Дія друга
Михайло Старицький
Хата Солохи – простора, порожнювата. В однім кутку здоровий житін і ковальські причандали. В другім кутку лежить три здорових лантухи; один з вугіллям.
Вихід І
Солоха сама.
Солоха
(прибирає у хаті).
Оце! Мов і не прибирала! І не знать, що святки – такий гармидер у хаті! А все Вакула; поназносить завжди сюди свого струменту, мішків, вугілля та й набруднить усюди. Ну, щоб у своїй кузні держати? Так ні, каже – цигани покрадуть! От і прибирай за ним, як знаєш! Та ще отими барвами поналяпує! Ні вже! Дрібноту яку я й сама вимету, лави помию… А мішки і кадоби – вибачай! Винесеш ти на своїх плечах; бо мої вже й підносилися трохи!
(Почина вимітати і стира з лави; зачіплює глечика й розбива).
Отуди к бісу!
(Знов прибира, а далі сідає на лаві оддихати).
Ху, утомилась! Не та вже стала: важко от і спину зігнути!.. Ох! Літа мої красні минають!.. А за молодощів була з мене й дівчина, була й молодиця! Все в руках у мене горіло – і гульня, і діло! Вогонь була – не дівка: хороша і до хлопців моторна!
(Співа).
Було пройду по селу,
Вже й юрба за мною;
Той шапочку ізніма,
Той маха рукою.
А я собі – мов не я,
Мов недобачаю;
Усміхнуся з рукава
До кого вже знаю!
Оченьками підморгну,
Поведу бровою:
Лягай, хлопче, у труну
Або йди за мною!
Мати було лаються, батько сікаються бити, а мені байдуже! Чорт своє, а дяк своє!
(Співа).
Преподобницею,
Було сяду за роботу
Під віконницею;
Ой хто йде, не мине –
Задивляється;
А чи оком, а чи словом
Затримається!
«Чи я ж тобі, моя доню,
Не наказувала,
Щоб до вікон мені хлопців
Не принаджувала!
Затуляй вікна
І віконниці;
Роби дома, сиди мені
Хоч на долівці!»
А я ж тобі, моя мати,
Перекір наряжу!
Повну хату ще й кімнату
Парубків наведу!
Перекір, перекір,
Перекорище:
Повну хату ще й кімнату,
Та ще й дворище!
(Підморгує й пританцьовує).
Нажилася-таки я, натішилася! Нехай другі будуть дурні, а я – ні! Ex! Аж згадати весело! Знали Солоху навкруги!
(Зав’язує платком голову).
Та ще й тепер не втекло наше, дарма що постаріла, а на які очі, то й гарна! Поповодимо за вуса ще; на кого з старих голів оком не скину, то й мліє: Свербиніс, Чуб, дяк, Голова… та чи мало чуприн тих! Шкода тільки, що жонаті; та й я не дурна, – не на таку напали!
(Співа).
Ти думаєш, дурню,
Що я тебе люблю,
А я тебе, дурню,
Словами голублю!
Ти думаєш, дурню,
Що я тебе кличу,
А я тобі, дурню,
Крізь тин дулі тичу!
А!.. Думайте, дурні,
Що ви всі хороші,
То носіть до мене
І добро, і гроші!
Отак дури їх, а й слід: не лізь, діду, на вишню, бо вб’єшся! Кожний думає, що я за ним і боже як побиваюсь! А мене аж сміх бере! Дарунків поназносять такого!.. Платіться, сиві чуби!
(Лукаво).
Де ж бідній вдові й узяти? На моє сирітство і бог вибачить!
(Замислюється).
А все-таки треба б собі на старість що-небудь певне придбати! От, Чуб – удовець; за того вже давно я обома руками! Та ще й дука на все село! Грунтів, худоби всякої – сила; скирти на токах, у засіках аж тріщить, а в скринях од покійної Горпини добра скільки зосталося! А! Тільки очі пасу!.. Прибрала б я до рук оте все, попорядкувала б! Що ж? Чуб до мене… і землі під собою не чує… хоч сьогодні до шлюбу! От коли б тільки Вакула мій тут не нашкодив! Він за тією дзигою Оксаною ударя. Та, здається, я проти його добре піддрочила Чуба: і в хату не пустить!
