Про автора

Леонід Мосендз

Порфирій Горотак народився 17. 7. 1917 на Зеленому Клині в селі Горотаківці над Амуром. На український Далекий Схід прийшли його предки ще першими переселенцями зі Сквири на Київщині. Ще не маючи вісімнадцять років, хлопець був перебрався до Манджурії, по деякім часі до Кореї, де прожив рік. З Кореї він був достався до Японії, а звідтіль перебрався до Гайдарабаду в Індії.

На чужині заробляв здебільшого малярством, до якого змалку мав великий хист. Перебування в Кореї та Японії дало йому змогу засвоїти тонку й химерну техніку малювання на шовку. Тому з Гайдарабаду він на деякий час їздив до одного магараджі в Мадрасі, який дуже цінував його талант і доручив йому розмалювати стіни свого палацу.

Та непосидюща вдача юнака не дозволила йому жити довго на одному місці в розкошах. Незабаром опинився він у Тегерані, а звідти доля закинула його до Смірни, де він був зголосився до турецької армії. Туга за рідним краєм і палке бажання побачити колись Україну, про яку він чув з оповідань діда, змусили його податися до Європи.

По деякому перебуванні в Італії, в одному з монастирів Сієни, він, перейшовши Альпи, опинився в Австрії, серед земляків. Мрія його ніби почала здійснюватися… Але про свою подиву гідну Одіссею Горотак приправляє окрему книжку, що, мабуть, буде відкриттям для нашого книжного ринку.

Вірші Горотак писав ще змалку. Стиль його вироблявся під впливом Рембо і Малларме, особливо цього останнього. Не обійшлось, здається, без впливу російських символістів. Але сучасні українські поети, особливо неокласики, допомогли йому цей стиль відшліфувати й, так би мовити, «українізувати».

Крім французької й англійської мови Горотак володіє ще корейською, японською, китайською та трохи класичною малайською. Він мав багато перекладів з цих мов, але в його бурлацькому житті не було можливості їх зберегти.

Читаючи його плинні, звучні вірші, читач не раз спиняється перед питанням, чи має перед собою першу бурхливу поезію, перший Sturm und Drang молодої душі, що з півсвіта назбирала вражінь і знаннів, та не встигла ще їх упорядкувати, чи, може, тонку Гайнівську іронію досвідченого мандрами поета, намножену на барвистість образів і несподіваність стилістичних зворотів. В кожному окремому випадку читачеві самому доведеться рішати це питання.

Ця ж збірка являє собою цікаву появу, що їй досі немає прикладу в нашій літературі. Вона містить у собі вірші з різних років, отож є між ними незрілі юнацькі, є й цілком досконалі формою, які свідчать, що поет на шляху остаточно знайти себе і самовизначитися.