Козак Гарасим

Сидір Воробкевич

Ой на славнім Запорожу

Жив собі козак,

З діда-прадіда він звався

Гарасим Щупак.

Чи то чорта змудрувати,

Чи то жида в шори вбрати,

Чи то турка побороти,

Татарина заколоти,

Чи то дівку пригорнути,

Чи добичі десь добути,

Все одно у Щупака!

Гарний запорожець був

Славний той козак:

Чорноусий і чубатий,

Гарасим Щупак.

В бурці, в красних кармазинах,

В шароварах ясно-синіх,

Шапка сива, баранкова,

А сорочка китайкова,

І бандура і шаблюка,

Остра, люта, як гадюка, –

Все те мав козак Щупак.

У бандуру як заграє

Славний наш козак,

То й отаман сам гуляє,

Бо то грав Щупак.

Аж ся шаровари драли,

Так січовики гуляли,

А бунчужні, осавули,

Як бандуру сю зачули,

Так присюди витинали,

Аж степи кругом лунали,

При бандурі Щупака.

А як стане підпивати

Славний наш козак,

Три млини би можна гнати

Тим, що п’є Щупак.

Було, в Січ ціліські бути

Привезе, залізом куті:

«Козаки-панове, пийте!

Із чопа у горло лийте!»

А всі цідять, як шалені,

Та гуляють підхмелені, –

Так частує їх Щупак.

Як зі світом мав прощатись

Славний наш козак:

«Хочу бочку в гробі мати», –

Так казав Щупак.

«Ой, прощайте, браття милі!

Йду до тих, що у могилі;

Там в бандуру їм заграю,

З ними гарно погуляю,

Та щоб мав чим частувати,

Хочу повну бочку мати,

Щоб прийняли до коша!»

Гарний запорожець був

Гарасим Щупак!

Світ його ще не забув –

Славний був козак!

Як в степу похоронили,

У фляшки йому дзвонили,

Бочку в голови поклали,

Козаки щоб пити мали,

Поки всі з могил не встануть,

Громом на врага не грянуть…

Так умер Щупак…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 355 – 356.