Чутно, хтось стукає в двері.
Ой хтось іде! Чи не Вакула?
(Іде до дверей).
Вихід ІІ
Солоха й Голова.
Голова
(увіходить в двері, тупоче ногами й струшує сніг з капелюха й кожуха).
Ух! Трохи не замело! Оце втрапили до дяка?.. Не казав я? Як знялась хуга – то кум чи не в заметі застряв де?! А я… на світло – та до вас, Солохо! Одігрійте мене, моя пані!
(Скидає кожуха).
Та тепер, на розговинах, здається, і попоштувати можна…
(Підморгує).
Солоха
(перебива).
Сідайте, сідайте, пане Голово! Я почастую вас зараз калганівкою, а на закуску і ковбаси спряжу!
(Іде до хижі).
Голова
(дивиться услід).
Ex, добра баба! Чорт не баба! Коли б тільки хто не притьопавсь! Та в таку негоду й собаки не виженеш!
(Крякнув).
Солоха
(виносить на тарілці горіхи, шишечки, чарку і в руці пляшку; налива).
Покуштуйте: сама настоювала!
Голова
(дивиться в вічі).
Мусить бути смашна! А що ж ви самі? Може, це отрута?
(Хихика).
Солоха
Вигадали!
(Пригублює).
Ну, будьте здорові з святками; дай боже, щоб наші вибрикували!
(Долива й подає).
Голова
Дай боже все частуватися та частіше з вами видатися!
(П’є й крекче).
А! Добра калганівка! Мабуть, і бодян є!
Солоха
Трошки вкинула. Призволяйтесь поки – медяників, горіхів…
Голова
Е! Не ті вже в мене зуби… не вкусю! Me чого-небудь мнякенького…
Солоха
(потупивши очі).
Чого б же вам? Їй-богу, не знаю!
Голова
От сідайте, будь ласка, отут…
(Обійма потроху за стан).
Так не знаєте?
Солоха
(соромлячись).
Далебі, не знаю!..
Хтось стукає; схоплюються.
Ох, мені лишенько! Хтось іде!
Голова
(встає й шука шапки).
Хто б це?
(Набік).
От чортяка!
Голос дяка
Пані Солохо, отверзи!
Солоха
(набік).
От халепа!
(Вголос).
Це чи не дяк?
Голова
Сховайте мене куди-небудь зараз: мені не випада тепер з дяком здибатись!
Солоха
Ох, біда ж моя! Куди я вас, пане Голово, сховаю? Лізьте під запічок!
Голова
Що ви?! Туди і мій чобіт не влізе!
Голос дяка
Солопія Остахвієвна!
Солоха
Хіба в лантух?
(Висипа вугілля в кадіб).
Лізьте ж швиденько, а я зашморгну вас…
Голова
А там не тісно буде?
Знов стук.
Солоха
Ой, лізьте-бо швидче, не гайтесь, бо бісовий дяк і двері висаде!
Голова
А, щоб вас! Чи лізти, то й лізти…
(Влазить).
Солоха
(зашморгує над ним лантуха і кричить до дверей).
Зараз, зараз! Тривайте, одягнусь!
Голова
(з мішка).
Ой-ой! Чуба прикрутили! Чуба! Чуєте?
Солоха не чує й біжить до дверей.
Вихід ІІІ
Солоха і дяк.
Дяк
(ввіходить, тупоче на місці й потира руки).
Здравія і долголітія, благоденственного і мирного житія!
Солоха
Спасибі вам!
(Озирається на мішок, де ще крекче Голова).
А що… надворі мете?
Дяк
То єсть – світа преставленіє! До мене іміла собратись кумпанія: пан Голова, Чуб, козак Свербиніс, Передерипуп, знаменито берущий баса, і прочії; но стихії, здається, воспреп’ятствували сьому. Мню, що сіє к луччому, що я возмог кинути храмину свою і побрести по заметах до вас, ліпообразная Солохо!
(Потира руки).
Солоха
Спасибі за ласку! Сідайте!
Дяк
(сідає на кінчику й очима їсть Солоху; та трохи не при собі).
Який час тиша.
