Земський рай

Чи знаєш, брате, де вічні рожі

І безустанний цвіте май?

Де з небес сходять ангели божі

І насаджають земський рай?

Ходи зо мною, глянь: там кімната,

В кімнаті мати голубка

Стоїть в віконці і жде на тата,

Біля ней діточок купка.

В її очах сине небо зоріє,

З личка ясніє урода,

На устах тепле зарання тліє,

А з очей дише погода.

В кімнаті стіни як сніг біленькі,

На стінах святі ікони,

При стінах ложа мов гусь чистенькі.

В головах ложей мир сонний.

Серед кімнати накриті столи,

На столі хлібець насущний,

Збанок водиці і чарка соли,

Край стола столець дворучний.

Вкруг по віконцях рута, барвінок,

І біж-деревка тройгілля,

І люби-мене і розмаринок,

В углах кімнати мир-зілля.

Надійшов татко, вибігла мати,

Вибігла дітей копичка,

Силесли в долоні, стали вітати,

В руки цілують і в личка.

Стислись, зв’язали в м’який клубочок,

Кожне по-свому любує,

Силели в-около цвітний віночок,

Отець їх взаїм цілує.

І бач, провадять в віночку няня,

Мов царя в злоті престоли,

У єдних ліска, в других крисаня,

Найменше тягне за поли.

І засадили до стола тата,

Самі усіли смирненько,

Ясніє воздух, вонить кімната,

Леготи дишуть тепленько.

Бо кругом столів гості довкола,

Щирої любві друзя все:

Ангели божі, святий Никола,

І сам Богонько з небесе.

Радість в кімнаті, но бач: хтось плаче.

«Чого ти плачеш, мій любко?» -

Звідує мати, а татко каже:

«Бо-м в моїм раю, голубко!»

Примітки

Надруковано в альманасі «Отечественный сборник» (Відень), 1859 р., т. 7.

люби-мене – квітка незабудка.

няньо, неньо – тато.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 54 – 56.