Безрідний

Маркіян Шашкевич

Кому бог в груди дав серце м’ягеньке

І дав вродитись в добрую годину,

Щастя, як літом сонічко тепленьке,

В життю му всяку огріває днину;

Й світ єму милий, і солодка нічка,

Мислі веселі, і серденько грає,

Як у дуброві тихенька криничка,

Днина за днинов так єму спливає.

Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю,

Що давить серце, як відьма кощава,

Хто вражій нужді попався в неволю,

Кому з журбами і сон, і забава –

Тому ніт місця ані супокою,

Нудиться світом, нудить і собою;

Туга до серця, як гадь, ся вселила,

З’їдає мислі, як змія зірочки,

Груди зсушила, здоровля знорила,

Хліб му не милий, не терпить сорочки.

Ще ж то, хто може із серця сплакати,

Чи у куточку, чи за углом хати,

Чи у грудь брата, чи хоть в жменю друга,

Хоть на часочок сплине з серця туга.

Лиш коли сльози в грудях скаменіли

І в тяжку скалу над серцем ся збили,

Разів із десять щодень рад би-сь вмерти:

Годі а годі!.. Потіхи ні смерті.

Примітки Ю. Романчука

Такий єсть властивий заголовок сего вірша, знаного досі з заголовком «Нещасний». Вірш має дату: 2. XI. 1840.

як змия зірочки – в межи народом повірка, що чарівниці звізди знимають (Головацький).

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 35 – 36.

Примітки М. Л. Гончарука

Вперше надруковано в альманасі «Вінок русинам на обжинки», ч. 1, с. 78 – 79, під заголовком «Нешасний».

Автограф зберігається в ЛНБ (архів М. Шашкевича, п. 1, од. зо. 19). На автографі рукою Я. Головацького написано заголовок: «Безрідний». Автограф датований: «Нестан[ичі], 2 нов[ембрія] 1840». Заголовок, дописаного на автографі іншою рукою.

Поезія покладена на музику композитором В. Матюком.

З’їдає мислі, як змія зірочки – публікуючи твір у «Вінку русинам на обжинки», Я. Головацький робить примітку, пояснюючи цей вислів народним повір’ям, за яким нібито чарівниці можуть знімати зірки з неба. На підтвердження своєї думки він наводить рядки народної пісні із збірки М. Максимовича «Малороссийские песни» (1827):

З’їла сонце, з’їж і місяця,

З’їж і зірочки – дрібні діточки!

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 553 – 554.