Одначе за такий подвиг уповаю некую мзду од вас получити…
Солоха
Що се ви бозна-що кажете, а ще письменні!
Дяк
(встає).
Не розумієте мене: мзда – сиріч надгорода, ліпообразная Солохо!.. А обладаете ви таковим багатством сладчайших прелестей, що не гріх сущу рабу єдиную од сіх уділити!
Солоха
(засоромилась).
Я вас сьогодні й не второпаю, про що ви кажете?
Дяк
О, ліпото уязвляющая, сосуде іскусительний!.. Хитриш, а розумієш добре, чого алчет душа моя!..
(Співа).
О ізбранная Солохо,
О владичице моя!
Ощаслив хоч вельми трохи
Дні моего битія!
Без тебе блуджу я дето;
Без тебе – усюди мла:
От, неначе «в руці лєто» –
Моє серце ти взяла!
Разом співають:
Дяк
О внемли, як тя кохаю:
Ти для мене цілий мир!
Титло серця, путь до раю
І душі моєї клир!
Солоха
(набік).
Розманіживсь як медяно
Оцей капосний бабій!
Ач, мізерне та погане,
А до патоки й собі!
(До дяка).
О, я знаю вас незгірше –
Язиком солодите:
Пошукайте яку іншу,
Щоб повірила на те!
І чого б мене кохати,
І здалась би нащо я? –
Коли збоку, в власній хаті
У вас жінка є своя?!
Разом співають:
Дяк
О, не рци про ню і слова,
Бо не чтить сіх серце уз:
Ваші щічки, ваші брови
Його взяли на мотуз!
Але зимність ваша губить!
А в писанні гріх за се:
Бо хто мнозії возлюбить,
Тому проститься усе!
О, купино золотая,
Всі єсьми твої раби;
Дай іспити з чаші рая,
Миро сладосне люби!
Солоха
Я не вірю в ваше слово,
Щоб приміли полюбить,
Коли ви уже готові
Свою жінку обдурить!..
І мене яким ви робом
Полічили за плоху?
Ви ж письменні, вам би сором
Підбивати до гріху!
Та й яке там злато в мене
І яка там купина?
Втиште серденько шалене,
Бо я вдівонька сумна!
Дяк
Почто убо, ліпообразная Солохо, і Досі не отверзете серця своего на моленія мої?
(Усміхається).
Солоха
Не знаю, чого вам од мене треба? Та й звідкіля ви взяли, що в мене злато є?
Дяк
Гм!.. Гм!.. (Усміхається). Звідкіля? Очеса мої видіста! (Підходить близько, кашля й пальцем торка). А що це у вас, ліпообразная Солохо?
(Одскакує, потира руки).
Солоха
Як що? Рука, Пантелимон Никихворович!..
Дяк
Гм!.. Рука!.. Хе-хе-хе! (Пройшовся). А це що у вас, многоцінная Солохо?
(Доторкується до шиї й одскакує, потираючи руки).
Солоха
Хіба не бачите, Пантелимон Никихворович? Шия, а на шиї намисто.
Дяк
Гм! На шиї намисто? Хе-хе-хе! (Знов пройшовся). А це що у вас, благовонная Солохо?
(Приторкнувся до дукача).
Солоха
Як що? Дукач, Пантелимон Никихворович.
Дяк
Гм!.. Дукач, то дукач! Но там мню…
Хтось стукнув.
Ох, боже мій, стороннє лице!.. Що, як застануть тут особу мого званія? Дійде до… Ох, мені лихо!
Солоха
Та не бійтесь, може, це ваша жінка?
Дяк
(тремтить).
Ох, последняя горше первого!.. Бога ради… добродітельна Солохо… ваша добрість, як глаголет писаніє… глава тринад… тринад… стука, стука! їй-богу, стука! Ой сховайте мене куди-небудь!..
Солоха
Хіба в лантух?
(Висипа мерщі вугілля).
Лізьте ж!
Дяк
(лізе).
Аки Іона во чрево китово!
Солоха
(зав’язує й біжить до дверей).
Оце!.. Іще хтось! Мов змовились!
(Одчиня і набік).
Ох, моє горенько – Чуб!
