Дiя п’ята
Михайло Старицький
Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч – пiч i промiж неї вихiд у ванькир; налiво – вiкна, лави. На переднiм кону стiл i iнше. Бiднi обставини. Нiч. На коминi горить каганець.
Вихід I
Катря сама.
Катря
(схилилась на стiл i довго сидить нерухомо; далi пiдводить голову, нiби памороки забитi).
Ох, як голова болить… мов лещатами за виски здавлено… Ну, Катре, тепер що? Насмiялась доля? О, як насмiялась! I слiз нема; тiльки очi горять… Ох! Важко й голову пiдняти, мов не моя… Пожила-таки я, зазнала щастя… ну й буде!
Чути з кiмнати стогiн.
Матiр бiдна, непритомна… положила дочка… Може, й очi закриє навiки? Так у мене все в головi крутиться, що й не пригадаю… хто мене вiв?.. Упхнули в хату… накинулись… Ох! А Михайло ж де дiвся? Забула… Чогось менi тiльки так шкода, так жаль… аж коло серця пече!
Вихід II
Катря i Пашка.
Пашка
(ввiходить хутко).
Що там, Катре, таке скоїлось? У дворi гвалт якийсь стоїть… Чого то?
Катря
Весiлля справили…
Пашка
Яке весiлля? Що ти кажеш?
Катря
Так-таки: весiлля… бучне, панське… Пан i панi поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю… коханою молодою… Ну, й панi теж була дуже рада, так вiтала щиро… Вся дворня на радощi збiглася… бенкет такий був!.. Мене напоїли… бач, аж голови не зведу з хмелю!
Пашка
Боже мiй! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!
Катря
Що ж? Так i треба… На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кiнця, спокутовать… Ох, тiльки якi ж муки! Кiсточки на менi живої нема… Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..
Пашка
Схаменися, Катре! Не рви себе!
Катря
Ох, Парасю! Де вже менi себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другi!.. Як менi тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола менi: там мов свинцю налито, мов топлять його!
Пашка пiддержує їй голову.
Пашка
Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!
Катря
Холодно… у-ух!! Нiвечили мене, Парасю… Мати моя били… А Михайло… ох-ох!
(Ламаючи руки, принада до Пашки).
Пашка
Невже Михайло?
Катря
Нi… вiн… зас-ту-пав-ся…
(Давиться словами i усмiхається).
Пашка
Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли вiн – звiрюка такий, то я б йому очi видерла з лоба!
Катря
Та вiн i не винуватий… iначе, певно, не можна… Тiльки навiщо було мене, дурну, дурманити? Вiщувало серце менi, що не може того статися нiколи… i хотiлося вiрити, i не тулилося це у моїй головi… Виплакала вже я давно свої очi; уже давно по своїй надiї i по собi справляю похорон… Тiльки не сподiвалася, щоб так немилосердно.
Пашка
(обнiма Катрю).
Сестричко моя, лебедочко! Як менi тебе жалко! Бiдна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востаннє – забути панича! Не здолала подужати серця!
(Плаче).
Катря
(дивиться на Пашку гостро).
Тобi шкода мене? Плачеш? Правда, шкода?
Пашка
Душу б я свою вийняла за тебе!
Катря
Ну, а там не пожалували, нiхто!.. Дай менi, серце, водицi! Пече мене всерединi, в ротi пересохло.
Пашка
(подає воду i пiддержує голову Котрi).
Гаряча, як вогонь, – аж пашить!
Катря
Спасибi! Ти, кажеш, була коло двору… Що там чути?
Пашка
Пакуються всi; вибираються звiдцiль кудись далеко: либонь, удосвiта й вирушать.
Катря
Удосвiта? А Михайло теж їде?
Пашка
Та їде ж: його ж то, либонь, i везуть…
Катря
Ох!
(Хапається за серце).
Пашка
Та забудь його, проклятого!
Катря
(хапа за руки Пашку).
