Дума

Маркіян Шашкевич

Чи то сокіл пташку жене?

Чи то буря хмару несе?

Чи то люта джума летить?

Ні!.. То козак конем садить!

«Гуляй, – крикнув, – вороненький,

Стигай! стигай врага неньки!

Відоб’ємо дівчиноньку,

Мою рідну та й сестроньку;

Як прилетить – поздоровить,

І поплеще, і промовить,

Погодує тя рукою,

Рученькою біленькою,

І напоїть тя водою,

Водонькою студеною.

Гуляй, гуляй на всі сили

Чрез болота, чрез могили,

Чрез дуброви, багна, луки;

Як попаде в мої руки –

Потанцюю з татарином,

Не нагріюсь вражим сином,

Скоро блисну му шаблею –

Розіллється біс мазею!»

На ту правду забожився…

А зогнувшися дугою,

До коника приложився –

Шпарков полетів стрілою.

Горбок єго не спиняє,

Перекопи ні могили,

Вітром по них улітає…

Як би мара го носила.

Куда гониш, бісноватий?! –

Світ вже смерком почорнів,

Сумненько пугач запів,

Ні там людей, ні там хати!

Там блуд свище, туман грає,

В дебрі і ліс тя поведе…

Козак на се не зважає,

Гомонить си: враг не уйде!

Станув, к землі припадає

Послухати, где враг дуднить,

На коня ся вихопляє

I в путь вітра свистом летить…

Дудень по нім замовчав.

Може, где ліг вже в байраці

Та звір его доїдає…

Где погнався ти, козаче?

Всюда тихо і тужненько,

Часом ворон но закряче,

Кряче там… там… так страшненько

Чи там вірли крильми б’ються?

Чи то зірки там сіяють?

Ні!.. То козак з врагом труться,

Свершать мечі і блискають.

Виджу, татар утомився…

К землі, сильно вдарен, пав;

Ще раз двигся, роз’ярився –

Мечем главу діві втяв.

В скок кинувся, як звір лютий,

Козак сильний на ворога,

Грудь розколов, дав почути,

Що варт сестра… і дорога:

Красну діву взяв на руки,

Трикрать громом врага закляв,

Допав коня, знов чрез луки

В тузі серця домов погнав.

Сам затужив, та й заплакав,

Та й став ся сумненьким,

Та й затужив, та й заспівав

Голосом тихеньким:

«Як би я в сей сторононьці,

Як би я безрідний жив? –

Батько, ненька в могилоньці,

Та й сестрицю враг вмертвив.

Ходім, коню, в чужиноньку

Думучку думати,

Ходім, коню, на Украйноньку

Степами блукати».

Примітки

Збереглася перша редакція поезії «Погоня», яка входить до рукописної збірки львівських семінаристів «Син Русі» (1833) під назвою «Дума» (ЛНБ, архів А. Петрушевича, п. 117, од. зб. 889). Текст її, порівняно з другою редакцією, має значні відміни.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 551 – 552.