Дія перша
Михайло Старицький
Хата Чуба, доволі пишно вбрана. Всюди висять рушники, вінки і всяке добро: напереді на стіні – дзеркальце; насупроти – добра скриня; просто – двері вхідні, ліворуч – в кімнату. На покуті на стіні стоїть вузвар з кутею. Просто на кону – стіл, зап’ятий скатертиною; на столі – пляшка горілки і ковбаса.
Вихід І
Чуб і Голова.
Чуб
(сидить з Головою за столом).
А ти ще, куме, й не був у дяка в новій хаті! Е, так ходім: там тепер буде добра напійка!
Голова
(набік).
От тобі й Солоха!
(До Чуба).
Чи не пізно? Вже ніч… Чи й втрапимо?
Чуб
(сміється).
Ото, куме, вигадав що! Та тепер місячно, як удень!..
(Встає, підходить до вікна, придивляється довго й одхиляється).
Голова
(набік).
Як би од його одчепитися!
Чуб
Що за біс? Глянь-бо! Дивись, Панасе!
Голова
Що там?
(Дивиться).
Нічого нема.
Чуб
Та то-бо й то, що нема!
Голова
А тобі кого треба?
Чуб
Місяця!
Голова
А де ж він?
Чуб
Пропав; оце зараз пропав, мов чорти вхопили!
Голова
(зрадівши).
Ну, нема то й нема!
Чуб
Як? Так тобі й діла мало?
Голова
А мені що? Аби додому!
(Бере шапку й кожуха).
Чуб
Ну, що тепер? Треба ж було втрутитися сюди якомусь чортяці, бодай йому, собаці, не довелось зрана і чарки горілки випити!.. Мов на сміх! Глянув уперше – хоч голки збирай, глянув удруге – хоч у воко стрель.
Голова
Справді, не при хаті згадуючи… Оце їм цеї ночі хвости повтинають, так вони й коверзуют востаннє!
Чуб
Ну, що його робити?
Голова
Зоставатися дома, от що. Прощай: мені треба до завірюхи допхатись…
Чуб
(уперто).
Ні, куме, ходім! Не можна: треба йти!
(Бере на себе байбарака і шапку).
Голова
(набік).
Од цього реп’яха й не одчепишся!
(До Чуба).
Про мене, як дідько не вхопить…
Чуб
(зупинившись коло дверей).
Оксано! Оксано!
Оксана
(з-за дверей кімнати).
Чого, тату? Зараз!
Чуб
(беручи ціпка).
Так оце я, дочко, іду… а ти дивись мені!.. Не гасай по вулицях, а дома краще сиди та стережи хати… Знаєш – святки: вештається всякого люду!
Голова виходить, а за ним Чуб; далі він повертається і з-за дверей.
Та, гляди мені, не кидай вогню, щоб пожежі не наробити!
Оксана
Хіба я, тату, маленька! Адже ж не первина, що на мене кидаєте хату?!
Чуб
Та так, так! То гляди ж! Прощай!
Вихід ІІ
Оксана сама.
Оксана
(одбіга од дверей).
Ну, хвалити бога, хоч батька вирядила: пішов до дяка на ковбаси.
(Прибира горілку й закуску).
Там уже без варенухи не обійдеться!.. На здоров’ячко!.. А мені й на руку ковінька: без батька просторніше в хаті! От і парубки з дівчатами незабаром надійдуть: колядувати підемо!
(Підскакує).
Весело! А як ті парубки упадають за мною, як залицяються! І чого їм далася я? Хіба у нас на селі мало дівчат красунь! Одарка, Маруся, Пріська, Горпина… чим не дівки? Так ні: Оксани-таки та й Оксани! І сама не знаю, чого їм од мене треба?
(Усміхається).
А надто отой Вакула-коваль… як гляне на мене, то мов несамовитий.
Ох, така ж моя доля,
Що єдина в батька доня:
Маю воли і корови
Ще й до того чорні брови!
Дарма ходиш, козаче,
Дарма плачеш, небораче:
Не на те вже я здалася,
Щоб з тобою понялася!
Та яке ж мені діло,
Що тебе я уразила?
Мусиш мати більше гарту,
Бо моргнула тільки з жарту!
Ой лихо! Набік, хлопці, –
Я в гаптованій сорочці,
І в намисті, і в коралях,
Бо таки я справжня краля!
Таки подратувати люблю я, ніде правди діти: тільки й мого тепер, що пожартувати та посміятися. А там уже!
(Махнула рукою).
Е, ні! ще не час мені заміж: не хочу собі світа в’язати! Та й то: ще й не покохала щиро нікого. Так тільки… потрошку… Усі вони, оті парубки, якісь кислі, неначе квашені огірки! От хіба Вакула; то справді козак: огрядний, дужий! От такого до рук прибрати! Тільки батько мій, коли б господи не нашкодив: він такий на того Вакулу лютий, та все підходить до його матері, Солохи, – либонь, хоче з нею женитись?
За кулісами чутно навдалі колядку.
1
Добривечір тобі, пане господарю:
Радуйся! Ой радуйся, земле, – син божий
Народився! (Тихо).
2
Ой застилай столи, та все тесовії:
Радуйся!
Ой радуйся, земле, – син божий
Народився! (Голосніше).
3
Та й клади калачі з ярої пшениці:
Радуйся!
Ой радуйся, земле, – син божий
Народився! (Стихає).
Оксана
(прислухається).
Ох, мені лишенько! На селі вже й колядок почали, а я ще й не прибрана!
(Кидається мерщій до скрині. Після першого куплета прислухається й каже).