Парасю, голубочко! Коли ти мене хоч крапелиночку жалiєш, побiжи у двiр, запроси до мене Михайла, хоч на хвилиночку, – попрощатись тiльки… попрощатись тiльки… попрощатись!..
Пашка
Для чого вiн? Плюнь на його! I так слаба! Та до двору й доступитись трудно…
Катря
(несамовито).
Лебедочко, не одмовляй! Зглянься надi мною! Не муч хоч ти мене! Пожалiй! Поклич його, на одну хвилиночку… подивитись хоч… глянуть, та й попрощатись навiки! Скажи йому, що я на його не серджусь… Бог з ним!.. Нехай живе, щасливий… я йому стежки не переступлю! Побiжи-бо, голубочко!
(Цiлує руки їй).
Пашка
Що ти, Катре? Опам’ятайся!!
Катря
Ноги цiлуватиму, тiльки попроси!
(Хоче нагнутись до нiг).
Пашка не допускає.
Пашка
Чи ти при собi? Приляж краще, голубко, отут на лавi! Я пiду, побiжу, попрошу пана Павла, – може, вiн викличе.
Катря
Хiба Павло тут?
Пашка
А тут, приїхав оце… я його бачила.
Катря
(сплеснула руками).
Боже мiй! Може, ти його менi посилаєш ца помiч, на пораду! Попроси i його, попроси, попроси! Розкажи йому… може, вiн моєму горю…
Пашка
Та заспокойся ж, я його покличу…
Катря
I Михайла, i Михайла!..
Пашка
Та й Михайла ж! Приляж же, заспокойся: я – зараз!
Вихід III
Катря сама.
Катря
I чого те серце ще трiпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили клiщами, та ще не роздавили, – ворушиться… допевнитись хоче, чи зникла надiя, чи ще за хмарами мрiє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нiвечили, в багнi топтали? А ти знов-таки щемиш i допитуєшся чогось? Годi вже, – над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти… Матерi шкода, та їм легше буде, як я умру, о, легше! Сира земля i грiх, i сором покриє; а так щодня – публiка, глум, зневага… краще, краще умерти… Осьде мiй рятунок!
(Бере пузирьок).
Тут якiсь краплi. Лiкар давав матерi закроплювать у вiчi, то казав, що страшенна трутизна, – зразу може покласти… I нiчого не болiтиме, жалю не буде; душа пташкою полине… Полечу я зозулею до його, до мого милого, край вiконечка сяду: закую-застогну, тугою обiйму його серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися… Побачити б тiльки ще раз його на прощання та й випити…
(Дума).
А грiх? Свою душу самiй загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть становi, потрошитимуть мене привселюдно… Як собаку в землю закинуть… Без хреста, без панахиди… Могили навiть не насиплять… Ох, як менi тяжко!.. Несила ж менi i мук таких терпiти, несила!! Ой!!
(Встає i, хитаючись, знову пада).
Гуде як! Чи буря надворi? Чи у мене в головi? Хтось iде… iде!..
(Прислухається).
Вiн, певно, вiн! Я зараз.
(Знов устає, пада на лаву, ухопившись за голову).
Нiчого не пам’ятаю! Га? Хто мене кличе?
Вихід IV
Катря i Харлампiй.
Харлампiй
(увiходить i стоїть у шапцi коло дверей, оглядаючи хату).
А що? Хто тут живий?
Катря
(пiдвiвшись трохи).
Хто це? Гука щось…
Харлампiй
(увiйшовши).
А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?
Катря
(труситься, спершись обома руками на стiл).
Дядьку…
Харлампiй
Дядьку, та вже ж, розумiється, не батьку… Де стара?
Катря
(не розбираючи добре).
Не знаю…
Харлампiй
Не знаю! А з паничем… знаєш?
Катря
(якось не при собi).
Панич! А!!
Харлампiй
Свята та божа! Ну, скоїла грiх там, прогрiшилась, значить, то й крилася б уже, сидiла б, слiдственно, собi, в рот води набравши: з паничем невелика й бiда; пани б пошти не зобiдили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, примiром, за яким би голову собi окрила, – а то ще й приндиться! Куди маха? Що собi в думку забрала? Тьху!