Вихід IV
Солоха і Чуб.
Чуб
(струшує сніг).
Здрастуй, Солохо! Ти, може, й не сподівалась на мене? А? Правда, не сподівалась? Може, я перешкодив?
(Підморгує, розперізується і хапається за спину).
Ач… клятий!
Солоха
(соромливо).
Чим же б то ви мені перешкодили? Ви в мене завжди дорогий гість!
Чуб
(усміхається і бере за щоку Солоху).
Гм-гм!.. Дорогий?.. А може, ви тут бавились з ким, може, ти кого сховала уже, га?
Солоха
(з острахом озирається на мішки; набік).
Пропала я! Невже він підслухав?!
(До Чуба).
Що це ви кажете? Гріх вам таке вигадувати! Хіба ж я до кого, крім вас…
Чуб
Хі-хі-хі! Знаю, знаю! А ти вже й розсердилась! Поможи ж мені хоч кожуха скинути!
Солоха скида, а Чуб покрикує.
Ой-ой! Обережніш! Там отой… о… я спину намулив…
Солоха
Чим же се?
Чуб
Та, здається, на печі спік! Хоч би ти погоїла…
Голова в мішку гикнув.
Хто се? Справді, чи нема кого?
(Озирається).
Солоха
(змішавшись).
Їй же богу, нікогісінько!.. То я… ногою рипнула…
Чуб
Ногою?! Дивись мені!
(Усміхається і пальцем пригрожує; розперізується).
Ну, а тепер, Солохо, дай хоч чарку горілки: мабуть, у мене й горлянка замерзла од клятого морозу. Послав же бог таку ніч саме на різдво! Як схопилось, чуєш, Солохо, зразу як схопилось… аж пальці подубли!.. Як схопилось, кажу…
Голос за дверима
Одчини!
Чуб
Хтось стука?!
(Встає).
Голос
Одчини!
Солоха
(набік).
От напасть. Розносило їх сьогодні!
(Метушиться по хаті).
Хто б же це?.. Хіба, може, син?!
Чуб
Вакула?! Слухай, Солохо! Куди хоч дівай мене, а я не хочу…
(Хапається за спину).
Ні за що на світі не хочу показатись тому клятому виродку!
(Хапається знов).
Щоб йому набігло під обома очима по пухирю з копицю завбільшки!
Солоха
(біга по хаті).
Ох, мені лишенько! Куди б же вас?!
Чуб
Куди хочеш, кажу!
Солоха
Лізьте хіба у лантух?
Чуб
(лізе і лається).
А, щоб тебе ковадлом по пиці!
Солоха зав’язує.
Чуб
(з мішка).
Ох, ох! Щоб тебе молотами пошкварило! Собачий син! Ох! ох!..
Голос
Одчини-бо.
Солоха
Зараз, зараз! Тривай!
(Вибіга за двері).
Вихід V
Три мішки, що лежать так: спереду на кону, праворуч – 1-й мішок (Голова); ліворуч – 3-й мішок (Чуб); посередині, трохи далі, – 2-й мішок (дяк). Який час на кону тиша і далі межи кожною реплікою чималі паузи.
Чуб
Ох, ох! Гемонів син!.. Ху!.. Тісно як!
(Пручається).
Голова
(гика).
Ги… ги!.. Ач-хи!.. Ач-хи! Чуб. Хтось чха?
Дяк
(продира дірку).
Хоч обозріти б!
(Висовує голову).
Чи не можна вспять?
Голова
Гик… гик!.. Ач-хи!.. Ач-хи!
Дяк
Ой! ой!
(Ховається мерщі).
Спаси мя, господи!
Чуб
Ох! І не повернешся!
Голова
Ач-хи!.. Ач-хи!
Чуб
Який там біс чха?
Вихід VI
Три мішки і Солоха.
Солоха
(тихо ввіходить і зачиня двері; до себе співа).
Що ж тепер, кажіть, почати?
Як з мішків їх повиймати?!
До других байдуже,
А за Чуба дуже
Мені страшно!
Голова
А-а! Ги-ги!
Чуб
Ох-хо!
Дяк
(висунувши голову в дірку).
Порятуй, Солохо, –
Дам ті брашно!