Ні, це не до нас: здається, ряднівські.
(Вийма керсетку, серги, дукачі й намиста.).
А що хіба керсетку червону надіти? Чи до лиця ж воно буде! Хто його зна!
(Одягає і підходить до дзеркальця).
І що людям здумалось розславити, ніби я хороша? Брешуть! люде – я зовсім не гарна!
(Надіває перед дзеркалом намиста, серги, скида на плече косу).
Не гарна… не гарна…
(Співа).
Кому ж до вподоби
Ці брови, ці очі,
Що чорні, як терен,
Темніші від ночі?
І що за краса в тім,
Що ніс, як струнина,
Що чоло – той папір,
А щічки – калина!
А хвилі ці чорні
Нащо пак здалися?
Немов ті гадюки
У косу сплелися;
їх можна злякатись,
Як спадуть до стана…
Коли придивитись,
Я – таки погана!
(Одхилившись трохи од дзеркала, з палом).
О ні! я хороша,
Пишаю красою,
Як квіточка вранці,
Умита росою!
Вакула ввіходить.
Вакула
(про себе)
Чи бачив хто зроду
Такую дівчину?
Сама тут на себе
Любує з годину;
Своїм голосочком
Щебече, воркоче,
А серденько в мене
Мов вирватись хоче!
Дівчино-рибчино,
Краса-чарівниця,
Над моїм серденьком
Ти повна цариця!
Чи є хто на світі
З душею живою,
Кого б не вразила
Своєю красою?!.
Оксана
(разом)
Далеко до мене
Вам, хлопці, я знаю…
Дивіться, мов лебідь
Яка, виступаю.
Гальонки чи стрічки,
Дукач чи намисто –
Аж грають та сяють,
Бо з золота чисто!
Кого ж з парубоцтва
Собі залучити?
Кого тим коханням
Палким напоїти?
О! Певне, од щастя
Й себе не спочує…
Вогнем мене спалить,
На смерть зацілує!..
Вихід ІІІ
Оксана і Вакула.
Оксана
(озирнувшись хутко; суворо).
Ой хто се?! Злякав як!.. Чого се ти, мов злодій, підкрався? Хіба хочеш, щоб лопатою прогнала за двері? Ви всі митці до нас підлеститись: миттю пронюхаете, що батька нема дома! Знаю я вас!.. А що, моя скриня готова?!
Вакула
Скінчу, моя ясочко, після свят зараз викінчу. Коли б ти відала, кільки я попоходив коло неї! Зате вже ані в панни, ані в попівни не буде такої скрині! Залізо на окову поклав таке, якого чорт його матиме й сотник на таратайці – дарма що з Полтави вивіз! А як розмалюю!.. Поле буде жовтогаряче, як жар, а по йому розкидаю червоні та сині квітки!.. Не сердься ж на мене! Дозволь мені хоч поговорити, хоч подивитись на тебе!
(Підходить боязко).
Оксана
(з ухмилкою).
Хто ж тобі боронить? Говори, дивись!
(Сіда на лаві і зазира в дзеркало).
Вакула
Яка ти хороша, Оксано! Дивився б на тебе… здається б, і закам’янів на сьому місці… та все б Дивився!
Оксана
Справді?
Вакула
Оксано! Зірко ти моя! Дай хоч поцілую тебе!
(Потягся до виду).
Оксана
(одхиляється).
А зась! Чого забажав! Тобі як мед, так і ложкою!
(Одпиха).
Геть собі, геть! У тебе й руки цупкі, як залізо; та й сам пропахтів димом: певне, й мене всю в сажу убрав!
(Знов до дзеркала).
Вакула
(одійшовши набік).
Не любить вона мене: їй все жарти… А я, мов той дурень, і очей не здолаю звести!
Оксана
(тим часом щось вийма ще з приборів, надіва на себе, любує, а далі через плече до Вакули)
Чи правда пак, що твоя мати відьма?
Вакула
(наближаючись до неї).
Що мені до матері? Ти в мене – і мати, і батько, і все, що не є найдорожче на світі!..
Оксана
Ач, який ти! Тільки й батько мій пройда! Побачиш, коли він не ожениться з твоєю матір’ю!
Вакула
Ну, цього не буде!..
Оксана
(дивиться на нього пильно).
Побачимо!
(Зазира в вікно. Трохи згодом).
А що се дівчат нема? Давно вже й колядувати час!..
Вакула
Бог з ними, моя зіронько!
Оксана
Чому пак?! За ними, певно, прийдуть парубки… Підуть у нас ляси та баси… а вигадок, а побрехеньок, а сміху та реготу?!.
Вакула
Так тобі з ними весело?
Оксана
Авжеж, веселіш ніж з тобою! (Підходит до дзеркала, набік). Наче окропом линула! (Прислухається). Ой! Хтось стукнув… певне, чужий. Утечу лишень я в кімнату та й каганець візьму, щоб не зуздріли а парубком. (Од дверей). Та й ти іди собі геть з хати, а то ще поговір піде…
(Тікає за двері й зачиняється).
На кону стає темно.
Вихід IV
Вакула сам.
Вакула
(дивлячись услід).
Отак усе б їй жартувати,
Неначе кішка, заграє!
Чого б не дав я, щоб дізнати,
Що там на серці в неї є?
Кого коха вона? Чи шкода
Їй хоч на кришечку мене?!
Е, ні, кепкує вона, горда,
Та серце шарпає рвяне!
Я їй не варт і за підкову…
Чого ж тривати тут мені?!
Щось стукнуло.