Катря широко дивиться йому в вiчi, мов божевiльна.
Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!
Катря
Добре…
Харлампiй
Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, примiром, обох з матiр’ю-чаклункою, та провчив би в волостi поштительно, щоб знали, як господ, панiв, значиться, чарувати та зводити.
Горпина
(з-за ванькира).
О-ох! О-ох!!
Харлампiй
Стогне! Постогнала б ти у мене не так! I не знаю, чого ще пани такi добрi, пiклуються?
Катря
(шепоче).
Добре…
Харлампiй
Добре…
(Набiк).
Тут якось нiяково й стояти, доложу вам…
(До Котрi).
Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобi сказати, що як ти схаменешся, значить, i зараз, слiдственно, без всякого бешкету, вийдеш замiж…
Катря
(шепоче).
Добре…
Харлампiй
Не перебивай! Як вийдеш замiж зараз же за кого-небудь там, примiром, то вони простять тобi, ще й придане добре дадуть, – пару волiв, корову, овечат там i грошей на весiлля, щоб, значиться, грiх твiй покрити; тiльки щоб пiсля шлюбу i не смердiли тут, щоб i духу вашого не було!
Катря
Щоб духу…
Харлампiй
Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобi i матерi таке сумнительство, що i згинете у тюрязi або й у Сиберiю улучите! Ну? Чого ж мовчиш?
Катря
Га!
Харлампiй
Що га?
Катря
Добре…
Харлампiй
Значить, слiдственно, безпремiнно вийдеш?
Катря
Добре…
Харлампiй
Ну, гляди ж!
(Набiк).
А ловко я обдiлав цю справу! Триста карбованцiв, що пан дав, значиться, благодаренiє богу, у кишенi зостануться. Ловко, Харлампiю Григоровичу, спроворили: що значить, примiром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тiльки все думав, що побрикається, примiром, а воно вийшло – дешево; зараз i доложу.
(Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись).
Свят! Свят! Чистая вiдьма! Тут, не при хатi згадуючи, страшно й зоставатися з ними!
(Iде хутко до дверей i, зачиняючи, гука).
Дивися ж менi! Цур тобi й пек!
Вихід V
Катря сама.
Катря
(хитаючись i обпираючись рукою то об стiну, то об лаву, iде до дверей).
Стiйте!.. Чогось приходили… лають, що не йду… кличуть кудись… мене i матiр… Не можу ж я йти! Хата крутиться… червона така! Дайте-бо руку, голову менi пiддержте… то я й пiду… Добре… пiду!
Вихід VI
Катря, Аннушка, Дзвонариха i дехто з дворнi.
Аннушка
(скажено вбiга).
А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не дiждеш! На смiтнику повiнчають!
Катря
(трохи опам’ятавшись).
Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!
Аннушка
Думала – любить? Йому тiльки одного треба було… А вiн смiється, зi мною смiється над тобою, потаскухою!
Катря
(спалахнувши, кидається).
Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!
Аннушка
Не одступлюсь! Натiшуся над ворогом! Ей, хлопцi, сюди! Давайте мазницю, – дверi i вiкна дьогтем вимазати!
Хлопцi
(з реготом вриваються в хату; у одного мазниця i квач).
Давай, давай! Та разом їй i голову квачем.
Катря
(несамовито кидається то до одного, то до другого).
Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вiрує! Не надi мною, над матiр’ю: вона неповинна… умре… Ой простiть мене!
Аннушка
(хапа Катрю за руки; та пручається несамовито).
Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!
Дзвонариха вибiга, хитаючись, з ванькира; скаженi очi, блiда, простоволоса. Хлопцi i Аннушка з жаху одступаються до дверей.
Дзвонариха
(до Катрi).
А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!
Катря
(кидається матерi в ноги).
Мамо! Не проклинайте мене!
Дзвонариха
(одпиха).
Щоб ти своїх дiтей не дiждала бачити! Щоб вони насмiялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала нi щастя, нi радостi! Щоб моя смерть на твою голову впала!
