«У садочку на калині…»

Сидір Воробкевич

У садочку на калині

Соловій співає;

Любо, мило, чародійно

Луг ся розлягає…

Сумно ходить чорноброва,

Співів тих не чує,

Бо в серденьку біль гарячий

Бурею лютує:

«До розпуки мені тяжко,

Гірко жити в світі

Без любові, як без цвіту

Красній рожі в літі!

Боже! Як же то ми щиро

Обоє любились!..

Бодай же ті не сконали,

Що нас розлучили!»

Над потоком кучерявий

Хлопець зажурився –

Де лиця рум’янець дівся?

Чом він похилився?

Що щебече соловейко,

Того він не чує…

Що за черв вточився в серце?

Чом тяжко сумує?

Чом зітхає без спочину,

Мовби хтів вмирати?

«Без любові гірко в світі

Вік свій проживати!

Боже! Як же то ми вірно,

Щиро ся любили!..

О! бодай ті не сконали,

Що нас розлучили!»

Соловейко все щебече;

Бач, йому байдуже,

Що тут дівча гірко плаче,

Що там хлопець туже…

Але в пісні соловія

Чародійна сила!..

Милий милу вже голубить,

Притулилась мила

До хлопчини, і обоє

Любо розмовляли,

Мов горлиць сивеньких пара

В небо підлітали!

Щиро вірно знов ся люблять,

Як ся раз любили:

«Щоб легенько ті сконали,

Що нас розлучили!..»

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 40 – 41.