Замість післямови

Юрій Дячук

поет, Молдова

Збірку, яку ти тримаєш у руках, – одкровення «молодого» літератора – Михайла Харишина. Взагалі це вже друга його праця літературного жанру. Першими були «Витоки» – збірка віршів та есе, опублікована в Молдові у 2010 році. Багато хто з нас із задоволенням прочитав уже такий рідкісний нині витвір – наповнену теплом, добротою, писану не захмареним серцем, книгу.

Ми живемо у часи, коли все навкруги, вся наша дійсність, включаючи взаємовідносини між людьми, і навіть громадські упорядкування, стрімко змінюються. Дедалі більше ми в`язнемо у реалії, де готівка усіма засобами відчайдушно рветься посісти чільне місце у наших душах, замінити собою споконвічні, дані Всевишнім орієнтири, такі як любов, співчуття, справедливість – чисті та відрадні, мов ковток джерельної води, почуття. І в цьому середовищі ой як важко зоставатися чесними і незабрудненими, утримувати моральні віхи і залишатися людьми.

Та ось з-під пера пана Михайла виринає вірш: чистий і щирий, і наче б то й простий. Але у цій удаваній простоті закодовані саме ті справжні, зичливі й людяні моральні віхи – наші обереги у такому складному, невпізнанному і незрозумілому донині світі. Не буду цитувати їх, адже ти тільки що мав змогу з ними ознайомитися. У тебе була прекрасна можливість, перегорнувши сторінку, зануритися у світ небайдужої, відкритої до добра і позитиву, співучої душі, де, я переконаний, ти зустрів і збентеженість, і тужливу жагу справжнього, вічного кохання, і філософські сентенції, які тривожать душу, будять уяву і запрошують зазирнути, розплющивши очі, у власне серце. А майстерність пана Михайла, його потенціал та стиль творів – то це на твій ґречний суд!

Я ж можу лише з впевненістю констатувати, що на круті стежки Парнасу ступила ще одна Особистість, і тому щиро кажу – у Добру путь!