Плач Ярославни
Переклад Ю.Федьковича
Рано до дня!
Рано в неділю, годинов до днини,
Сизов зазульков злину я, полину,
Де собі серденько знає!
Краєм Дунаєм!..
Дунаю мій!
Бистра, широка, глибока Каяло,
В твоїх я водах, у твоїх я фалях
З бобру рукав свій умочу,
В слізоньках очі…
Тим рукавцем –
Не рукавцем, а пюрцем я павовим
Князеві рани утру це багрові
З білого, ясного тіла,
Би не боліли.
Вітре! Вітри!
Ще не доволі леліять на морі
Ті кораблі вам і іскорить зорі?
Мусіли й стріли ще вражі
Нести на князя?..
Господе мій!
Ще ти не доста по облаках віять?
Мусив степами розбити, розвіять
Моєго лада ти вої
В жир і побої?
Дажбог з тобов!
Пави ти пюрцем повій, господине,
Моєму ладу! – О мій ти єдиний!
Князю мій! Де ся скитаєш?
Дон випиваєш!
Славутарю!
Дніпре, як Дунай, як синє ти море!
Ти єсь розтрутив ті мраморні гори,
Ти байдаки єси княжі
Правив на вражі!
Ти же злелій
К серденьку мому і моєго пана,
Бих я не слала так досвіта рано
Слізоньки мої на море!
Горе ми, горе!
Прабога син!
Сонечко світле! Пресвітлий наш святе!
Нащо ж так вої ти моєго лада
Сквариш у чистому полі
На суходолі?
Світлий наш світ!
Нащо спрягло-’сь так їх срібнії тули?
На половчанів аби не добули
Ясних стрілочок перених!
О господине!
Примітки
Досі не друковано. Друкуємо з автографу (піваркуш сірого канцелярійного паперу, записаний з обох боків, без дати, власність «Руської Бесіди» в Чернівцях). При титулі й при слові «Каяло» додано цифри 1 і 2, знак, що автор бажав пододавати до них пояснення, але не зробив сього. Судячи по почерку, що дуже подібний до почерку автографа «Диких дум», отся переробка зладжена була десь при кінці 1870-их років, та ми друкуємо її тут укупі з повним перекладом «Пісні о поході Ігоря» як доказ, що Федькович довго і пильно займався сею пам’яткою староруської поезії і силкувався новочасними способами попасти в тон її і передати новим поколінням.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 205 – 207.