Солоха
Та цить, мовчи, вражий дяче!
Чуб
Який там біс іще плаче?!
Дяк
Ой змилуйся, жено,
Не дай пропасть бренно!
Голова
А-а! Ги-ги!
Чуб
Ох, сказився б, клятий!
Солоха
Їх випустить з хати –
Не до чмиги!
Солоха, Дяк, Чуб, Голова разом:
Солоха
Ой пропала
Моя справа!
Піде в селі
Тепер слава!
Не дістанусь Чубу, –
Не візьме до шлюбу
Мене зроду!
Тепер мені просто
Кинутись хоч з мосту
Та й у воду!
Дяк
А ще жінка
Розпізнає,
Поб’є мене,
Розтерзає!
І останню косу
Мою скудовлосу
Потріпає!
Чуб
А, сказився б
Той проява!
Ну, Солохо, –
Кепська справа!
Тривай, моя люба,
Уже більше Чуба
Не видати!
Голова
Оце! Ги-ги!
От робота!
Ач-хи! Ги-ги!
Ну й тіснота!
А, біс оцій бабі;
Коли б мені набік
Хоч до хати!
При остатніх віршах починає за вікнами хор і заверша квартета.
Хор.
Ой радуйся,
Наша земле!
Ой радуйся,
Наша земле!
Добривечір тобі, пане господарю.
Радуйся!
Ой радуйся, земле, – син божий
Народився!
Солоха
(вдарившись об поли).
Мало ще! Колядників принесло! Як впруться ще в хату… Біда!.. Я й сама не своя!
(Бере мерщі паляниці, ласощі, гроші і кида похапцем за вікно).
Спасибі, спасибі!.. Ідіть собі, люде добрі!
Вихід VII
Солоха, Маруся і Катря.
Маруся і Катря
(ввіходять швиденько).
Здорові були! З святим вечором, тіточко!
Солоха
(набік).
На тобі ще!..
(До їх).
Спасибі… спасибі!.. А я оце простяглась з хати… до Явдохи…
Маруся
То й добре. А ми, тіточко, до вас…
Катря
Коляду знести, складчину зробити…
Солоха
Складчину?!
(Набік).
Якраз до шмиги! Що мені сьогодні за придача?!
(До їх, змішавшись).
Знаєте, мої любі, чи не можна б краще на сьогодні деінде?.. От хоч би у Марини Шпортунихи, чи що?!
Маруся
Ні-бо, лебідочко; уже, будь ласка, пустіть до своєї господи: ми не нашкодимо! Адже знаєте?
Катря
Та до другої хати із нашого гурту не захоче ніхто й піти! Ми вже тут так призвичаїлись…
Солоха
Та я б, знаєте, радніша!
(Розводить руками; набік).
Ну, що тут мені робити? І остатнього розуму збулась!
(До їх).
Радніша б… так Вакула прийде, – тут його струмент… розсердиться!
Катря і Маруся
Про Вакулу байдуже! Він моторний, не розсердиться!
Солоха
Та все, знаєте, струмент, мішки…
(Набік).
Як би од них хоч на хвилину одчепитись!
(До їх).
Не прибрано… Знаєте що? Ідіть лишень, я вже приберу вам, – мішки повиносю, а ви тоді й прийдете!
Маруся і Катря
(весело).
Не турбуйтесь, не турбуйтесь, тіточко, ми й самі мішки повиносимо! Ану, берись!
Солоха
Не руште, не руште!
(Набік).
Ох, пропала ж я!
Маруся і Катря
(беруть мішок з дяком).
Що тут, тіточко? Важке таке!
Дяк крекче.
Щось живе? Звірюка якась?!
Солоха
(не при собі).
Не знаю… що ж би воно?.. Може, Вакула… собаку…
Маруся і Катря
(силкуються підняти).
Дяк тим часом гарчить і гавкає; вони кидають додолу.
Ох, лишенько! Справді собака, та ще, може, й скажена!
Дяк
(з мішка).
Ой-ой! Рамено!.. Гав-гав-гав!!! Гр-р-р!..
Маруся і Катря
(одскакують).
У! у! Чортяка! Собака!
(Біжать за двері і кричать).
