Село

О. С. Пушкін
переклад Михайла Старицького

Вітаю знов тебе, самотній цей куток,

Притулок спокою, і праці, і натхнення,

Де линуть дні мої, як потайний струмок,

В обіймах щастя й опрощення!

Я твій: я замінив знадливий двір царський,

Утіхи пишних учт і п’яні поривання

На холодок дібров, на спокій польовий,

На лінощі, на вільні міркування.

Я твій: кохаю я затишний цей садок,

Його квітки, його сутіні,

І луки запашні, й полускиртів рядок

І криничок розводи сині…

Усюди на очу малюнки ворухливі:

Ось плеса двох озер блакитні, чарівливі,

Де часом човником рибалка пропливе,

За ними ген вбачаються сливе

Між сизих пригорків хати в сріблястих шатах,

На березі яркім товару череда,

А далі – вітряки, мов вартові на чатах;

Усюди мирний слід і клопоту, й труда!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так думка й тут жахом змертвіле серце крає:

Серед ланів-розкош, серед барвистих лук

Прихилець до людей окривджених вбачає

Темноту дику скрізь, ганебу, гвалт від мук…

Не важачи на плач знебулого народу,

Не чуючи, як стогне він щомить,

На лихо створена панів лиха порода

Лозою й канчуком своїх рабів таврить,

Грабуючи у них добро, і працю, й волю;

Над плугом не своїм, похнюпивши чоло,

Під батогом ратаи блідий іде по полю…

Свавіллям панство тут його на пса звело!

Прихилу і надій не вільно люду мати,

А кайдани й ярмо судив йому талан;

Дівоча тут краса вбирається у шати

Для того, щоб топтав її паскудник пан;

Робітники-сини, старих батьків надія,

Беруться силою тут з рідних хат у двір,

Щоб множити рабів на примхи лиходія

І тішити його ненатлий взір…

Коли б мій глас здолав людські серця зрушати –

Вогнем би їх спалив і стрілами пройняв

За лемент, стогін, плач… за ті обдерті хати…

Але намарне зойк: кебети бог не дав!..

Ох, чи й побачу я мій люд непід’яремним

І рабство, знищене правицею царя,

І чи розвидниться над краєм нашим темним

І волі, й розуму сподівана зоря?

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 109 – 110. Друкується за цим виданням. Переклад поезії «» (1819 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 258 – 259.