«Ой виходжу сам я на дорогу...»
М. Ю. Лермонтов
переклад Михайла Старицького
Ой виходжу сам я на дорогу,
Шлях кремінний сріблом криє мла
Змовкла ніч, вважа пустеля богу,
І зоря з зорею розмовля.
В небесах велебність і пишнота,
Спить земля в блакитнім тумані,
Та чого ж в душі тяжка труднота, –
Чи я жду, чи жаль кого мені?
Гей, не жду я од життя нічого,
Й за минулим серце не болить;
Я жадав би еону дорогого,
Щоб на волі від думок спочить…
Та не сном холодної могили
Віковічно хтів би спати я, –
Щоб в грудях бриніли завжди сили.
Щоб повік в них тліла жизнь моя;
Щоб і день і ніч всю милий голос
Про кохання мені пісню вів
І щоб дуб, схиливши пишне чоло,
Надо мною листом шепотів!
Примітки
Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 121. Друкується за цим виданням. Переклад поезії «» (1841 р.).
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 278 – 279.