Дивні ці люди українці

Михайло Харишин

Дивні ці люди українці.

Святкують досі все підряд,

що їм просто підносять чужинці.

– На те, шановні, вам Хелловін.

– О’кей, принімаєм. Без усяких проблєм.

– А Святого Валентина?

– Супер клас. Дайош маліну.

– А Двадцать трєтьє фєвраля?

– Празнічек? Конєшна, да.

Защітнічкі ми всьо же, кошкін хвост.

– Ну, а Восьмоє марта?

– Нє поняв я, що за вопрос?

А как же женьщіни, мальок?

Не календар в тих українців,

Суцільний празників лоток.

Пречудні українці ті таки.

Забувають якось легко все,

що здавна залишали їм діди.

– Скажіть, а коли в Україні

відзначали свято Родини?

– Не пам’ятаю. На День матері, кажісь?

– Дивно. Хоч добре, що чули й таке.

А свято Військової честі і слави?

– Не знаю, нє помню. Зачєм ето надо.

Так легше живеться, ніяких проблем.

А тут якісь СВЯТА, для чого це нам?

Нерозумні все ж таки чужинці,

що так швидко розчиняють українське.

Хто ж збереже патріархальні устої,

хто ж обласкає працелюбством, спокоєм,

кров хто розбавить зашкарублу, стару?

Віками від серця їм помагали,

Землі й багатства для них піднімали

всім, чим давно наділив Бог, вкраїнців.

Ні, не розумні таки ці чужинці.

Гублять вкраїнців – гублять себе.

Вийде у сумі – і ні те, і ні се!

Дивні українці, зарозумні чужинці.

Світ розчиняється, перевертається.

А нового нічого нема.

І старого також вже катма.

Що нас чекає усіх? Пустота?!

23.02.2011, Кишинів