Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Могила Святослава

Микола Устиянович

Над річкою над Опором

Долина зацвіла,

Біля річки на долині

Самотня могила.

Над могилов Бескид гордий

Недвижимо чає

І, мов дитя, раменами

Курган обнимає.

А одвічні ліси, бори

Вершки нахиляють

І могилу, мов стареньку

Матір, осіняють.

Тихо, глухо доокола,

Як в дворищах суму,

Рек би-сь, що там душі снують

Таїнственну думу.

Лиш хвилями слезков кане

Грустная ялиця,

Мов то плаче, вічно плаче

Над гробом вдовиця.

І часами вітрець дуне

Від востока, юга

І могилу обцілує,

Мов друг вірний друга.

Чиї ж кості в тім ізгнанні

Судьба повалила?

Серед глуші, серед суму

Чия ж то могила?

Ішли старці з верховини,

Ялину ламали,

На могилу на самотню

Галуззя метали.

Чом ви, старці сідоглаві,

Чом, милії друззя,

На сей курган завалений

Мечете галуззя?

Давно тому, давно дуже,

На зелені свята,

Убив у бою на тім полі

В погоні брат брата.

Ой брат брата Святослава,

Руськоє орлятко,

Ледво що лиш замкнув очі

Ярослав, їх татко.

Ой брат брата рідненького

З каленого ружжя,

Тому ж ми на ту могилу

Мечемо галуззя:

Щоби звірі не порили

Княжеського гробу

Щоби діти пам’ятали

Каїнськую злобу.


Примітки

Вперше надруковано у «Науковом сборнике, издаваемом литературным обществом Галицко-русской Матицы», 1865 г., с. 220 – 221.

Публікація супроводжується такою авторською приміткою:

« находиться три милі за містечком Сколе при цісарській дорозі на правім березі Опора, у стіп величавого Зелемєня, одної з найвищих гір Стрийського округу. Поле тоє, по нинішній день Святославове зване, уживаєся лише на пасовиська і для того колись хащем цілком заросте, а могилу саму води чимраз більше зносять, так що колись і сліду єї не стане».

Подається за першодруком.

Святослав – син князя Володимира Святославича, загинув у Карпатах, тікаючи в Угорщину від брата Святополка Окаянного.

Ярослав, їх таткофактична помилка М. Устияновича. Треба було би «Владимир, їх татко».

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 453 – 455.