Обжинки

Сидір Воробкевич

Вже пшеницю пов’язали

На лані дівчата

І плетуть вінок з колоси,

Щоб газдині дати.

Би-сь прожила стільки років,

Паніматко мила,

Кільки тих зерен в колоссі

Нивка зародила!

Бо у вечір на обжинках

Будемо гуляти

Коломийки з парубками,

В очі зазирати.

Чуй, вже грають у цимбали

І скрипки цигани!

Із охоти дрожать ноги,

Серце скаче, в’яне.

У село ідуть, співають,

У воротах стали

І віночок паніматці

В руки передали.

Під липою три цигани,

Смики гнуться в двоє:

«Ходи, Насте, Катерино,

Мотре, серце моє!

Погуляймо по нашому!»

Гнат, Іван говорить,

І гуляють рука в руку

На траві обори.

Скрізь охота, шум і радість,

Оклики і співи:

«Гей, у право, соколики!

Ластівки, у ліво!

Гей, в присюди! Ану-ж борше,

Марійко, ногами!»

Паніматка їх приймає

Медом і книшами.

«І-ху! і-ху! мої діти!»

Сама ся пустила

І гуляє, мов зозулька

Мила, сизокрила.

Всі гуляють і жартують,

Лиш там на убочи

Удовина Іриночка

Заплакала очі.

Три неділі буде тому,

Як хлопця узяли

У рекрути і дівоче

Серце розрубали,

Щоб ні гибло ані жило,

Щоб ся лиш карало,

Щоб у грудях дні і ночі

Сохло і конало.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 54 – 56.