Сюди! Сюди!
Вихід VIII
Солоха і мішки.
Солоха
(в розпачі, ударившись руками об поли)
Рознесуть тепер! Ославлять на все село Солоху! Почешуть зуби!.. Пропали мої заміри! Не бути вже мені Чубихою… Отака урвись!..
(Люто).
А все через цього глистюка; не зміг змовчати!.. Кавчить!
(Штовха дяка ногою у бік).
Дяк
(з мішка).
Ох, ох!.. Умилосердьтесь, добродітельна Солохо! Пустіте на покаяніє!
Чуб
(з мішка).
Розв’яжи й мене!
Голова
(з мішка).
Ги-ги!..
Солоха
(яро).
Ага?! Уже знаєте всі?
За носи більш не буду водити?!
Тепер раді б Солоху втопити,
Раді б з’їсти мене ви зовсім!
А самі? Пресвяті, пречесні?!
Так сидіть же, чорти б вас убили!
Хай принаймні і ваші чуприни
Вкриє сором!
Мішки стогнуть.
Мовчіть, навісні!
Дяк
(витика голову).
Христа ради, Солохо… внемліть!
Мого звання особа!.. Ох, чую, –
Вже по стогнищах вразі гвалтують!
Чуб і Голова
Та пусти ж бо і нас хоч на світ!
Солоха
(люто, помстливо).
А?!. Пусти! Уже проситесь?.. Ні!
Порозв’язують тут вас, панове!
О! біжать!.. Все село вже готове!..
Ну, тепер – світ за очі й мені!
(Вибіга).
Мішки всі ворушаться, хотять розв’язатись і крекчуть.
Вихід IX
Оксана сама.
Оксана
(сама).
Нема… нема Вакули! Уже ми сливе все село оббігали! І що з ним сталося? Що, як він, справді, на страшне що одважився?.. Чого доброго: він такий! З горя ще заподіє собі що-небудь!.. А все я, я, я винна! Усе нехтувала, уїдалася!.. А він мене любив!.. Тепер, може, до другої…
(Співа).
Невже він за жарти
Безвинні, дівочі –
Зміня мої брови,
Зміня мої очі
На вуста чужії,
На щічки ворожі?
Дожить до такого
Не дай мені боже!
Тоді моє серце
В розлуці загине!
О ні! Мій Вакула
Мене не покине!
Я справді сувора,
А він пак горює…
Нехай вже зненацька
Хоч раз поцілує!
Я гляну на його,
Всміхнуся кохано…
Чи вже ж він над цюю
Та знайде Оксану?
Ні, тоді напевно
Собі не спочує!..
Нехай мене тільки
Хоч раз поцілує!
І спалахне зразу
Серденько гаряче:
Не втечеш від мене,
Мій любий козаче!
Я гляну на його,
Всміхнуся кохано –
І буде незмінно
Твоєю Оксана!
Вихід X
Одарка, Маруся, Катря і другі дівчата.
Одарка
(вбігаючи).
Де тут чорти? В якому мішку?
Дівчата
Глянь, чи не це?
Оксана
Що се ви, чи не збожеволіли?
Одарка
Ану, розв’язуйте мерщі!
Дівчата
А як укусить? Хай йому біс!
Одарка
Перехрестіть та й не бійтесь!
Дівчата
Цур тобі! Цур, сатано!
Одарка
Та йдіть же, поможіть хто розв’язати… Чого ж ви поторопіли?
Оксана
Та що ж там таке? Я – зараз!
Беруться за мішок; дяк гавка.
Одарка
(одскочивши).
Що за чорт? Та там, здається, собака!
Дівчата
Ох, не руште – ще покуса!
Маруся і Катря
(вбігають).
Не руште, не руште: там скажена собака!
Оксана
(одскочивши).
Так біжіть-бо, дівчата, покличте хлопців з дрючками: та тут і вбить її в мішку!
Деякі
Добре!
(Біжать з хати).
Одарка
А ти, Оксано, бери мерщі кочергу, а я – молота!
Дяк
(з мішка).
Ой-ой… Не бийте!.. Єй же єй, це не собака, це – я!
Усі
(кинулись за двері).
Чорт, чорт!