Хтось крадеться?.. О! Стукнув знову!..
Чи не коханець це її?!
А!! Коли так – не діждеш, брате,
Щоб на сміх дався я тобі!
Коли б тільки мені спізнати.
Хто ходить тут? Хто ворог мій?
Більший стук.
Його б побачить рад я дуже:
Ex, дався б я тобі взнаки!
(Стає коло дверей).
Вже коли що, то, милий друже,
Скуштуєш ти ції руки!!
(Засукує рукава).
Вихід V
Вакула і Чуб.
Чуб
(ввіходить у двері помацки).
Ну, та й хуртовину збили оце раптом чорти! Сказано, й глянути не дає… Як почало водити!.. Та не те, що до дяка, – кума згубив, трохи й з села не вийшов. Думав, що пропаду!.. Хвалити бога, хоч додому допхав! Оксано, засвіти!..
Вакула
(не пізнавши Чуба).
А чого тобі треба? Га?..
Чуб
(набік).
Отакої! Це не моя хата: в мою хату не залізе коваль; зроду-віку не зайде! Не так я на його визвіривсь!
Вакула
Ну, чому ж не кажеш? Заложило хіба, чи що?
Чуб
(набік).
От. халепа! Не люблю я з ним на самоті говорити… Краще піти собі!
(Почина помацки йти).
Піч? Так це ж не ковалева хата! Що за мара? Де ж це я?
Вакула
(набік).
Так і є: щось непевне… Недарма моє серце ворога чуло!
Чуб
(мацає по стінах).
І чия б воно хата? Е! Чи не Левченкова? Так, так! Тільки ж задля чого коваль тут? Еге-ге! Та це він, бачу, до молодиці ходить! Он як! Добре, добре!.. Тепер я вже розумію!
(Шукає дверей).
Вакула
Чи довго ти там мимритимеш? Кажи зараз, хто ти і чого сюди вбрався?..
Чуб
Чи ба, як присікавсь! От же не признаюсь йому: не гаразд, як пізна!
(Змінивши голос).
Та це я чоловіче добрий, прийшов до вас поколядувати!..
Вакула
(набік).
Бреше, іродів син! Певно, до Оксани.
(До його грізно).
Геть собі в зуби до чорта з своїми колядками!
Чуб
(образившись).
Чого ж ти справді тюкаєш, мов на собаку? Хочу колядувати, та й годі!
Вакула
Еге! Та тобі, як бачу, не дошкулиш словом…
(Бере його за шиворот і пха до дверей).
Отуди!..
Чуб
(одступивши).
Ти вже, здається, й пхаєшся?!
Вакула
Ей, мовчи та диш! Тікай од гріха: а то скую тебе на підкову!
(Одходить далі).
Чуб
(тихо до себе).
Цур йому!! Чи він не п’яний? Ще справді скалічить! Коли б хоч двері знайти!
(Мац по стіні).
Чи ба? І дверей нема!.. Оце водить! Може, ц й не коваль, а чортяка! Свят, свят!
Вакула і Чуб разом:
Вакула
(до себе)
Пішов, здається!
(Гірко).
То така ти! Ач, на шкоді
Довелось піймати!
А все сміхи! Е, ні! Годі
Себе мордувати.
Допитаюсь оце в кралі,
Чи їй до любові?
Якщо ні, то гайда далі,
Зоставайсь здорова!
В чистім полі, на роздоллі
Розіб’ю я тугу!..
Ні! Вже вам мене не мати
Більше на поругу!
Чуб
(тихо; набік)
Ще й реве, неначе в лісі
Так і є, що п’яний…
(Чуха).
А бодай тобі, гульвісі,
В печінки поганий!
Щоб ковадлами по пиці
Тебе молотило!
(Маца руками).
А дверей чортма в світлиці, –
Мов чорти вхопили!..
(Шука).
Ох, коли б намацать двері!..
Ну, сказився б клятий!..
(Лукаво й радісно).
Втім, його нема тепера
У Солохи в хаті…
Гм!.. Сама вона в господі…
Що ж? Піти б до неї!
Хай розважить на пригоді,
Або, може, й теє…
Де ж ці двері!?
(Зачіпа й звалює кочерги).
Вакула
Так ти й досі не пішов? А?
(Пха його кулаками межи плечі).
Отуди к бісу!!
Чуб
(з-за дверей).
Тривай, чортів сину! Ти думаєш, що я на тебе не знайду управи? Будеш мене знати! Я не подивлюся, що ти коваль та маляр!
Вихід VI
Вакула і Оксана.
Оксана
(вибіга з каганцем).
Що се тут за грюк, за гармидер?
(Придивляється до Вакули).
А? Це ти товчешся по хаті, з кочергами бавишся?
(Сміється і ставить на стіл каганця).
Вакула
Оксано! Що хоч наді мною роби, убий мене краще враз, а не рви мого серця кліщами! Не любиш, то не знущайся, не смійся!
Оксана
Подумаєш… їй-богу! Наказав два мішки вовни! Чи мені ж рюмати перед тобою, чи що?
Вакула
Скажи мені хоч, кого вибрало твоє серце, дай хоч гляну я в вічі своєму ворогові!..
Оксана
(жартуючи).
Чи ба, який цікавий?! А може, й тебе: чим не козак?
(Засміявшись).
Та не дивися на мене такими очима, бо спалиш!
Вакула
(з запалом).
Як буря у лісі дуби нагинає,
Отак те кохання мене знемагає;
Аж рве моє серце до смерті-загину;
Його ти струїла, недобра дівчино!
