Дай серцеві волю, заведе у неволю

Марко Кропивницький

Драма в 5 діях і 6 одмінах

Лицедії

Семен Мельниченко, парубок.

Микита Гальчук, син старшини.

Іван Непокритий, сирота, побратим Семенів.

Омелько Вертелецький, парубок.

Одарка Степаненкова, дівчина.

Морозиха, удова.

Маруся, Горпина, Христя – дівчата

1-й , 2-й старости: Скубко – писар, Кугут – селянин

Зачепиха, баба Одарчина.

Скубко, писар.

1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й, 6-й, 7-й парубки.

Селяне.

Діється в Херсонщині.

Примітки

Вперше надруковано у «Збірнику творів» М. Л. Кропивницького (К., 1882. – Т. 1. – С. 3 – 66).

П’єсу написано в стилі традиційної для української сценічної драматургії побутової мелодрами.

Першу редакцію п’єси під назвою «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лико спобіжить» (драма на 5 дій, 6 картин) написано 1863 р. Автограф її зберігається в Державному музеї театрального мистецтва УРСР (інв. № 85028).

П’єса вперше побачила сцену восени цього ж року в місті Бобринці. У виставі брав участь сам драматург.

У 1873 р. М. Кропивницький грунтовно переробив п’єсу і під назвою «Дай серцеві волю, заведе в неволю» надіслав її до цензури. На рукописі драми, датованому 31 жовтня 1873 р. (зберігається в Ленінградській державній театральній бібліотеці імені А. В. Луначарського, інв. № 22041), зазначено: «К представленню дозволено безусловно. 13 ноября 1873. Цензор драматических сочинений Кайзер фон Нильгейм». У цій редакції драма йшла у Харкові протягом сезону 1873 – 1874 рр. Відгуки преси про ці вистави не відомі.

Під цією ж назвою п’єсу було виставлено знову ж таки в Харкові (трупою Г. Ашкаренка) 12 грудня 1881 р. Через півтора місяця (25 січня 1882 р.) вона ставилася в Києві. Роль Івана Непокритого грав М. Л. Кропивницький.

Враховуючи сценічний досвід та відгуки театральної критики, драматург досить грунтовно переробив п’єсу: опустив другу сцену із четвертої дії, де Іван біля волості оголошує, що йде замість Семена до війська; Іван уже розповідає про свою участь у російсько-турецькій війні 1877 – 1878 рр., а не, як у попередній редакції, про бої з поляками-інсургентами; фінал п’єси з цвинтаря перенесено в Семенову хату; вдосконалено композицію, пожвавлено окремі репліки. В результаті цього, як зауважує П. Рулін, «вся п’єса виглядає значно ближчою до життя». До того ж «позбавлено її і частини мелодраматизму (сцена на кладовищі; сцена, коли збирається Микита кинутись на Семена)» (Кропивницький М. Л. Твори: У 7 т. – Т. 1. – С. 272).

Зміни, що значно посилили сценічну і художню значимість п’єси, схвально оцінила тодішня театральна критика (див.: Заря. – 1882. – 9 дек.; Южный край. – 1882. – 15 нояб.).

Доопрацьований текст п’єси «Дай серцеві волю, заведе в неволю», пройшовши лише київську цензуру, було опубліковано у згаданому вище «Збірнику творів» М. Л. Кропивницького.

Невдовзі драматург надсилає відбиток п’єси з видання 1882 р. до Петербурга (драма в цензуру надійшла 14 січня 1§84 р., а вже 16 січня була дозволена). Цей примірник зберігається в Ленінградській державній театральній бібліотеці імені А. В. Луначарського (інв. № 57021).

М. Л. Кропивницький включав п’єсу до всіх своїх видань, щоразу вносячи у текст деякі виправлення, не порушуючи при цьому структури твору.

Зіставлення текстів останньої редакції п’єси з редакцією 1873 р. дозволяє спостерегти еволюцію художнього мислення Кропивницького-драматурга.

Подається за виданням: Кропивницький М. Збірник творів: 4-е вид., виправлене автором. – Т. 1. – Ч. 1. – Полтава, 1911.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 29 – 74.