Tęsknota

Іван Вагилевич

Och, czego dusza moja dręczy się w nicości

І serce nieme gluchnie wśród tęsknicy mętnej?

Wiatr zdarł liść kalinowy, krzew śpi cichy, smętny;

Wiosna życia minęła w próżniactwie i czczości.

Niegdyś było, jak sokół, bujałem wysoko,

Daleko na obłokach skrzydło żeglowało,

Oko, w słońcu utkwione, blaskiem słońca tlało.

Teraz, niestety, skrzydło opadło; a oko,

Obwinięte w mgłę, słońca nie widzi i ślepnie;

Sokół nie buja więcej… Gdy się ockną w duszy

Marzenia, sny przeszłości pośród myśli głuszy,

Tak cierpko, gorzko w piersi, serce zimnem skrzepnie.

O, marznij, biedne serce, póki nie przewioniesz!

Pustoczej, tęskna duszo, – indziej znów rospłoniesz!

Załucze, 1838

Туга

Ох, чом, моя ти душе, терзаєшся знебула?

Чом серце німо глухне серед нудьги-маруди?

Обтряс калину вітер – жовтіє листя всюди;

У суєті і гульках весна життя минула.

Колись було, як сокіл, кружляв і я високо,

Крило торкало хмари, буяло у блакиті,

Блищали в мене очі, мов сяєвом налиті.

Тепер зів’яли крила, на жаль, і сліпне око,

Не бачить сонця в пітьмі, байдужістю сповите;

Вже не кружляє сокіл… Коли ж в душі, буває,

Проснуться сни минулі – враз холод їх вбиває:

Так тоскно н терпко в серці, що кригою покрите.

О, мерзни, бідне серце, покіль не пронесешся!

Сумуй, самотня душе, – деінде знов займешся!

Залуччя, 1838

Переклад В. Лучука

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Шашкевич Маркіян, Вагилевич Іван, Головацький Яків. Твори, с. 149.

Автограф зберігається в ЛНБ, архів І. Вагилевича, п. 12, од. зб. 43.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Українські поети-романтики – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 386 – 387.