Бельзацар

Г. Гейне, переклад Ю. Федьковича

Опівніч минає і ніч іде,

Град Вавиль недобрий це сон веде;

Але у царських там чертогах, там д’горі

Світища палають, гуде, керекорить,

Бо у теремах за златий стів

Бельзацар з дружинов вечеряти сів.

І північ минає, і ніч іде,

Розклалися годи, свадьба гуде,

Красуються гості пишними рядами,

Ріков ринуть вина, дзвиня пугарями,

Царя вихваляють, здоров’я п’ють,

Служилі літають то там то тут.

А цар зухвалий реве як звір,

Трясуть мури ся, трясеться двір,

Лице йому палає як шина черлена,

Не тямить, чи ніч це, не тямить, чи днина,

На Бога говорить зухвалу річ.

Минула опівніч, минає й ніч.

«Що Бог або Господь? Я світа цар!

Я Бог усім людям! я! Бельзацар!

Що хочу, те й роблю, кого убоюся?

Махну – і половов і глави і душі

Летя-підлітають! – Боги! – Я Біг! –

Рабами боги ви мені до ніг!»

І свис. Ворухнулось як в грани гад,

Побігли служилі, біжать назад,

На главах сосудів іскрущих чимного,

Зрабованих в храмі Єгови святого.

Як змий з-поза столу зірвався цар,

І вхопив у руки священний пугар.

«Єгова? В’ни кажуть, що ти святий.

Я з тебе кпюся, Єгово ти! –

Усі мої трунки, усі мої вина

Я з твої це чаші му пити від нині,

А цев зачинаю! – Вина!! Овва! –

Я з тебе сміюся, та Єгова!»

Але ще й речі цар не дорік,

І змовк, і змовкло, всі бризки в бік,

Бліді як стіна, і душка не дише,

А на стіні пише, і пише, і пише

Вогненна рука вогненний стих,

І пише, і никне; лиш стих не зник.

Минула опівніч і ніч мина,

Немає ні гостей, нема й вина.

В востоці поволі-поволі світає,

Цар Бельзацар вбитий лежить на повалі,

Єгови чаша йому в руці

Наллята кровйов…

Примітки

Друк. Правда, 1872, ч. 6, стор. 256 – 257.

Вільна переробка поемки Г. Гайне , див. Н. Heine. Sämmtliche Werke, herausg. von E. Elster, 1, 46.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 360 – 361.