Вихід XI
Оксана, Одарка і мішки.
Оксана і Одарка
(теж, жахнувшись, одскочили).
Свят з нами! Що воно справді?!
Дяк
(висовує голову, вбрану й умазану в сажу).
Ох, випустіть, молю! Зжальтеся над злополучним!
Оксана і Одарка
Що се за мара?
Дяк
(жалібно).
Аз многогрішний Пантелеймоній!
Оксана
(взявшись за боки).
Ха-ха-ха! Та це дяк!
Одарка
Яким це ви робом, добродію, туди залізли?!
Дяк
Ох, випустіть швидче!.. Це все враг чоловічеський накоїв… Ох, аще душу маєте, швидче!.. Ох, біжать уже, з дреколієм… аки татя во полунощі… біжать!.. Христа ради, скоріше!
Одарка
(розв’язує мішок).
Ну, вилазьте!
Заливаються обоє сміхом.
Дяк
(зразу вискочив).
Ух! Возстах убо од мертвих! Спасайте мя, нозі мої!
(Хутко без шапки вибіга).
Оксана
(регочеться).
Ач, дяче! Дивись, як чкурнув!
Одарка
Побігти розказати нашим, яка собака в мішку була! Ото буде реготу!
Оксана
Побігти, побігти!!
Чуб
(з мішка).
Куди ви простяглись? Розв’яжіть лишень і мене!
Одарка і Оксана
Лишенько! Ще хтось в мішку сидить! Оце диво!
(Обережно розв’язують).
Чуб поважно вилізає і потягується.
Оксана
(сплеснувши руками).
Батько!!
Одарка
Дядько!!
Чуб
(ніяково).
А ви думали хто?.. Що, славну я вшкварив вам штуку?
Оксана
Як же це вас, тату?
Чуб
Еге ж! Спитайся!
Одарка
Тут без нечистої сили уже не обійшлось!
Чуб
Не обійшлося!
(Набік).
Ну, клята Солохо, тепер ми вас добре спізнали!.. У неї що не мішок, то й чоловік захований, а я думав, що вона тільки мене одного… От тобі й Солоха!
(Плює).
Впродовж цього Оксана і Одарка щось шепчуть і хихикають.
Одарка
Це, не при хаті згадуючи, такого ще й не чували! Замість ковбас та книшів, людей у мішки кидає!
Чуб
(почухавшись).
Ану лишень розв’яжіть третього мішка: я знаю, що й там не без чоловіка!
Одарка і Оксана
(кидаються, сміючись, до мішків).
Що за оказія?!
Чуб
А цікавий би я був знати, хто там сидить? А нуте лиш, вилазьте сюди, вашець; вибачайте, що не знаємо, як вас по найменню величати!
Голова
(вилазить повагом).
А-а-а-чхи!
Одарка і Оксана
(одскочивши).
Ух! Голова!
(Регочуться в кутку).
Чуб
Це ти, куме?
(До себе).
І Голова туди ж! Ач як? Еге!..
Голова
(змішавшись).
Повинно… надворі холодно?
Чуб
Морозець єсть… А дозволь спитати… чим ти змазуєш свої чоботи – смальцем чи дьогтем?
(Набік спльовує).
Зовсім не те.
Голова!
Дьогтем краще.
(Згодом).
Ну, прощай, Чубе!
(Насовує шапку і виходить).
Вихід XII
Оксана, Одарка і Чуб.
Чуб
(дивиться вслід і чухає потилицю).
І навіщо я спитавсь, чим він чоботи маже?!
(Крутить головою).
Ай да Солоха! І Голову в мішок! Гм! Чортова баба! А я, дурень… Ну, бісова дурисвітко, не доведеться тобі більше мною коверзувати.
Вихід XIII
Ті ж і дві баби.
Ткачиха
(вбігаючи).
Тітко Солохо, чи чули ви, що Вакула втопився?
Шпортуниха
(вибіга за нею в козачій свитці; наступні три репліки – разом, перебиваючи одна другу).
Ні, не втопивсь, а повісився; хай мене хрест уб’є!
Ткачиха
Бреше, бреше вона, люде добрі, – втопився!
Шпортуниха
Їй-богу, повісився!
