Дія четверта
Михайло Старицький
Хата Чуба. Обставини першої дії.
Вихід І
Оксана, Одарка і інші дівчата.
Дівчата
(оточують Оксану).
Не вмивайсь дрібними,
Не тужи, Оксано:
Може, ще й коханець
Повернеться рано!
Оксана
(ламає руки).
Дівчатонька, лебідоньки, –
Жаль ваги не має:
Упустила голубонька,
Та вже й не піймаю!
Упустила, не впустила, –
Геть сама одбила:
А тепер лежить він в полі
Та й стуливши крила!
Дівчата
Не тужи, сестрице,
Не вбивайся з горя:
Ще твоє вернеться,
Усміхнеться доля!
Оксана
Не вставати, поки й сонця,
Скошеній травиці;
Не видати вже дівчині
Козаченька в вічі!
Не сльозами – дзвінким сміхом
Я його струїла;
А тепер вже нас з’єднає
Заступ та могила!
(Падає на груди до Одарки).
Вихід II
Ті ж і Чуб.
Одарка
Не змивай очиць журливо,
Ластівко кохана:
Їй же богу, набрехали
Оті баби сп’яна!
Чи не знаєш Шпортунихи,
А хоч би й Ткачихи?
Наплетуть вони, що разом
Не вбереш в три міхи!
Чуб
(увіходить сливе з початку. Разом з Одаркою).
Не вгаває й на хвилину,
Надрива серденько:
Бачу, звів мені дитину
Бісів коваленко!
(До Оксани).
Годі, дочко, надриватись;
Не впада дівчаті
Так за хлопцем побиватись,
Ще й при батьку в хаті!
Оксана
(схопившись).
Де Вакула, тату, тату?
Чи знайшли хоч трупа?
Чуб
(ласкаво).
Та не взяли його кати –
Ще ногами тупа!
Оксана
(радісно).
О?!. Живий ще?!
Дівчата
Пане дядьку!
Розкажіть, здорові!
От, цікаві! Певно, з чарки
Десь сопе у рові!
Не турбуйтесь! Не загине:
Годі сумувати!
(Весело).
От заклич колядників ти
До своєї хати;
Та вточи горілки, пива,
Чи вишнівки й меду:
На те бог нам і святки дав,
Щоб збирать беседу!
Оксана дає ключі дівчатам; деякі виходять до хижі.
А щоб вас не турбувати,
Піду до Грицька я,
Бо вже й ніч свята минає
Чорти батька зна як!
Прощавайте ж! Ну, Оксано, –
Годі, кажу, годі!
(Виходить).
Вихід III
Ті ж, без Чуба.
Оксана
Ні, ніхто не бачив п’яним
Ще його в пригоді!
(Журно).
Ой навіщо радісненько
Стукнуло серденько?
Не прогляне більше сонце
До мене любенько!
Одарка
Ти ще й досі не забула…
Усьому є міра:
Не продасть душі Вакула, –
Що він за невіра!..
Та чого ж ми тута сами?
Так не в свято й свято!
Оксана
Не до того…
Дівчата
Дух свят з нами!
Регіт коло хати!
Чутно стук.
Цитьте, в двері наче грюка?
Другі дівчата
(вносять кухви з горілкою, медом, пивом і т. ін.).
Наші повернули!
Оксана
(схопившись за груди).
Ох, як серце моє стука
З-за того Вакули!
Вихід IV
Ті ж і парубки, за ними й Вакула.
Парубки
Гей, жвавіш, веселіш,
Ви, милесенькі!
Вже Вакула вернувсь,
Та й живесенький!
Оксана
Ой! Вакула?
Одарка
Де він?
Дівчата
Не казали ми –
Все брехня?
Парубки
Ну, й гульня
Піде святами!
Вакула
(вбігає).
Ох, Оксано!!
Оксана
(кидається).
Ти жив?!
Вакула
Моя вірная!
Черевички привіз
Від цариці я!
Оксана
(одхиляє їх).
Ні, не треба, й без них
Мені весело!
Вакула
Доле, щастя!.. Тепер
Гуляй все село!
Дівчата
Гляньте, гляньте, які
Черевичечки!
Золоті, аж горять, –
Невеличечкі!
Парубки і дівчата
Певне, ніжка взува
Їx царицина…
Де-бо, справді, здобув,
Розкажи ти нам?
Вакула
Чудо-диво таке
Мені трапилось,
Що навряд, чи й у сні
Кому марилось!
Усі, цікаві, оточують Вакулу навколо. Біля його Оксана.
