Рій і трутень

Раз ся пчоли вироіли,

Но бідні без матки;

Однак вірно позносили

Добиток і статки,

Що дістали в віні

По своїй родині,

Вся зо всім

В новий дім.

Й зачали робити,

То хатку ліпити,

То збирати мід,

То пилок на плід,

І щиро і вірно,

Як пчолам примірно.

Но сумно без матки!

Хоть були достатки,

Не мож було ладу

Завести в громаду,

Газдівство розвести

І черву нанести.

Тож ся пчілки пожурили,

Трохи крила опустили,

І сім і там

По сусідам

Стали посилати,

Цариці питати.

Сусіди, біди

Ругаються тому,

І ще покрийому

З їх гіркого лиха

Радуються з-тиха.

Сумує рій,

Хоч молодий,

Бо праця є,

А сил нестає.

Аж раз трутень повага

Висадився в ясний день

На перегру сивяга

І занюхав свіжий пень.

І нуж в очко до роя:

«Помагай Біг вам, друзя!

Як живете, біднята?

Чи В достатках вам хата?»

А пчоли

Поволі

Зум, зум, зум!

Дум, дум, дум!

Спереду і ззаду

Зачали нараду,

Трутня на столицю

Ведуть як царицю.

І дай же на двір

Гостя величаву

Голосити славу

На цілий мир.

Сусіди зачули,

Здумілись, забули,

І ну ж собі до діри

Та й зад до гори:

«Хи, хи, хи! ха, ха, ха!

А пек, пек, цураха:

Кумцю, кумцю, подивіть,

В якій славі дармоїд!…

Не дармо в полі й пустий вітер віє,

І мою байку хтось порозуміє.

Примітки

Надруковано в альманасі «Зоря галицька», 1855 р., т. 8.

хтось порозуміє – Поезія «Рій і трутень» наробила свого часу багато шуму межи русинами. Особливо почувалися діткненими нею деякі тодішні проводирі, котрі ані працею ані вищим розумом не відзначалися, а однако ж волю свою яко єдиний закон всім накидали.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 93 – 95.