Похід на море
Сидір Воробкевич
Уступ із поеми «Черниця».
Зміст поеми: У хуторі жила багата вдова Мотря з гарною дочкою Одаркою. Раз переїздили попри хутір козаки. Тоді пізнала Одарка козака Карпа і полюбила його. І Карпо дуже вподобав собі її та кілька разів нишком заходив на хутір. Умовилися побратися восени, але перед тим ще мав Карпо поплисти на море з козаками. Із сеї виправи він уже не вернувся, погиб.
Дівчина у розпуці пішла в монастир, а з монастиря у світ, помагати хорим та раненим козакам на побоєвищах. Довго помагала, поки в однім бою з турками і сама не погибла. Поховали «козацьку сестру» в Січі, як козака. Мати її вже давно спочивала в могилі.
Сонечко заходить, небо червоніє,
Летять чаплі, риболови, а Дніпро синіє,
Бушує і грає, мов несамовитий,
Тішиться старенький батько, що чайками вкритий.
Рано до схід сонця Богу помолились
Козарлюги і від Спаса помочи просили:
«Стань нам у пригоді, Межигірський Спасе!
Будем тебе убирати в парчі, блаватаси.
Козмо і Дам’яне, нині вашу днину
Святкуємо, помагайте нам у злу годину!
Тихомирте море, а бурю спирайте
І на морі правовірним згинути не дайте!»
Бандурист ударив, старшина гукнула,
А на валу на січовім гармата ревнула.
У передню чайку отаман сідає,
Буйний вітер корогвою сюди-туди грає.
Сині хвилі-гори стогнуть під чайками,
Чайки мовби засіяні густо козаками.
Весло без спочинку хвилі розділяє,
Задня чайка ту передню аж переганяє.
Близ порогів нишком Богу помолились –
І весельця, мов орлині крила, розширились.
Мов утки пірнули, знов повипливали,
Кодаком аж залунало, так галасували.
Щезли із чайками у великім Лугу,
Спочивають, варять кашу, згадують заслугу
Свого отамана, славлять, величають
І у піснях у козацьких про нього співають.
Сходить круглолиций місяць з-над Лиману,
А червоний, як кров свіжа. Ой, відай погану
Долю він віщує!… Козакам байдуже!
Заспівали: «Грай нам, море! Ой не шуми, луже!
Наш отаман славний Скалозуб із нами,
І Данило і Кирило нам провідниками.
Всі гуляти знають по водах, по морю,
В Трапезонті і Синопі вже вітали зорю.
Палили Сераї, злоті мінарети,
Знають хлопцям серед ночі ясно засвітити.
До веселця, хлопці, молоді вірлята!
Гадка наша – лиш Еліюб, Пера і Галата.
Очаків минули, щезли у темряві,
Просто летять на Царгород козаки лукаві.
«Он пливе галера та на нас простує». –
Рік отаман. – «Ходи, пташко, най тя почастує
Славне Запороже! Хлопці, ви тримайтесь!
Слави нашої у морі та не потопляйте!»
«Не журися, батьку! Води зчервоніють,
Ножі наші, дамасценські шаблі потупіють!»
Як ті гуси дикі, густо обступили
Турка корабель воєнний й скрикнули щосили:
«Молодці, до штурму!» Рикнули гармати;
Море грає, мов скажене; тут і там видати
Розбитую чайку, трупи поранені.
«Гей! до штурму! враз молодці!» – виють, як скажені.
Клюки зачіпають у ребра дубові,
З чайок летять запалені віночки смолові.
Корабля утробу скубуть на всі боки,
Течуть крові по помості широкі потоки.
Нехрещених в воду з помосту кидають,
Вже і мачти, мов світила, горять і палають.
Мертві яничари, мослими, майноти
В мутних хвилях спочивають по тяжкій роботі.
І Карпо звиваєсь, спочинку не знає,
Куди махне ятаганом, тюрбан відлітає.
Зо двадцять у воду кинув вже з помосту,
Кавалкує й сам не знає, як січе зі злості.
Разом на поруче, як глина, звалився:
«Ах! прощайте, братя! гину!…» Скляно подивився
І замкнув навіки очі, впав у море
І там щез, пішов у морські безодні розтвори…
За Карпа платили близько дві годині
Молодчики з Запорожа. Навіть і дитині
Життя не лишили. Корабель ся клонить.
«Гей, злізайте, мої дітки! Се останні стони
Сего великана! Зараз ме здихати!
Досить уже поганської крові проливати!»
В чайки посідали, на море поплили…
«Се ми гарно погуляли!» – враз заговорили.
Мов із ста гарматів разом загриміло,
Корабель і що в нім було, морем розлетілось…
Козаки чубаті плюскають веслами,
Що аж море запінилось, моргають бровами.
Дивиться і дивить Кирило на море,
Брови збурив і понуро до батька говорить:
«Отамане-батьку, що се там чорніє?
Чи то хвилі? Ні, ні! Вітер утих і не віє.
Чи Чорнеє море на радощах може
Вгору скаче, що гуляло нині Запороже
Так гарно і славно на чудо, на диво
і варило для чучугів червонеє пиво?»
«Кораблі то вражі зайшли нам в дорогу.
Ой, хто знає, чи побачим Вкраїну небогу…
Гей, веслами швидко і ураз за мною!»
І поплили ку Дніпрові хутко, мов стрілою.
Кулі з Очакова не могли їх сперти,
Хоч багато з них гіркої там дізнало смерти.
Пливуть неохочі, веслами махають,
Без здобичі з Царгороду до Січи вертають.
Замовкли; лиш сивий Маковій співає:
«Сизий орел крилами збиває,
На могилу усідає
І мураві повідає,
Як чубатих
І завзятих
Турки коло Очакова
Постріляли, потопили,
Сорок шість чайок розбили –
Й так на морі зле гостили –
Гей! гей!
Буйний вітер степом розігрався,
З муравою побратався,
Перелетом запитався:
Що видала,
Що чувала
Від птиць гордих сизокрилих?
Що-м чувала, милий брате,
Щоб тобі й мені не знати!
Наших турки постріляли
І у морі поховали,
Щоб їх соми роз’їдали –
Гей! гей!
Аж у Січі вітер згамувався.
Осавул його спитався,
Чи з чубами не видався?
Чи не знає,
Бо гуляє
Божим світом, як ся мають?
«Зле, зле, батьку-осавуле,
Бо гармати, як гукнули
З Очакова, то потало
Много в море і пропало,
Більше світа не видало –
Гей! гей!»
Чайки на островах у пристанях стали,
Вічну пам’ять мертвим браттям сумно заспівали.
За сотником Карпом, що марно загинув,
І отаман ревне плакав: «Ах, сину мій, сину!
Хтів тебе зробити моїм осавулом.
Бо і пари в Запорожу тут тобі не було…
Спочивай, мій сину, в мокрім гробі тихо!
Віддячимось ми стократно туркам за се лихо!
Як ми колись будем Стамбулом гуляти,
Встань із моря, приплинь швидко братям помагати!»
Товариші-браття шапки поздіймали
І за Карпа Отченаші ізтиха шептали…
Примітки
Майноти = Греки з полудневої частини півострова Мореї, дуже завзяті вороги турків, уважають себе за потомків давних спартанців. – Прим. О. Маковея.
блаватас = синя матерія шовкова.
Козмо і Дем’яне, нині вашу днину = 14 (1) падолиста.
чучуга = чечуга, стерлядь (риба). – Прим. О. Маковея.
Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 257 – 262.