10. Турецька загроза

Микола Лазорський

Навала Золотої Орди, відіпхнута далеко за Волгу в кінці XV віку, дала Україні невеликий перепочинок, та й європейські держави, зокрема Литва-Польща, не довго розкошували. Скоро вони побачили на своїх кордонах більш організовану й більш дисципліновану орду, що звалася турками-османами. Ця войовнича компактна орда заполонила всі Балкани, захопила Молдавію, скоро стала впрост перед ворітьми таких же цивілізованих держав, як Австрія та Польща.

Якщо Україна тої доби спромоглася перенести на своїх плечах незліченну вагу розгрому та витереблення населення, то в новому лихолітті вже не Золотої Орди, а лютих турецьких султанів Україна мусила була майже самотужки здержувати потужний натиск нового ворога з півдня, натиск на Відень, Краків, Київ і весь його квітучий край. Не слід забувати, що і з татарами не було остаточно закінчено, ще рештки великої орди сиділи в кримських степах і повсякчас загрожували тій же Україні зі сходу.

Якими ж силами боронилася Україна в ті страшні часи й хто саме боронив її в|д наїзника?

Захитана в своїх державних основах Київська держава після татарського хана Батия перейшла до Великого князівства Литовського і самої Польщі. Ця дуалістична держава роздарувала великі земельні латифундії православним князям, нащадкам Рюриковичів та Ґедиміновичів. Ці князі, яких по всій Україні, і Правобічній і Лівобічній, було щось біля 250 родин, і правили всією Україною, це їх і називали «короленятами». Вони направду були тут ніби малими королями, найпаче в Степовій Україні, далеко від центру та населених посілостей. Для охорони державних кордонів мусили постачати певну кількість війська і самовільно не робити ніяких прикордонних акцій. Отже, самочинні споруди фортець і напади на сусідні держави вважалося великим злочином, і винні каралися на горло або підлягали банітуванню (ставилися поза законом).

Але то були часи «гартування сил» найпаче на степових просторах, де поволі оселювалися такі сміливі, які шанували шаблю і рушницю і культивували закон сили. Цей закон владно вимагав принатурюватись тільки до кожночасної небезпеки, боротися, перемагати або самому конати від підступної ворожої кулі. Ця доба і створила таких велетнів-гетьманів, про яких народ склав багато пісень, дум та легенд… Байда-Байденко, Дашкович, Лянцкоронський, Зборовський, Ружинський… Ось імена тих, хто зумів склепати непереможну козацьку когорту, яка вже під Віднем (1683 р.) встигла розхитати дивоглядну потугу турецької імперії та увінчала славою ім’я «низового козацтва».