Аннушка
Так її! Так її!
Катря
(плазує за матiр’ю, хапа за ноги).
Мамо! Мамо! Не проклинайте!
Дзвонариха
(скажено).
Щоб ти умерла без покаянiя! Щоб тебе, як собаку, закинули!!
(Пха Катрю ногою).
Та з криком «Ай!» пада на спину, зомлiла.
Вихід VII
Тi ж i Дмитро.
Дмитро
(трохи п’яненький, влiта в хату на те саме, коли матiр, проклинаючи, пхнула Катрю).
Геть звiдцiль! Iроди! Дияволи!
(Кидається до Катрi i пiднiма її).
Убили-таки!
(Кладе на лаву).
Ти матiр’ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються iдоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!
Дзвонариха
(навiжено).
Ха-ха-ха! Весiлля!! Ха-ха-ха-ха!! Мати в шапцi! Пiду приданок скликать… Ха-ха-ха-ха!!
(Вибiга).
Дмитро
(до Аннушки).
Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!
Аннушка
Ой! Рятуйте! В’яжiть його!
Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло; та кричить: «Калавур!» Кiлька хлопцiв сунулись оборонять; беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся – хлопцi одскочили.
Дмитро
(кидається на того, що з мазницею).
Тебе менi треба було, щеня!
(Кида об землю).
Аннушка
Калавур!
(Вибiга).
Хлопцi
(разом кидаються на Дмитра, щоб зв’язать).
Крутiть його!
Дмитро
(борюкається).
Роздавлю, пси смердючi!
(Далi, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа).
Ей! Зараз падлом запахне!
Хлопцi
(побачивши нiж – врозтiч).
Не руште його! Нiж!
(Вибiгають).
Вихід VII
Дмитро i Катря.
Дмитро
(озирається).
Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще!
(Пiдходить хутко, до Катрi).
Боже мiй! Нежива? Катрусю, Катрусю!
(Хова за халяву ножа; сiпа за руку, ворушить голову).
Не ворушиться… блiда, як з воску бiлого вилита! Катрусю!
(Нахиляється).
Диха ще…
(Бiльше сiпа; рукою тримає за чоло).
Диха… блiда, а тiло, як вогонь… Господи! Чим би рятувать її!
(Кидається по хатi, бере кухоль води i приска або примочує голову; сливе кричить).
Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!
Катря
(тихо одкрива очi, пiдвiвши голову, непритомно обводить ними хату, а далi стиха).
Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!!
(Хоче на колiна падати. Далi всю сцену веде безсилим шепотом).
Дмитро
(придержує її).
Господь з тобою, Катре! Опам’ятайся! Нiхто тебе не проклина, нiкого i в хатi нема!
Катря
Нема?
Дмитро
Нiкогiсiнько; тiльки я.
Катря
(кладе йому безсило руки на плечi i пильно дивиться в вiчi).
Хто ти?
Дмитро
Дмитро.
Катря
Дмитро? Який Дмитро?
Дмитро
Дмитро, Катруню! Невже не пiзнаєш мене?
Катря
(проводить рукою по чолi).
А!! Дмитро? Дмитро… згадала!
Дмитро
Що з тобою, зоре моя?
Катря
(очунюється).
Дмитре, ти?.. Ох, як менi тяжко! Пече мене… дай хоч краплину води!
Дмитро пiддержує Катрю i напува водою.
Не можу думок зiбрати… тут страшне щось скоїлось… банiтували, проклинали мене?!
Дмитро
Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всi i мiзинця твого!
Катря
(ламаючи руки).
Дмитре! Брате мiй! Що вони зi мною зробили?..
Дмитро
Тебе ж окривдили та ще й банiтують!! Дитино моя, нещасная моя!
Катря
Де ж правда?
Дмитро
Де хотiла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвiку неправдою живуть! Насмiятись, натiшити свою пельку неситу – то так! А жалощiв – у їх печiнках не було звiку!
Катря
Що вони зi мною зробили? Оплювали, як послiдню!