Куди не піду я, чи вдень, а чи вночі,
Печуть мене, ріжуть знадні твої очі;
До кого промовлю, на кого не гляну –
Одно тільки й бачу – дівчину кохану!
Кохаю, кохаю й кохати все буду:
Моя ти цариця довіку, до суду!
Промов же словечко ласкаве вустами, –
Й за тебе хоч зараз поляжу кістками!!
Оксана
Як послухати, то справді
Ніб мене кохаєш?
А допевнись – то й на другу
Ще мене зміняєш!
Всі ви хлопці-парубки
Одним ликом шиті:
У вас правди тільки й є,
Як води в кориті!
А щоб лиха не зазнать,
Долі не зламати,
Далебі, що краще вам
Віри не діймати!
Вакула
Не жартуй-бо, моя зоре,
Вислухай вважливе,
Та скажи мені востаннє
Словонько правдиве:
Чи такий вже остогидлий
Я на твої очі,
Що до мене й прихилитись
Серденько не схоче?
Чи ще, може, обізветься
Доля з-поза тину
І мені ти коли-небудь
Станеш за дружину?
Оксана і Вакула разом:
Оксана
Поки місяця немає,
Сяють ясні зорі, –
Поки дівка, поти й вільна,
Як рибонька в морі;
Куди підеш – парубоцтво
За тобою грає;
Полюбила, кого схочеш, –
Хто тебе спитає?
Ні, ще рано козаченьку
Волю продавати…
Та і чим мене запевниш,
Що будеш кохати?
Чим докажеш мені,
Чи ти зрадиш, чи ні,
Чи любову свою
Я слізьми не заллю?
Вакула
Як я стану тебе, зоре,
Чуло пестувати, –
Навіть вітру не дозволю
На тебе буяти!
Чого схочеш, – буде в тебе
Повнісінька скриня!
Ти в моїй світлиці будеш
Краля-господиня!
Твоя воля – моя воля
Буде аж до суду!
Чого схочеш, тільки скажеш –
Зараз і здобуду!
Хоч у пекло чи в рай
Ти мене засилай:
Я за кралю рідну
Рад і зараз в труну!
Оксана
Побачимо.
Чутно гомін і сміх під вікном.
Вихід VII
Оксана, Вакула, Одарка, хлопці та інші дівчата.
Голоси
(під вікном).
Панове господарі! Дозвольте поколядувати, святого вечора вшанувати коло чесної господи вашої!..
Оксана
(радісно сплеснувши руками).
От і дівчата наші, от і наша коляда!
(Через вікно).
Спасибі, спасибі вам, – раді слухати!
Вакула
Оксано! Скажи ж хоч одно слово, хоч надію подай.
Оксана
(з досадою).
От причепився, мов з ножем! Хіба оце тобі так нагло приспічило?..
(З усміхом).
От краще слухай!
Вакула
(гірко). Шкода вже!
(Махнув рукою й одходить набік журливо).
Дівчата
(за вікном співають).
Ой дивнеє нарождения
Божого сина,
Його же днесь спородила
Діва Марія.
Спородила Cyca Христа
Пречиста пані,
Ой іще ж ми не знаємо
Божої тайни!
Оксана
(до вікна).
Спасибі! Просимо ж до господи.
Голоси
А батько дома?
Оксана
Нема. Я сама в хаті.
Голоси
Сама?.. Ото добре!
Оксана
(іде одчинять двері, зазира до Вакули й сміється. За дверима).
Роздягайтеся тут, дівчаточка!
Вакула
(одходить набік).
Смійся, смійся! Я й сам з себе сміюся! І де заподів я свій розум? Не любить вона мене… Ну й бог з тобою! Хіба тільки й світа, що в вікні? Є вашого брата багато! Та й що – Оксани Яка з неї господиня буде: тільки до жартів та до приборів. Кинути зараз, та й годі!
Оксана вертається. Вакула глянув на неї й зупинився.
(Набік).
Яка ж вона тільки хороша!.. Неволя моя, недоля моя!..
Увіходять дівчата, пересміхаються потроху і штовхають ліктями одна одну.
Дівчата
(співають).
1
Чи дома, дома
Бідная вдова?
Славен єси!
Славен єси,
Наш милий боже,
На небеси!
2
Немає дома –
Пішла до бога.
Славен єси!
Славен єси,
Наш милий боже,
На небеси!
3
Що ж вона діє?
Золото віє.
Славен єси!
Славен єси,
Наш милий боже,
На небеси!
4
Що одвієчки –
На сиріточки.
Славен єси!
Славен єси,
Наш милий боже,
На небеси!
Віншуємо вас з святим вечором! Дай боже вам вік довгий, а нам дохід добрий!
(Кланяються).
Оксана
(весело).
Спасибі, спасибі! Дай боже!
(Здоровкається).
Здорова, Одарко! Марусе! Катре! А? й тебе, Ївго, мати пустила: не лається?
Деякі
(сміються).
Де там… може, на дорогу й товченика дала!
Другі
(сміються).
Або паляницю в потилицю!..
Ївга
(засоромилась).
Ні, моя мати нічого!
Оксана
Та годі вам: бачите, як засоромили дівчину! Скажіть краще, чого ви так забарилися? Ми вже вас тут ждемо, ждемо… аж нуд напав!
Одарка
Та, знаєш, поки позбирались усі… деякі і од гурту одбилися: Пріськи Шпортунівни нема, Мотря Шаповалова до тогобітчан повіялась… там, бачиш, – Микола!
(Підморгує).
А ми пішли ото колядувати до Солохи, а там як загуде щось з комина, як схопиться завірюха, – так ми врозтіч!
