Піїта

Володимир Самійленко

(на мотив Лермонтова)

Відколи враг мене призвів

Нещаснії писати вірші,

Я людям всім осточортів

І остогид од трясці гірше.

Я твори всім читав свої,

Бажаючи братам науки,

Од мене ближнії мої

Тікали, мов од скаженюки.

І в попіл голову я вбрав,

Зложив поезію в торбину

І світ за очі почвалав

Шукати правди у пустиню.

Далеко від людей лихих

Собі я оселився в гаю,

Там серед птахів лісових

Я вірші голосно читаю.

Коли ж крізь села й городи

Я крадуся попід тинами,

Цькують мене й старі діди

І тюкають на мя устами.

І кажуть дітям: цей піїт

Був гордий, з нами він не вжився,

Дурний хотів запевнить світ,

Що мир без нього б провалився.

Глядіть на дурня ж ви цього,

Який він миршавий і бідний,

Як під віршами гнеться бідний,

Як зневажають всі його.

Примітки

Як і попередній, вірш вперте надруковано у виданні: За сто літ. – К., 1928. – Кн. 3. – С. 305. Написано його автором «за студентські часи».

Вірш вміщувався у виданнях 1958 та 1963 рр.

Подається за першою публікацією.

Гумористична парафраза на вірш Лермонтова «Пророк» (1841). Поряд і віршами «Гостра стаття» та «Піїта» тексті статті О. Тулуба наводиться ще один вірш, написаний, як і вгадані, «за студентські часи»:

Брехня

– Так ви вважаєте, колего мій.

Ніби брехня від слова пес походить?

Але в етимології такій

Критичний розум сенцю не знаходить.

– Етимологія правдива. Ну, а ви

Від чого б вивели брехню? Ануте!

– Від чого? трудна штука! від Москви.

Це так; інакше це не може бути.

– Ні, ні: від пса: недурно на той крик.

Що пси дають, як хто ввійде до хати,

Народний український наш язик

Створив зовсім як слід глагол – брехати.

– Ні, від Москви, і правда, що Москва

До нас брехні чимало напустила.

– І так міркує вчена голова!

Наука тут і близько не сиділа!

– Ні, зовсім науково: ось глядіть,

З Москви що вийде… не спречайтесь марно…

Москв-мроскв-мреск-мресн… а що, не так, скажіть?

Мресн-бресн-бресня-брехня… а що, як гарно!

– Ну й гарно! Де ж тут логіка? мабуть.

Згубилась під Москвою. Протестую.

– Ануте, ви попробуйте добуть

Від пса ту логіку: ану, почую…

– Так що ж, охоче, річ не дорога.

Я вивів слів таки гурток чималий.

Ну, слухайте: пес-бес-бесн-бехн – ага!

Бехн-брехн-бехня-брехня. А що – чували?

– Немає сенцю. Вивести від пса,

То все одно, що вивести з гадюки!

– А від Москви – так саме, як з вівса.

В моїй брехні далеко більш науки.

У першодруку вірша (За сто літ. – Кн. 3. – С. 305) значна кількість помилок супроти джерел тексту (зокрема, відсутній 20-й рядок; та ін.). В попередні збірки творів вірш не входив.

Подається за машинописом статті (ЦНБ, ф. 110, № 1, с. 24 – 25).

У вірші в гумористичній формі піддано критиці облудну пропаганду, обстоювання фальшивих засад суспільного життя, що пов’язується з діяльністю офіційних російських («московських») кіл. Роль комічного засобу відіграє тут пародіювання формалістичних крайнощів етимології, котрі поет вбачав на той час, імовірно, в мовознавчих працях послідовників П. Ф. Фортунатова, засновника Московської лінгвістичної школи.

Сенцю – сенсу.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 120.