Дмитро
Горлице моя пiдбита! Нащо так сталося?
(Обнiма Катрю i страшно рида).
Катря
Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся…
Дмитро
(палко).
Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай менi мозок усохне, коли я згадаю що! Хай менi рот зацiпить, коли я й словом одним попрiкну! А всякому, хто тiльки писне про тебе, – я вирву падлючого язика!
Катря
Ох! Тобi треба дiвки чесної.
Дмитро
Хто каже, що ти нечесна? Хто смiє? Ти нещасна, мучениця!
Катря
Так, мучениця… уже все перемучене…
Дмитро
Ти молодесенька, – ще все перемелеться… Коли несила, то й не люби мене; я тiльки доглядатиму тебе, як свою рiдну дитину, дивитимусь на тебе, горе дiлитиму!
Катря
Як менi тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене – я труп… менi… о-ох!
(Хапаючись, звисає на стiл, а потiм на лаву).
Дмитро
Порвалася… остатня порвалася! Де ж ворог мiй? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досi його носить земля! Iще не шматують чортяки його смердючого серця? Нi, годi! Досить тобi жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло… ногами розтопчу, як гадину!
(Скажено вибiга).
Катря
Не бий… Не бий!!
(Сунулась бiгти i упала на лаву).
Ой!! Оборонiть! Обо-о-ро-нiть!.. Про-бi!..
За вiкном чути гомiн. Катря не може крикнути, а тiльки стука в вiкно.
Голос Михайла
Та чого ж їй?
Катря
Вiн… вiн… прийшов!
(Пiдводиться).
Голос Михайла
(пiд вiкном).
Адже замiж iде!
Катря
(дочувши).
А! Й ти знущаєшся? Годi ж!
(Хапа несамовито пляшечку i всю випива).
Вихід IX
Михайло i Катря.
Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далi, пiд впливом атропiну, розпалюється i навiть пiдживляється на силах, поки трутизна не пiдрiзує їх в коренi. Михайло, увiйшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.
Катря
Михайло!.. Свiте мiй!.. Доле моя!.. Ой пiддерж, бо впаду…
Михайло
Що з тобою?
(Трошки чуло бере її за руку).
Катря
Прийшов-таки… пожалував…
Михайло
Ти слаба? На тобi лиця нема!
Катря
Нi, нi! У мене уже нiчого не болить… я така рада, така рада, що тебе бачу… Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить!
Михайло
Та як же? А Харлампiю що ти казала?.
Катря
Харлампiю? Зараз, зараз… тiльки постой… я Харлампiя не бачила…
Михайло
Як не бачила? Так це вiн брехав, – що ти замiж iдеш i за мною не жалiєш нi крапельки?
Катря
(пригадує).
Не бачила… не бачила… Мене щось лаяло… Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула… не забуду, – мiй ти, мiй!
(Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала).
Михайло
Що з тобою, Катре?
Катря
Нiчого, нiчого… то у мене щось у очах потемрiло. Доведи мене до скамейки… Менi так весело, що ти зi мною!
Михайло
Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той?
(Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу).
Катря
Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати бiльше не буду… не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене… у мене все аж кипить у грудях од… щастя… Сiдай тут, до мене ближче, близесенько!
Михайло
(зрушений, обнiма).
Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить…
Катря
Нi, нi! Я здорова…
(Дивиться ни його пильно).
Який ти гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний!
Михайло
Зiронько моя!
(Хоче обняти).
Катря
(бере за руку).
Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь… щоб нiколи не забути… Брiвоньки мої шовковiї! Очi мої яснi та прекраснi! Вустоньки мої любi та милi!
(Цiлує i в очi i в уста i припада до Михайла).
Не забуду вас!
Михайло
(палко пригорта її).
Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати – нi батька, нi матерi! З твоєї хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас!
Вiкна у хатi починають з цiї години свiтитись червоним вогнем, котрий iк кiнцю дiї розжеврюється бiльше.
Катря
(якось непевно).
Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай менi до твоєї щоки притулитись…
Михайло
(з страшною тривогою).