Оксана, показуючи на Вакулу, заливається сміхом.
Маруся
(сіпа Одарку за рукав).
Та цить! Хіба не бачиш Вакули: то ж мати його!
Деякі сміються.
Одарка
Оце так!
(До Оксани).
А чого він такий понурий у тебе?
Оксана
А я що?.. От ви його розвеселіть, дівчатка!
Разом, сміючись, біжать до Вакули, жартливо.
Маруся
Чого-бо, Вакулочку, сердишся?
Катря
Глянь-бо на мене!
Одарка
Чому ти, справді, квач у дощ?
Вакула
(суворо).
Не лізьте, кажу!
Маруся, Катря
(одскакуючи).
Ой лишенько: битиме! Хто в бога вірує – ховайся!
Оксана
Оце по-парубоцьки!
(З сміхом виступа наперед).
А ще хоче, щоб його дівчата любили!
Вакула
(до Оксани).
Мало тобі самій глузувати, а ще виставила другим на посміх! Мабуть, кращого не діждеш від тебе!
(Махнув рукою і мерщі за двері).
Вихід VIII
Ті ж, пріч Вакули.
Одарка
От же він справді розсердився. Ти-бо таки ним дуже нехтуєш.
Маруся
А він за тобою… і – боже мій!
Оксана
(замішавшись).
Звідкіля це тобі?
(Швидко заговорюючи).
Та чого се ми стоїмо? Сідайте: я винесу зараз яких ласощів…
Дівчата
Е, ні! Нема чого тут зимувати. Бери кожушанку мерщі, та й рушаймо!
Оксана
Ще наше не втече, ніч – як море!
Одарка
Далебі, швидче, Оксано: мені й у хаті не сидиться!
(Придивляється до вікна).
Та гляньте-бо, як зразу надворі вияснилось, – хоч у хрещика грай! Аж сміється ніч!
Оксана
(підскакуючи і обіймаючи дівчат). Весело!
Тривайте, сестрички… я в один мах!
(Біжить до дверей).
Вихід IX
Ті ж, без Оксани.
Маруся
А шкода, їй-богу, того Вакулу! Він у нас на все село парубок, а Оксана йому закрутила голову та й водить… аж змарнів, бідний!
Дівчата
Шкода, шкода! Моторний парубок!
1-а дівчина
А маляр який з його! Розписав нашу церкву як писаночку!
2-а дівчина
А чорта якого намалював, – хто й не захоче, то сплюне!
Другі дівчата
(сміються).
Мабуть, і тому, не при хаті згадуючи, не раз чхнеться!
Маруся
І чого б сій Оксані ще треба? Таке щастя, а вона ще брикається!
Ївга зітха на всю хату.
Усі
(до неї).
От кому до серця припало! Признавайся, признавайся, Ївго!
Ївга
(засоромившись).
Що се вам? Далебі, ні!
Усі
(сміються).
Говори.
Одарка
Не руште її! А я вам кажу, що Оксана тільки удає з себе таку перебору, а вона на Вакулу давно уже оком стріля. Хіба не запримітили, що як вискочив він, то аж на виду змінилася, – дарма що сміється.
Деякі
(почувши, що йде Оксана).
Чш! Чш!
Вихід X
Ті ж і Оксана, пов’язана платком; несе в руках миску з маковниками, а другу – з насінням.
Оксана
Чого се ви понишкли? Годуйтеся, сестрички… ось маковнички смачні, насіннячко! А парубоцтва й досі немає?
Одарка
Та чорт їх не вхопить!
Беруть усі маковники й горіхи; їдять.
Оксана
(до Одарки згодом).
Так що, що про Солоху?.. Тобі перебили.
Одарка
Ага!
(Згадує й сміється).
Ото… як сунули ми од Солохи…
Маруся і Катря
(перебивають).
А з комина як заіскрить!
Другі дівчата
Ми, пробі, – рятуйте!.. – та звідти!
Маруся
А Катря як зачепилась за тин… та кричить: чортяка вхопив, чортяка!
Всі сміються.
Катря
Добре тепер сміятись, а там би стали на моє місце!..
Оксана
О, бодай вас! Що ж ви, вирятували?..
Маруся
Та – еж!.. Так нічого не вдієш! Одно – біжить та кричить: «Чортяка женеться!»
Другі
А ми – за нею, а ми – за нею!..
Одарка
А парубки ряднівські як побачили, що ми в горидуба граємо, та за нами лавою: «Лови їх, хапай!» – кричать. Маруся захотіла набік та як гепне! – так ногами і вкрилася!..
Оксана
Бач, а вона за себе й мовчить!..
Маруся
Коли на ковзалку скочила – усяк упаде…
Одарка
Та знаєш – ще впала та й не встає; а парубок який не добіжить, зачепиться через неї й – шкереберть!.. Та сміху, сміху!..
Оксана
Так ото тим ви так і барились! (Прислухається). Здається, парубки ідуть… (Підбіга до вікна). З звіздою, з звіздою! Це вже Вакулина праця! (До дівчат). Слухайте! Як прийдуть сюди, то ми підмовимо декого з нами колядувати і складчину зробимо! (Підморгує).
Усі
Добре, добре… з музиками!
Вихід XI
Ті ж і парубки.
Хлопці
(ввіходять з звіздою; на двох торби здорові. Співають).
1
Нова рада стала,
Що на небі хвала:
Над вертепом звізда ясна
Увесь світ осіяла!
2
Пастушки з ягнятком
Перед тим дитятком
На колінцях упадають,
Христа-бога вихваляють:
3
Ой ти, царю наш, царю!