Я простягся був сховати
Горе під водою…
Оксана
Ох, не згадуй, серце в’яне:
Я всьому виною!
Вакула
Ні, голубко! То призводить
До всього лукавий;
А споміг бог гору взяти,
Ще й здобути слави!
Так простягся… а це – зразу,
Мов мене штовхнуло:
А чому до Пацюка ти
Не підеш, Вакуло?
Усі
А то, справді, характерний
Запорожець в ката:
Усіма чортами, певне,
Вміє заправляти!
Вакула
От, приходжу: від остраху
Мене аж зварило:
Сидить Пацюк, а на стільці
Перед ним барило.
Сидить Пацюк над барилом,
Думоньку гадає
Та мед-вино червонеє
Поставцем кружляє!
Парубки
Е, та й добрі запорозькі
І життя, й звичаї!
Дівчата
Й вам такого забажалось?
Та коли ж – гультяї!
Вакула
Уклонивсь я Пацюкові:
«Помагайбі!» – кажу;
А він тобі хоч би слово,
Тільки глянув враже.
Я до його: «Сякий-такий!
Поможи в пригоді;
Звези мене до цариці!»
А він каже: «Годі!
Побабіли, вражі діти!
Де ваш дух козачий?»
Усі
Ото, мабуть, за «магайбі»
Так тобі оддячив!
Вакула
Як почав же лаять, ганить!
Я хотів вже й з хати, –
Так тоді він схаменувся
Й каже мені: «Брате!
Не тікай-но! Дам пораду,
Стало тебе шкода;
Визву чорта! Зварю трунку…
А чи вип’єш?» – «Згода!
Я за зірку, за Оксану,
В пекло рад дістати!»
Хильнув зразу… загуло щось
Круг сумної хати…
Зирк! А німець вузлуватий
Вже й передо мною:
«Оддай душу, каже, в пекло,
Та й майну з тобою!»
«Добре, добре!» Та на слові –
Цап за хвіст небога;
Смикнувсь куций, та хотів був
Вшкварить за порога;
Так я кажу: «Тривай лишень,
Не тікай одразу:
Вези мене до цариці,
Слухай мого казу!
А не то тебе я миттю
Охрещу й нагрію!»
Сказав оце та зненацька –
Чортові на шию!
Усі.
Ну, та й славний наш Вакула!
Хто такого й бачив?
Не злякався навіть чорта,
Взяв та й окульбачив!
Вакула
Ледве слово я промовив –
Пацюка не стало;
Озирнувся – під ногами
Вже й земля пропала!
Летимо ми, тільки зорі
Наді мною сяють,
Та на днищах часом відьми
Поуз нас минають!
Усі
От страху-то! Не при хаті
Нам його згадати!
Вакула
Не до ляку: було треба
Міцно ся держати.
Поки здумав: що я? де я? –
Уже під ногами,
Наче море розлилося,
Всяяне вогнями;
Поки ахнув, – провалились
Ми уже й крізь стелю!
Обернувся, аж стою я
У царській оселі…
Кругом барви, оксамити,
Срібло, злото, свічі;
В кінці хати чубатії
Запорожці з Січі!
Я до гурту: «Пугу-пугу!
Привітайте брата!»
А вони до мене з дива:
«Де ти взявсь у ката?»
Я хотів вже розказати
Їм про своє лихо…
А це – зразу у світлиці
Так зробилось тихо,
У труні мов; всі схилились
В землю головами…
Підвів очі – аж цариця
Саме перед нами!
Пишна, гарна, при клейнодах,
В золоті, в коралі…
Усі
Тихо, тихо! От цікаво…
Що то буде далі?
(Тиснуться).
Вакула
Наче бджоли, запорожці
Загули всі: «Мамо!
Чим ми гнів твій заслужили?
Змилуйся над нами!
Ми кістками досвідчили,
Що незрадні слуги,
А тепер по чужій кривді
Завдаєш нам туги!»
«Што вам нада? – одмовляє. –
Я вже не серджуся!»
Я тоді їй – пуць! – у ноги:
«Ти – наша матуся!
За тебе молитись буду
Богу я повіки:
Подаруй моїй дівчині
Свої черевики!»
Усміхнулась, каже: «Дати!
Ну, козаче: згадуй!»
А мене оті чубаті
Знай штовхають ззаду…
Я мерщі – за черевики
Та до чорта тихо:
«Гей! Винось мене ти звідси,
А то буде лихо!»
Чорт порвався, мов скажений,
Аж сопе, сірома…
Не вспів люльки я смикнути,
Як уже і дома.
Біжу, лечу, чи не стріну
Свою ясну кралю?