Чуб
Тю на вас! Хто повісився?
Оксана
(з тривогою).
Хто, тіточко? Хто?
Шпортуниха
Коваль Вакула!
Оксана
Ой!!
(З несили пада до Одарки на руки).
Чуб
(злякавшись).
Оксано! Що се? Господь з тобою!
Одарка
(до Оксани).
Серденько! Не вір їм!
Деякі дівчата
(вбігаючи).
Що там таке? Хто кого зарубав!?
Чуб
(бабам).
Що ви брешете про Вакулу?
Шпортуниха
То вона бреше!
(Показує на Ткачиху).
Чого ви мені не ймете віри? Хіба я прокралась, чи що? Хіба я послідня…
Ткачиха
(перебива).
Та тебе всі знають, плетухо! Утопився, кажу!
Шпортуниха
Брешеш – повісився! От щоб мені води не захотілось пити!
Оксана
(ламаючи руки).
Хто ж бачив хоч, скажіть?
Ткачиха
Переперчиха власними очима бачила, як втопився! От хоч землі з’їсти!
Шпортуниха
Кажи краще, щоб тобі горілки не пити, п’янице стара! Треба бути такій божевільній, як ти, щоб топитись. Він повісився; повісився на драбині. Це я знаю так певно, як те, що ти зараз оце в шинку була!
Оксана ридає на грудях Одарки. Чуб, збентежений, чуха голову.
Ткачиха
(з кулаками).
Ач! Чим здумала дорікати! Мовчала б, безстидо! Хіба я не знаю, хто до тебе щовечора ходить?
Шпортуниха
(наступаючи з кулаками).
Хто ходить?! Хто? Докажи!
Ткачиха
(одступаючи).
Докажу!
Шпортуниха
Докажи ж, відьмо, – бо й очі видеру п’яні!
Ткачиха
(дає дулю).
На тобі ось що!
Шпортуниха
Ах ти ж, нетіпо!
(Кидається битись).
Чуб
(сердито).
Геть звідсіль, капосні! Завелися вже! Тільки людей тривожите! От я вас!
(Замахується).
Баби і дівчата тікають.
Вихід XIV
Чуб, Оксана і Одарка.
Чуб
(до Оксани).
Та годі! Брехня все!
(Одходить на передкін і до себе).
А може, й справді втопивсь? То-то, думаю, чого він розлютувався? Аж то йому своє прийшло! Шкода християнської душі! Боже мій, який маляр з його був важний! Які ножі, серпи, плуги умів кувати! Що за сила була! Мало таких людей у нас на селі… А я ще з ним сварився: то все через відьму!.. Ох!
(Хапається за спину).
Бог тобі простить. От тобі й коваль! Був, а тепер і нема!
(Замислено іде до дверей. При початку співання Оксани зупиняється оддалі).
Оксана
(вибіга наперед кону і лама руки).
Ой і я нещасна! Що ж я учинила?
Що своє кохання та й занапастила!!
Я ж тільки хотіла од його втаїти, –
А тепер зосталась сиротою в світі!
Одарка
Ой не надривай-бо, сестро, себе рвяно!
То ще люди брешуть: він живий, Оксано!
Чуб
(до себе).
Бідна моя дочко! й щастя не діждала!
Я й не знав, щоб його так вона кохала!
Оксана
Ні, умер! його нам більше не видати;
Очі ніч закрила в свої чорні шати!
Ох, поліг мій милий, мов з похмілля п’яний!
Більш не усміхнеться до тії Оксани,
Що його за щирість сміхом уразила!
Доле ж моя, горе! Що я й наробила?!
Одарка
(набік).
Бідна, безталанна! За ті жарти, сміхи
Виплачеш ти очі од журби й од лиха!
(До Оксани).
Та не рви-бо серця собі, сестро, рвяно;
То ще люди брешуть: він живий, Оксано!
Чуб
(до себе).
Як же мені шкода тебе, дочко люба!
Хто ж тут більше винен? Сам ти, старий Чубе!
На свою дитину не вважав і трохи,
А одно, мов дурень, швендяв до Солохи!
(Маха рукою й хутко йде геть).
Завіса спада
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 81 – 98.