Ти, небесний шахварю!
Даруй літа щасливії
Сього дому господарю!
Будьте здорові з святим вечором! Дай боже і на той рік діждати!
Дівчата і парубки кланяються одні одним.
Оксана
Дай боже! (Вийма з печі пироги, ковбасу і книші). Спасибі за честь і за шану! (Дає до рук міхоноші пироги, книші й гроші). Не поцурайтесь нашої вдяки.
Міхоноша і деякі
Велике спасибі!
(Хочуть іти).
Оксана
Та ви б спочили хоч трохи!
Парубки
Е! Ніколи!..
Одарка
Що ж ви нас самих кидаєте? Нехай зостанеться принаймні хто й з нами колядувати!
Деякі хлопці
Ну, вже зостаємося: шкода вас сиротити!..
Другі з звіздою
Ач, зрадники!.. Прощавайте ж!
(Виходять з звіздою).
Усі
(в хаті).
Щасливо!
Вихід XII
Ті ж, без хлопців з звіздою.
Грицько
Ну, чи всі ви здорові, мої чорноброві? Скажіть нам спасибі на цім слові, та за нашу ласку дайте нам ковбаску, а в подарунок – кожному поцілунок!
Дівчата одні
Ого! Захотів печеної криги!
Дівчата другі
Уже Грицько без прикладу не обійдеться!
Сміх.
Оксана
Спасибі вам, пани молодці! Сідайте ж, будь ласка, – гостями будете!
Здоровкаються дівчата і парубки; деякі сідають.
Грицько
А, їй-богу, сьогодні б і поцілуватись не гріх для святого вечора.
Оксана
Е, вибачайте: ще не вияснилось!
Одарка
Та й губи поприщить!
Грицько
Сількісь! Я вже цю покуту прийму!
(Утира полою губи; хоче Одарку поцілувати).
Одарка
Чи ба? Він і справді!
(Біжить між дівчат).
Дівчата
(сміються).
Кортить котові сала, та – зась!
Грицько
Отакі дівчата: вір їм! І слова не дотримає. Адже, гляньте-бо, як вияснилось надворі?
Оксана
Маєш рацію, Грицьку: нема що, вже треба тебе поцілувати!
Грицько
От дівка! От моторна!..
(Хоче її обняти).
А та зненацька бере Марусю і намість себе пха до Грицька; той її цілує. Маруся кричить. Усі сміються.
Дівчата
(кидаються).
Рятуймо Марусю!
Маруся
(пручаючись).
Геть, геть! Одчепися!
(Виривається).
Оксана
Годі, годі!
(Розбороня).
Парубки
(до себе).
Не подавайсь, хлопці!
Починається мішанина: деякі хлопці цілують дівчат; гвалт. Маруся одривається. Дві купи: ліворуч – дівчата; праворуч – парубки; посередині – Оксана й Маруся.
Маруся
(до Оксани).
Що се ти, Оксано?!.
Оксана
(перебива її й цілує).
Не сердься, голубонько! (На вухо). А буцім і не рада? Це ж твій коханий! (До хлопців). Що се ви, чи не з морозу?.. Сідайте ж, хоч почастую вас.
Грицько
А може, і тут одуриш!
(Сміється; до Марусі тихо).
Прости мене, моя рибонько!
Оксана
Ні, ні, мої лебедики: є в мене запіканочка лепська!
(Виходить).
Деякі парубки
Спасибі, оце так! Бо справді мороз здоровий.
1-й парубок
Аж скалками сипле…
2-й парубок
З очима!
Парубки сідають.
Вихід XIII
Ті ж, без Оксани.
Одарка
А ви вже й подубли? Бідні!
Другі дівчата
А ще дві торби взяли!.. І що вони виколядують? Та вам би на печі сидіти!
Тиміш
Говоріть!
(Трясе торбою).
От у нас: і ковбас, і паляниць, і пирогів… а у вас, мабуть, і торбу вкрали, бо щось не видко!
Дівчата
Вкрали?.. Ми ще й колядувати не починали, а от ви!..
(Співають, показуючи з сміхом на хлопців).
Виспівали пирогів, пирогів –
Двоє дохлих горобців, горобців;
Та ще до присмаку –
Недоїдки з таку!
Парубки
(схоплюючись).
Гей, дівчатка, не брешіть, не брешіть –
Нашу здобич полічіть, полічіть!
А себе й забули –
Виспівали дулі!
Дівчата
Ще побачим, чия взяла, чия ні?
Ми заробим за коляду півсвині,
А як буде мало,
То ковбас і сала!
Парубки
Гей, дівчатка, наша думка така:
Заробите з-під вікна кулака;
Та ще для посмішки –
Хвостика від кішки!
Вихід XIV
Ті ж і Оксана.
Оксана
Отакої… вже й на сварку пішло? Ходіть-но, я вас помирю. Ну, Грицьку!
(Налива чарку).
Грицько
Пригуб же спочатку ти, пишна господине!
Оксана
(підійма чарку).
Дай же боже, щоб усе було гоже! (П’є і кривиться). Міцна!..
Грицько
(приймаючи до рук чарку).
А тобі, моя крале хороша, дай боже два мішки грошей, та ще в придачу до того козака молодого!
(П’є).
Тиміш
Або й двох!..
Дівчата деякі
Отуди к бісу!
(Сміються).
Оксана
(сміється).
Оборони господи і од одного!.. Тимоше!
(Налива й дає).
Тиміш
Пошануй же сама.
(Одхиля).
