Тамара

М. Ю. Лермонтов
переклад Михайла Старицького

В глибокім міжгір’ї Дар’яла,

Де риється Терек у млі,

Старезная башта стояла

Й чорніла на чорній скалі.

В тій башті високій, негожій

Цариця Тамара жила,

Хороша, мов янгол той божий,

Мов демон – лукава та зла.

І там, що темрявої ночі,

Блищав було промінь ясний,

Мигтів подорожньому в очі

І вабив на спокій нічний.

Звідтіль чувся голос Тамари:

Він весь був – і хіть, і жага,

В ньому були демонські чари

І влади царської вага.

На голос незримої кралі

Хапався купець і вояк;

Його зустрічали ще здалі

Й вели до красуні в конак.

На пишному ложі, убрана

У перли, в парчу чарівно,

Чекала вона того пана –

В двох кубках шуміло вино;

Спліталися руки гарячі,

До вуст прилипали вуста,

І гуки заласні, кип’ячі

Лунали всю ніч неспроста!

Немов у порожній тій башті

Сто хлопців палких і дівчат

Зійшлись на гулянці та жарті

Чи то на весіллі княжат.

Але, скоро ранкове сяння

Красило шпилі синіх гір,

Зненацька стихало гуляння,

Німіли і башта, і двір.

Гурчав тільки Терек з провалля

І гомоном тишу будив;

За хвилею хвиля вганяла,

Аж піна летіла з верхів.

З плачем занімілеє тіло

Ті хвилі несли в чужий край…

Тоді щось в вікні миготіло,

І линуло звідтіль: «Прощай!»

Таке ж було любе прощання,

Так солодко голос лунав, –

Немов на розкішне кохання,

На пестощі й втіхи вітав.

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 118. Друкується за цим виданням. Переклад поезії «» (1841 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 277 – 278.