«Пане-брате, товаришу…»

Сидір Воробкевич

Пане-брате, товаришу,

Сідлай вороного,

Най поїду до Дунаю,

Синього-старого.

Може, прийме жаль гарячий,

Мого серця горе

В свої води і понесе

Їх у Чорне море.

Мої сльози русалоньки

Пильно позбирають

І рядочком на шовковий

Шнурок посиляють.

А дівчину чорноброву,

Що мене любила

І лиш гралася зі мною,

Усміхом манила,

А другого до серденька

Тулить, пригортає,

Про присягу мені дану

Зовсім забуває, –

Там осудять, щоб блудила

Від зорі до зорі,

Блукаючи, ридаючи

По тій Чорногорі;

Щоб там косу розплітала,

З відьмами гуляла.

Щоб спочинку на сім світі

Повіки не мала.

Осідлали вороного,

Легіник прощаєсь

З рідним батьком сивовусим,

В сідельце сідає.

І заплакав молод гуцул

Ревними сльозами:

«Оставайте всі здорові,

Бог най буде з вами!»

І полинув чагарами

До битого шляху…

Більш ніхто не бачив в горах

Його, сіромаху.

Літ вже тридцять проминуло,

Гуцул не вернувся,

З горя, з туги при Дунаю

Сердешний минувся.

Вража дівка ще й донині

В Чорногорі блудить,

Русу косу розплітає,

Білим світом нудить.

Сумний голос її пісень

Лісом розлягаєсь,

А як треті півні вчує,

Не знать де діваєсь…

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 51 – 52.