Оксана
Е, та так я і вп’юся!
(Бере).
Ну, дай же боже нам, дівкам, на здоров’я, а вам – на безголов’я!
Дівчата
Еге! Дай боже, дай боже!
Тиміш
Кривдиш, моє серце! Пошли господи, щоб наші дівчата не брикалися та за нами, молодцями, побивалися!
(П’є).
Парубки
(сміючися).
Щоб коси потіпали й на собі волосся порвали!
Дівчата
Діждете!
Оксана
(передаючи Одарці пляшки й чарку).
На лиш, Одарко, частуй за мене, а я вийду подивлюсь, чи не видно батька?
Одарка
Добре. Тільки вибачайте, панове, – сама, далебі, не питиму, а то мені зараз заверне голову.
1-й парубок
Е, це не порядок: уже коли не хочеш пригубкгь чарки з вінця, то пригуб мене, молодця!
Одарка
Ач, вигадав! Минеться!
Усі купчаться навколо Одарки; дівчата шепочуть собі з своїми. Одарка частує. Примовляють щось пришептом; впродовж монолога хихикають.
Оксана
(іде до дверей, замислена. Зупиняється коло вікна, придивляється і потиху до себе).
Щось не видко Вакули. Може, справді образився! Я таки уже надто його дратувала сьогодні… аж досадно! Таки мене мов бісик крутить!
(Зазира іще раз у вікно і йде в двері).
Вихід XV
Ті ж, без Оксани.
Голоси
Дай же боже… Спасибі… За твоє здоров’ячко!
1-й парубок
Щоб наші вороги не сміялися!
(П’є).
Одарка
Здається, всіх обнесла?
Грицько й другі
Мене забула!.. А мені?
Одарка
Овва!.. Захотілось по другій? Ще не заробили: от наколядуємо сперше, та в Солохи вже складчина…
Маруся
Ось – маковники; закусіть солоденьким. Голоси. Еге, еге! Солоденьким! Давно б час…
(Сміються; беруть і їдять).
Вихід XVI
Ті ж і Оксана.
Оксана
(ввіходить смутна; до себе).
Ні, не видко Вакули ніде…
(Зітха).
Не покине! Не так у його й очі зорять!
Грицько їв і зразу приснув та й почав реготатись, узявшись за боки.
Усі
Чого се ти? Дивіться, чи не здурів?!
Грицько
(береться за живіт).
Ох! Та це я згадав…
(Знову приснув).
Деякі
(показуючи пальцем, починають самі сміятись).
Та кажи-бо, що згадав?
Оксана
(підходячи, й собі сміється).
Ну-бо, що там?
Грицько
(маха руками).
Волосний писар…
Парубки
Ну, ну?
Грицько
Я біжу ото до гурту… дивлюсь – щось рачкує, аж то… «Що се ви, пане писарю, кажу, робите?» – «Місяця, каже, шукаю!»
Усі
(сміються).
Місяця?.. Ха-ха!
Грицько
Та так, знаєте, маца по снігу руками: «Де ж, кажу, тут місяць? Адже він на небі!» – «Е, каже, був… та оце зараз, перед моїми очима, почав танцювати, поки не впав!»
Тиміш
Ото смикнув добре!
Сміються.
Грицько
Там такого поназбігалось… регіт такий зняли! А він, знай, гвалтує, що або чорти… або Солоха вкрала місяця!
Сміються всі.
Одарка й Маруся
А знаєте, й нам була у Солохи оказія; оце ми розказували…
Тиміш
Е, та то відьма!
Оксана
Невже таки правда, що вона відьма? То, може, люде брешуть?
1-й парубок
Де там? Я й сам торік бачив у неї хвоста.
Деякі
А чи великий?
1-й парубок
З веретено завбільшки!
Дівчата
Ох, моя матінко!
2-й парубок
А позавчора, хіба не чули? Перекинулась вона свинею, прибігла до попаді, наділа шапку батюшчину, крикнула півнем та й зникла!
Дівчата
Невже?!
Тиміш
Та що й говорити! Мені й самому торік літом таке вшкварила…
(Хита головою).
Усі
Ану-ну? Розкажи.
Тиміш
Саме перед петрівками… ліг я в хліві; коли це, дивлюсь, – відьма… простоволоса, в одній сорочці, страшна така!.. Корів почала доїти… Я ж хотів був повернутись, а вона як мазне мене чимсь по губах… (Спльовує). Бр-р-р!.. Аж три дні вернуло!
Усі
(враз).
Ха-ха-ха! Ото нагодувала! Го-го-го!
Тиміш спльовує.
Оксана
Та годі вам казна-що вигадувати про бідну Солоху. Вона така ласкава до нас – чи вечорниці, чи складчина, то не де як у неї: от хоч би й сьогодні…
Грицько
Не будемо, не будемо; я ще тільки одно щось розкажу!
(Щось тихо розказує).
Дівчата і парубки оточують його купками. Виголоси й регіт.
Вихід XVII
Ті ж і Вакула.
Вакула
(тихо одчиня двері й дивиться пильно на Оксану).
З парубками жартує! їй все весело! Невже з голови я не виб’ю цієї Оксани? Не хочу про неї думати, а дума самохіть лізе! Тікаю, не хочу йти до неї, а мене так і тягне, так і тягне!
Одарка
(зуздрівиш).
Вакула, Вакула!
Оксана
(скочивши).
Де ти був, Вакуло? А ми тебе ждемо!
Парубки
Здоров, здоров, пане брате! Та без тебе У нас і свято не в свято!
