Teraźniejszość

Іван Вагилевич

О, dusza śpi w zawmorze, uczucie spłowiało,

Żądza ścichła i zgluchła z szalem, burzą swoją;

Myśli – latawce marzeń wiosennych – nie roją;

I serce zimne, nieme zwiędło, odrętwiało;

Zgasł promień twarzy, zmarzła łza oka, pierś boli

I skrzepnie… Jedna gorycz została: nie błogie

Wspomnienie, w wylęgu sny przeszłe, złowrogie

I trawi iskrę trącą żywota powoli.

Zawoj, 1841

Теперішнє

Душа у зморі спить, і почування зблякли,

І похіть уляглась, мов стихли буревії:

Думки – літавці марев і гінці надії –

В німім холоднім серці зв’янули, заклякли;

Рум’янець згас, в очах сльоза замерзла, болі

У грудях стигнуть… Залишилось не гоже –

Гірке спогадання, сниво зловороже,

І живчики життя виснажує поволі.

Завій, 1841

Переклад В. Лучука

Вперше надруковано у вид.: Шашкевич Маркіян. Вагилевич Іван, Головацький Яків. Твори, с. 158.

Автограф зберігається в ЛНБ, архів І. Вагилевича, п. 12, од. зб. 43.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 394.