Оксана
Ох, соболю! Я без тебе
Пропадала з жалю!
Ну, тепер уже довіку
Тебе не покину;
Чи простиш за тії жарти
Ти свою дівчину?
Вакула
Ох, од щастя чи й здолають
Серце вдержать груди!
Ти моя тепер цариця, –
Хай всі знають люди!
Усі
Отак наші! Нехай слава
Лине аж до неба:
Хоч на чорті, а здобудуть
Таки чого треба!
Ну, та й лицар же Вакула:
Звеселив нас, брате!
От тепер уже нам можна
Добре й погуляти!
Ввіходить Чуб.
Деякі
Чуб! Чуб!.. Хазяїн!
Оксана
Ох, батько!
Вихід V
Ті ж і Чуб.
Чуб
(удає з себе сердитого).
Добривечір, люде добрі,
Помагай вам боже!
(До Вакули).
Чи не рано перед миром
Об’явивсь, небоже?
Бо й мене ти чи питався –
Щось не пам’ятаю!
Вакула
(змішався).
Ні, я зроду не ламав ще
Нашого звичаю!
(Кланяється низько).
Змилуйсь, дядьку, та до мене
Серцем прихилися:
Сам до рук даюсь, – хоч вибий,
Тільки не гнівися;
Ви ж жили з покійним батьком
Як душа єдина:
Преложи ж ти гнів на милість
І для його сина!
Чуб
(подумавши).
Ну, вже батька хіба ради
Змилуюсь на тебе…
Вакула
Каюсь щиро у всьому я –
Сам не рад за себе…
Вволи ж, батьку, й мою волю…
Чуб
Ну, яку? Погляну…
Вакула
Оддай, тату, ти за мене
Та свою Оксану!
Чуб
Гм… не знаю…
Парубки і дівчата
Чого світу
Молодим в’язати?
Хай зів’ють вони гніздечко
Коло ції хати!
Чуб
Та чого ви загули всі?
Тра й дочки спитати,
Чи согласна?.. Ну, Оксано,
Де ти заховалась?
Оксана
(виступає, дивлячись у землю й колупа піч).
Я?.. Нічого…
Чуб
(весело).
Гм! Ледащо!
А мене спиталась?
Ну, сама ж ти під ковадло
Підставляєш руки.
А мені що? Аби було
Тішити онуки!
Молоді кланяються.
Коли ж так, то щоб Вакули
Знов чортам не взяти,
Хай на завтра йде з сватами, –
Тут його й зв’язати!
Усі
(радісно).
От спасибі тобі, дядьку,
На цім добрім слові!
Чуб
Ну, тепер же годі смутку:
Гуляйте здорові!
Гей! Музиків, меду, пива, –
Я тепер трахтую!
Вакула
(тихо до парубків).
А за тиждень на весілля,
Певне, попрошу я!
Оксана і Одарка наливають у кухлі меду й пива.
Чуб
Наливай же, не скупися,
Моя дочко люба,
Щоб лилося через вінця, –
Хай всі знають Чуба!
Усі
(п’ють).
Щасти боже у здоров’ї
Пана господаря!
Хай красує і пишає
Молодая пара!
Чуб, Вакула й Оксана
Ой спасибі ж вам, панове,
На ласкавім слові;
Дай же боже, щоб вік цілий
Були й ви здорові.
Чуб
Ex, заграла кров стареча, –
Серце молодіє!
Та з такими козаками
Хто не ошаліє?
Входить троїста музика.
Усі
Гей, гуляй, душа козача,
Киньмо набік горем!
Грай, музико, а горілка
Розливайся морем!
Починається козак.
Грицько
Ой дівчата, не тужіть, не тужіть:
А нас, хлопців, пригорніть, пригорніть!
Одарка
(виступаючи у танець).
А хто ж із вас молодець, молодець,
Щоб зі мною у танець, у танець?
А я ж йому на біду, на біду,
Брівоньками поведу, поведу!
Парубки
Ой дівчино, не у гнів, не у гнів, –
Нам не страшно твоїх брів, твоїх брів!
Дівчата
Ох, козаче, дарма крутиш свій вус,
Бо я тебе не боюсь, не боюсь!
Усі
Гей, музико, швидче, шпарче заграй!
Гей, душа наша козача, погуляй:
Нехай знають, які славні козаки,
Що і чорту, а даються узнаки!!
Починається спільний танець. Всі опівкола ззаду стають і танцюють метелиці, а посередині кілька пар садять козака з фігурами.
На самім розпалі танцю завіса тихо спада.
Кінець
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 108 – 120.