Маруся й Одарка
От слава богу, що ти прийшов! Тепер і колядувати рушаймо: Вакула за ватажка!
Вакула
Ні, на цей раз – без мене!
Грицько
Що се з тобою зробилося? Чи не наврочив хто? Первий був до колядок, а тепер – на тобі!
Оксана
Та ну-бо, Вакуло, не сердься, ходім!
(Підходить до його й кладе на плече руку).
Одарка
Чи не про тебе, козаче, ця пісня?
Грицько
Ану, яка? Піддай палу!
Одарка
Ой на дубі листя січеться,
Козаченько з туги аж гнеться:
Та дівчина лиха
Доведе до гріха!
Ex, згинь ти, моя доле, –
Заллю медом своє горе!
Хай музика стогне, грає, –
Козаченька звеселяє!
Парубки й дівчата
Так, справді, – набік горе!
Хай вино-мед ллється морем!
Хай музика стогне, грає, –
Козаченька звеселяє!
Одарка
«Кину, каже, горду дівчину
Та повіюсь геть на чужину:
На багатство моє
Та чи мало тих є
Ласих оченят!»
Парубки й дівчата.
Не журися, козак,
Буде справді все так!
Парубки і дівчата (разом)
Парубки
Ох, і дівчатка, бог вас уродив!
Що б ви робили та без парубків?
Парубки і дівчата (разом)
Та нам байдуже, хоча б і сім літ
Був на вас, хлопці, сильний недорід!
Одарка
Ой ходив козак, доходився –
У шинкарки з горя пропився
І лишив за красу
Там худобу усю!
Ex, годі! Набік горе!
Наливай ще, моя зоре:
Хай музика стогне, грає, –
Хай козак ще погуляє!
Парубки и дівчата
Так, справді, – набік горе!
Наливай ще, моя зоре:
Хай музика стогне, грає, –
Так козак у нас гуляє!
Одарка
А шинкарка йому на слові:
«Купи мені керсет шовковий,
Та не будь-бо скупий
Й черевики купи,
Та ще й золоті!»
Парубки й дівчата
Ой чи сяк, ой чи так,
А попався козак!
Дівчата й парубки разом:
Дівчата
Так вам і треба,
Хай шинкарки вчать:
Нащо вам шукати
За селом дівчат?
Парубки
Так на чужині
Погиба наш брат,
Та з-за тих лукавих
Чорних оченят!
Грицько
(моргаючи на Одарку).
За таку, наприклад, дівчину
Та чого я, братці, не скину?
І кису, і жупан –
З нею й так буду пан!
Ex, усе пропадай –
Мене тільки покохай!
Парубки
Ну, та й Одарка – козир-дівчина!
Варт черевичків не таких вона!
Оксана
А в тебе, Одарко, справді
Нові черевики!
Які ж гарні! Ще й з золотом, –
Хоч і на музики!
От щаслива, що є кому
Тобі купувати,
Мені ж, бідній, безталанній,
Нема що й гадати!
Вакула
Не тужи, моя рибчино!
Та такі Оксані
Я доскочу черевики,
Яких чортма й [в] пані!
Оксана
Ти? Дістанеш? Я й забула
Про тебе, їй-богу!
Подивлюсь я, чи й надіну
Ще на свою ногу!
Хіба б тільки від цариці
Черевички взула!
Парубки й дівчата
Ну й Оксана, ну й Оксана!
Ач, куди махнула!
Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!
Ач, куди махнула!
Оксана
(до Вакула)
Якщо ти мені здобудеш
Царські черевики, –
Отоді-то вже, Вакуло,
Я твоя навіки!
Парубки й дівчата.
Ха-ха-ха-ха!.. Чи ви чули?
Завдала задачу!
Вакула
Ти смієшся, ти глузуєш
Наді мною, бачу!..
Оксана
Присягаюсь перед миром –
Слова не зламаю:
Дістань тільки черевички,
Щиро покохаю!
Тоді зараз хоч до шлюбу
Веди за рученьку!
Парубки й дівчата.
Ану лишень до цариці
Вдарся, коваленку!
Дівчата
Ха-ха-ха-ха!.. До цариці!
Лихо, моя ненько!
Оксана
Ти казав, що рад і в пекло
Для мене дістати;
Докажи ж тепер, Вакуло,
Що вмієш кохати!
Ну, дістанеш? Як за те я
Обійму кохано!
Вакула
Не дратуй-бо!.. Не жартуй-бо
Так з вогнем, Оксано!
Парубки й дівчата
Гей, ходім колядувати:
Час давно до діла!
Гей, рушаймо!.. Ну, та й дівка!
Ну, та й насмішила!
Всі рушають.
Оксана
(обернувшись).
Пам’ятай же, черевички,
Що взува цариця!..
Парубки й дівчата
(у дверях уже).
Ха-ха-ха-ха! Бодай тебе!
От так вигадниця!
(Виходять).
Вихід XVIII
Вакула сам.
Вакула
Не здолаю, не здолаю –
Нема більше сили!
Чого ж вона така гарна,
Боже ти мій милий?
Її очі, її речі
Рвуть, шматують, палять
Моє серце… Над собою
Й волі вже не маю!!
Оксана
(з-за вікна).
Від цариці черевики –
Пам’ятай, козаче!
Парубки і дівчата
(за вікном).
Ха-ха-ха-ха!.. Ну, та й метку
Завдала задачу!..
Вакула
Е, ні – досить!.. Час скінчити:
Нитку увірвали!
Душу чорту! В ополонку –
Й поминай, як звали!
(Вибігає).
Завіса спада
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 53 – 80.