Про головне

Михайло Харишин

Так хочеться звичайної любові,

Так хочеться твого лише тепла,

Побути в твоїх чарах у неволі,

Забути чорно-білий ритм життя.

Закинути оманливу умовність

Тугих краваток, білих комірців,

В світ почуттів полинути, в безмовність,

Де очі скажуть більше папірців.

Ще хочеться, ще хочеться довіри,

Спокутати тягар своїх думок,

Почути твоє слово, слово віри,

Що йде від серця, чисте мов струмок.

Омитися від сірості реалій,

Очиститись від попелу надій,

Напитися джерельної наснаги,

І кинутись у вир нових подій.

Хотілося б, хотілося б опори,

Простого розуміння, співчуття,

Перевернуть можливо тоді гори,

Здолати опір нудного буття.

Розмалювати світ в яскравих фарбах,

Всміхнутися відкрито, в тридцять два.

Хоча, байдуже. То вторинні скарби,

Любов для нас первинна, головна.

4.11.2010, Кишинів