Катре! Ти слаба! У тебе гарячка?
(Цiлує її руки i грiє їх духом).
Катря
Нi, нi! Не рушся… менi одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його…
(Важко диха).
Тепер уже не… одiрве… нiхто мене… до самої смертi. Дiждалась-таки й я долi!
Михайло
(з жахом).
Ти слаба! У тебе губи посинiли… Я побiжу за лiкарем…
Катря
Нi, нi! Не пущу тебе!
(Пригортається).
Раю мiй! Осьде ти!..
(Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зривається з мiсця).
Ой смерть моя! Давить мене пiд серце!
Михайло
(пiддержує її).
Господи! Що з нею?
Катря
(ламаючи руки).
Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива… Рятуйте мене!!
Михайло
(хапа кухоль води).
Напийся води… Тiтко Горпино! Хто там?!
Катря
(упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену).
Рятуйте!!! Михайло… я випила трутизну оту в шкляночцi… серце… ох!..
Михайло
Атропiн? Пропав я!!.
(Рве на собi волосся i кричить несамовито).
Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!!
Катря
(учепилась за Михайла, не пуска його).
Не тiкай! Не тiкай! Христа ради!!
(З криком).
Я не хочу вмирати!.. не хочу!
(Непритомно рида).
Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!
Михайло
(примочує їй водою голову, приска).
Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!!
(Держить Катрю, що б’ється в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку).
Хто в бога вiрує!
Вихід X
Тi ж i Пашка.
Пашка
(вбiга).
Що тут таке?
Михайло
Катря отруїлась..
Пашка
(сплеснувши руками).
Лишенько моє! Там Дмитра ловлять… Панський двiр горить… Мати її божевiльна бiга!
Михайло
Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера… Кожна хвилина дорога… Рятуйте!
Пашка
Я за Павлом… вiн тут.
Михайло
Клич його, Христа ради, зараз!
Пашка вибiга.
Катря
О!! Дай менi чим дихати… вогнем пече мене… каменюкою давить… Смерть? Уже смерть?
(Тиснеться до Михайла i божеволiє).
Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже… по мою душу летять… Не дай мене, Михайло! Нiчого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!
Михайло
(рида).
Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься!!
Катря
(опускаючись на руках).
О-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила… не можу вже бiльше… одпустiть мене!.. Смерть… смерть…
(Несамовито кидається на колiна).
Мати божа!.. Прости менi… не дай моєї душi!
(Хитається).
Михайло
(кидається, пiддержує).
Катрусю! Життя моє!! Опам’ятайсь!.. Павло прибiжить зараз! Вирятує!!
Катря
(б’ється на руках у Михайла).
Холод пiд серце пiдступа… туман застила очi… Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!!
(Витягується на руках у Михайла)..
Тим часом чути за вiкном голоси i тупотню.
Михайло
(спуска її на долiвку).
Катре! Катре!
(Припада до серця).
Не б’ється? Умерла!!
(Одскакує в непритомнiм жаху на авансцену направо i стоїть каменем).
Вихід XI
Тi ж, Дмитро, соцькi i люде.
Дмитро
(вбiга на остатнiм словi).
Умерла? Добив-таки!
(На хвилину остовпiв над трупом).
Тим часом соцькi i люде вриваються в хату.
Дмитро
(вихоплює ножа й кидається на Михайла).
Здихай же, кате!!
Соцькi i люде
(кидаються на Дмитра i крутять йому руки).
В’яжiть його!!
Дмитро
(борсаючись).
А! Iроди! Не дiждете!
(Б’є себе ножем; але як руки йому не вiльнi, то тiльки ранить).
Соцькi
Однiмайте ножа!
Сцена така: направо – Михайло, скам’янiлий; налiво – група з окровавленим Дмитром; посерединi – труп Катрi.
Вихiд XII
Тi ж i Павло.
Павло
(одчиня раптом дверi, з жахом зиркнувши округ).
Так така, паничу, ваша поезiя?!
Завiса тихо спада
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 223 – 235.