9. Спалена Перещепина

Микола Лазорський

Перескочили Липову Долину швиденько, а там вже й Перещепина – все під старою Полтавою. Але скоро пан Ярема помітив, що машталір збочив на свіжо накатаний шлях, не на Перещепину, а поруч неї.

– Чому погнав не на Перещепину? – догнав берлину пан Ярема.

Машталір показав пужалном і щось сказав, але за тупотом коней не почув, що саме сказав. Тоді став приглядатись, його вразила церква, вся чорна від обгорілих обаполів, на розі лежав почорнілий хрест. Далі, на одшибі, стояла мертва тополя: її попалені гілки стирчали німо, ніби простягали до неба руки у великій скорботі. Мандрівник поїхав мертвим селом. Оглядаючи майдан, пан Ярема побачив багато спалених хат, ніде не видно було живої душі, навіть не бачив собак. Моторошне й мовчазне видиво? В самому кінці, вже за цариною, з якоїсь зчорнілої купи хмизу видряпався ветхий дід. Прикриваючи долонею очі від сонця, пильненько приглядався він до вершника.

– Що за село?

– Та ж Перещепина, милий пане! – прошамотів дід, низенько кланяючись.

Говорив невиразно, все показував на понурий обрій, туди, де вже темніло таємниче Дике Поле. З його белькотання, вершник вловив лише одне слово:

– Ординці…

І зрозумів усе.

– Коли спалили?

– Та ж тижнів зо два тому, паночку, – шамотів дід, скорботно хилячи голову.

– Ясир брали?

– І-і-і… – похитав головою дід. – Силу взяли, силу… найпаче молоденьких дівчат… Що плачу було, плачу, плачу… Боженьку милий…

– Куди гнали, в який бік?

– Туди… – махнув рукою дід все на те ж мовчазне Дике Поле.

Вершник скинув з плеча сакву з харчами.

– Візьми, дідусю, Христа ради…

– Спаси Бог, паночку, спаси Бог, – кланявся земно дід. – Давно не їв… давно… А ховався не знати й нащо; хай би вже мене вбили, ніж діточок малих топтали кіньми. Плачу було… Ох! Плачу-ридань…

Вершник вже не чув, що казав дід: він догнав берлину хмарний і вкрай збентежений, бачив бо вперше таке лихо свого народу.

– Що сталося з тим селом? Хто спалив? – питала наполохана стара пані.

– Пожежа сталася… – нерадо відрік вершник.

– Часом не татари? – І в голосі почувся переляк і жах.

– Ні, діти ненароком спалили, – і важко зітхнув.