Дія тpетя
Михайло Старицький
Стара, якась химерна хата, по-стародавньому вбрана. Кругом широкі лави, килимами вкриті; по стінах оружжя і всяке запорозьке убрання; на полицях дорогі кубки і різне начиння. Одні двері вхідні, а другі, менші, до хижі. На столі цілий жбан меду і два кубки.
Вихід І
Пацюк сам.
Пацюк
(хмурий, як ніч, п’є мед).
Ні, не заллєш ти, старий Пацюче,
Медом лиха: не таке пекуче!
(Підпира голову).
Ох, тобі й не снилося ніколи
Зложить сиву голову не в полі,
А де-небудь у шинку з сивухи!
Чи ти, серце, сподівалось скрухи, –
Пережити, ой, Січ, нашу неньку?
Що ж то буде, як оте серденько
Вирвуть, виймуть з нашої Вкраїни?
Безталанна вже навік загине!
І тепер-от – старшина панує,
Та в кріпацтво козаків рабує,
Ще й поспільство гне, свойого ж брата…
І нема вже духу одсіч дати;
Мов померли неживі ці люди!..
Ох, шукаю, виглядаю всюди,
Чи ще можна товариство мати?
Та не знаю, де його й шукати?
Все дрібнота… От – хіба Вакула?
Йому б можна в Січ за осавула,
Коли б тільки удалось піймати!..
Чутно стук.
Хто б це грюкав до моєї хати?
Входить Вакула.
Вихід II
Пацюк і Вакула.
Пацюк
(до себе).
О, до речі!
Вакула
(боязко).
До твоєї, пане господарю,
Милості…
Пацюк
Що ж саме?
Вакула
Не у гнів оце тобі сказати,
Ти, мовляв, з отим запанібрата…
Дай пораду до моєї згуби,
Бо мені тепер – хоч чорту в зуби!
Пацюк
Добре кажеш: чую річ козачу!
Яке ж лихо? Розкажи – побачу.
Вакула
Мого лиха не розкажеш другим!
Переїло воно серце в вугіль,
Сушить мозок… тягне до загину!
Покохав я зіроньку-дівчину;
Так вона ж… тоді моєю буде,
Як коли Вакула їй здобуде
Од цариці черевички…
Пацюк
Брате!
І не сором це тобі казати!..
Отаке у вас, панове, горе?
Бабське лихо!! А на чайки в море
Вже забули! Чи, мабуть, шаблюки
Боїтеся більш узяти в руки?
Вам би тільки аби шкура ціла, –
А до Січі так нема і діла?
Тут находить час її сконання,
А ти пнешся до бабів з коханням?!
Геть, нікчемо!
Вакула
Ти не лайся дуже:
За образу я не змовчу, друже!
Пацюк
(набік).
Буде лицар – моє серце чуло!
(До Вакули).
Добрі речі! Буть тобі, Вакуло,
Запорожцем!.. Ex! Роздолля, брате,
З товариством в Січі погуляти;
Та по степу, по широкім полю
Навтішати свою буйну волю!
Або в чайках, – на високі хвилі,
З ворогами щоб помірять сили!
Тільки раз ти виїдь на просторе,
Позабудеш і ту дівку, й горе!
Вакула
Не таке то горе, як здається:
Коло серця гадиною в’ється,
Не дає мені на світі жити,
Тягне в пекло!
Пацюк
Горе, горе, діти!
Не таких би козаків нам треба!
Не всміхнеться більше сонце з неба,
Не зведеться вже країна млява,
Не вернеться запорозька слава!
(З палом).
Озовіться, діти, діти!
Ще не схаменулись?
Чи склепились ваші очі,
Чи вуста замкнулись?
Чи упали дужі руки
Од журби й несили?
Чи вже більше кров козача
Не ворушить жили?
Батьки трупом полягали
За Вкраїну милу…
Полягали й здобували
Славу та могилу!
А що діти, то й не дбають
Про свою родину!
Стару матір покидають
У тяжку годину.
Була хмара з-за Лимана,
Насуває друга:
Ох, і швидко вже не буде
У нас батька Луга!
Зажурилось товариство,
Не зна, що чинити?
Та послало до цариці
Милості просити!
Ото горе! Не твойого!..
Вакула
Я не чув про цеє!..
Де ж вони всі? У цариці?
Що ж вона на теє?
Пацюк
Невідомо!..
Вакула
Отже душно!
(Показує на серце).
Тут ти всипав палу…
Серце рветься, серце ниє
За родину з жалю!..
Полетів би, так несила,
Бо прибиті крила;
Журба-туга мене, батьку,
Поїдом заїла!
Пацюк
Викинь з думки ти свою дівчину
Помирай, як маєш, за родину!
Вакула
(з пориванням).
Твоє серце, певно, змала
Ще кохання не зазнало!
Чи світились опівночі
Тобі зіроньки дівочі?
Чи серденько ж твоє мліло,
Як рука в руці тремтіла?
Пацюк
Що там згадувать, мій сину:
Не така тепер хвилина!
Вакула
За те щастя, моя зоре,
Зараз кинувся б я в море!
