Бідна

Микола Устиянович

Когда-сь ся пращала,

То-сь так ми казала:

«Мій милий, як сонце спічне

І взійдуть звіздочки,

Позвідай зірочки,

Чом личко блідніє моє.

Вона ти розв’яже,

Вона тобі скаже,

Яка я бідненька сама!

Як цілії ночі

Виплакую очі

За тя, мій миленький, за тя!

До звіздки я чаю,

Зірочки питаю:

Скажи, златокоса, скажи!

Що діє милая,

Голубка вірная?

Гдесь бідна пожовкла з туги!..

А зірочка-псота

В сміх з цілого рота,

Аж єй ся носик задер:

«Ай, ай, твоя любка,

Вірная голубка,

Іного цілує тепер!»

Примітки

Вперше надруковано в «Отечественном сборнике», 1859, № 4, с. 25.

Вдруге надруковано у зб.: Поэзии Николая Устияновича, 1860 г., с. 23 – 24. Подається за зб.: Поэзии Николая Устияновича, с. 23 – 24.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 447 – 448.