Твердий русин

Володимир Самійленко

Не говоріть, що я твердий;

То тільки ваша побрехенька,

Хоч русский дух в мені міцний,

Але душа моя м’якенька.

Вона вбачає всю красу

І злота, й папірок барвистих,

Я їм, як тим богам, несу

Ввесь скарб думок моїх огнистих.

Ах! папірки… бува, засну –

Їх купка зараз сниться стане,

Коли ж одержу хоч одну,

Моя душа, як віск, розтане.

Тоді я смирний, мов ягня,

Тоді беріть мене за чуба.

О! мабуть, небо – не земля

Тебе нам шле, папірко люба!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Правда». – 1891. – Т. І. – Вип. І. – Січ. – С. 42 – 43. Підпис: Ікс.

У вірші сатирично змальовано образ галицького «москвофіла» (див. приміт. до вірша «Гостра стаття» та циклу «Разгаворы»).

Вірш входив у збірку «Україні».

Подається за виданням 1906 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 126.