12. Рушення проти Литви та Польщі

Микола Лазорський

Пан Сангушко не помилявся: так як тижнів через два до Санджарів примчав старий Семен Гаджієнко, всім відомий князівський гінець. Привіз він пану Яремі від князя Глинського спішного листа. Лист був короткий, але тягло від нього холодом-морозом. Писав негайно рушати до його маєтку «Глинського», там не гаятись, а брати п’ять сотень добірних козаків і мчати під Київ до брата князівського, берестейського старости пана Василя.

Більш нічого не було написано. Від гінця Гаджієнка довідався тільки, що князя давно вже немає у Кракові, що зараз же виїхав до того ж меншого брата під Київ. Ще чув, що брати роблять посполите рушення, все проти Литви й Польщі.

Пан Ярема схопився за голову і з князівським листом пішов до сотника пана Висовського. Той вже все знав від гінця Гаджієнка. Суворо поглядаючи на збентеженого юнака, він погладив вуса і зимно мовив:

– Роби Боже діло, роби те, що наказує тобі сумління і пан староста.

– А Настуся? – мимохіть крикнув пан Ярема.

– Настуся буде під моєю опікою, мабуть, що зумію доглянути свою дитину. Поспішай до Глинського, бери козаків і гайда до князя Михайла під Київ, – і він міцно обняв юнака.

До нього підійшла Настуся, бліда, трохи млява, але досить стримана. Вона теж обняла свого судженого, схилилась до плеча й ледь чутно шепнула:

– Їдь без вагань… ждатиму вірно, як правдива козачка… хай береже тебе, коханий мій, Діва Марія і Пан Бог!

І подала гаптовану хустку.

На другий день пан Ярема летів на вороному до маєтку Глинського. Коли завернув за байрак і глянув на Санджари – не побачив уже ні села, ні тополь за цариною, ні навіть золотого хреста на білій бані старої Санджарівської церкви.