Пацюк
Чи козак ти? Здерж серденько –
Пам’ятай про славу й неньку!
Вакула
Ой не здержу – воно хворе!
Покінчи ти моє горе,
Порубай шалені груди,
Хоч я мучитись не буду!
Пацюк
(разом).
Пам’ятай свою родину,
Що дорожча над дівчину!
Порятуй їй честь і славу,
Незабутнюю, криваву!
Вакула
Ні, без неї, без рибчини,
На цім світі я загину
І без сили, і без волі,
Як билина тая в полі!
Пацюк
(разом).
Не вважає він на мене,
І не чує – мов шалене!
(До Вакули).
Не до мислі тут дівчина,
Як зове тебе Вкраїна!
(З серцем).
Чортма пуття з такого бабія!
Іди з очей.
Вакула
А черевики?
Пацюк
К бісу!
Вакула
А! Так? Ну, пропадай душа тепер моя, –
У проруб!.. Ти ж будь проклятий довіку!
(Біжить до дверей).
Пацюк
(до себе).
Мо й справді він ще нагодує раки?
(До Вакули).
Гей! Стій! (До себе). Великий гріх християнина
До згуби дать! Та з його ще й людина
Буде колись, як пройде тільки дур…
Як би спинить? (До його). Не кидай так господу:
Перш вип’ємо, а там собі – хоч в воду!
Вакула
(люто).
Сміятись ще?
Пацюк
Тю, тю! Ото скажений!
Та вислухай! (Набік). Хоч би чим одурить!.
А?! Черевики є у мене од туркені…
Підкинути… та добре захмелить!..
(До Вакули).
Ну вже – на чорті чи на крилах птиці,
А черевички будуть від цариці!
Вакула
(в нестямі).
О?! Справді?! Не зведеш?!
Пацюк
Я ще не зводив зроду!
Тра викликать чортяку із-під споду,
Для тебе вже! Подай той жбан з полиці!
Вакула з жахом подає.
Тепер якраз братерство у цариці,
Туди й лети! (Набік). Як вип’єш з цього жбана,
То полетиш під лаву!
Вакула
(оглядаючись).
А жупана
В мене нема!
Пацюк
А справді… Ось убрання!
(Здіймає).
Вдягай мерщі. Я приготую дання
Тим часом тут.
Вакула
(одягаючись).
А там же що почати?
Пацюк
(щось сипле в кухоль, налива з жбана і гріє на каганці; з кухля вибуха полум’я).
До гурту стань, і як почнуть прохати,
То ти й собі навколішки впади
Та й попроси…
Вакула
Щоб не було біди!?
Пацюк
Не бійсь!
(Дивиться на його).
Чи ба? Який козак нівроку!
Шаблюку – ген! – ще причепи до боку…
Тепер як слід… І трунок вже готовий!
(Подає кухоль).
Вакула
(не бачачи).
Ото, я думаю, там хати прездорові?
А бакану ж то!
Пацюк
(підносить кухоль).
Швидче пий мені!
Вакула
(оджахнувшись).
Що там таке? Питво якесь чортяче?
Великий гріх!!
Пацюк
Ха-ха-ха-ха! Козаче!
Ти ж думав як? І богу, й сатані?
Топитись біг, тепер назад одлинув!
Отак кохаєш ти свою дівчину?!
Вакула
(вириває кухоль).
Для неї – все… І в пекло кинусь рвяно!
Чи чуєш ти, що я чиню, Оксано?
Для тебе я навіки запродавсь:
Покинув все – товаришів, родину,
Од неї одступивсь в таку тяжку годину…
І бога в небі одцуравсь!
(Випиває разом).
Пацюк
(набік).
Тепер гаразд: не вийдеш, певно, з хати!
Вакула
(хапається за голову й за груди).
Отрута! Тут пече!
Пацюк
Нема чого лякатись, –
Так треба!
(Набік).
Переспиш ти, брате, тільки дур!
Вакула кидається по хаті і хоче вибігти в сіни.
Та потривай! (Заступа). Я вийду до кімнати,
Щоб там тобі чортяку осідлати!
(Виходить і засува двері).
Вихід III
Вакула сам.
Вакула
(сливе пада на стіл).
Гуде!.. В очах огонь… На мозок наче мур
Який наліг!.. Нічого не вбачаю…
О! Це вже смерть!.. За тебе помираю!
А? Чорт?.. По душу вже?.. Тривай:
Неси мене… ти перше… в рай,
А там… уже… Ух!.. Високо як!
(Спада на стіл як мертвий).
Задня стіна підіймається догори стиха. Спочатку туманіє, а далі прояснюється така картина: величезна химерно-розкішна зала; в кінці стоять запорожці; їх сиві голови схилені під тяжкою думою. Напереді стоїть Вакула, а проти його велична жіноча постава; за нею кілька пишно вбраних персон, а трохи позаду якийсь прислужник держить на золотій таці черевики.
Картина зника, і з’являється на порозі Пацюк з черевиками; він навспинячки крадеться до Вакули.
Завіса тихо спада.
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 99 – 107.