«Коня вже хлопець осідлав…»

Сидір Воробкевич

Коня вже хлопець осідлав,

Надів блискучу зброю.

«Лети соколом, вороний,

Вже кличуть нас до бою!»

Що нам судилось в зорях там

Те знає господь бог лиш сам.

Дівчина в хатці лен дрібний

Пряде й пісень співає:

«Фурр, веретенце, гей, спішись,

Вже шлюбний день зближаєсь!»

Що нам судилось і т. д.

До любки хлопець, мов орел,

Прилинув: «Будь здорова!

До тебе верну, як вбересь

У брость-листок діброва».

Що нам судилось і т. д.

Допряла лен дівчина вже

І кросна розставляла,

Готове вже і полотно,

Сорочку вишивала.

Що нам судилось і т. д.

До стайні коник сам вернув,

Сумний, аж жаль дивити…

«Твій милий у могилі спить!

Покинь сорочку шити!»

Що нам судилось і т. д.

Дівочі рожі на лиці

Поблідли і зів’яли…

В сорочці шлюбній молоду

У темний гріб сховали.

Що нам судилось і т. д.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 75 – 76.