Судьба

Микола Устиянович

І передше сльози плили,

І передше ллялась кров,

І передше стоси тліли,

А на стоси йшла любов.

І передше лють стинала

В лід грудей гарячий стон,

І передше тернь вінчала

Найсвятіших чувств урон.

Так про що же униваю?

Так про що кленусь судьбов?

Чим я луччий, чим страдаю

Більше тих, що перед мнов?

О, для мня одно лиш горе,

Лиш один лютіший жаль,

Що не сам страданій море,

Сам не п’ю мою печаль!

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Поэзии Николая Устияновича, 1860 г., с. 32 – 33.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 448.