Скит Манявський

Сидір Воробкевич

Де над Манявов ліс густий,

Давно там скит стояв.

Там православ’я хрест святий

До неба ся здіймав.

Черці побожні жили там.

Як в Києві живуть;

Щодня гудів величній храм

Від милозвучних нут:

«Пресвятая Богородице,

Спаси нас!»

Гіркий, нещасний час наспів

І злі сини прийшли,

Зреклися віри праотців,

Що в гріб давно лягли.

Лише в Манявськім скиті там

Цвів православ’я цвіт,

І від пісень величній храм

Лунав ще много літ:

«Пресвятая Богородице,

Спаси нас!»

Но й в ту самотну сторону

Рим руку простягнув;

Черці пішли у чужину,

Скит мертвим сном заснув.

Травою поросло там все

І мохом храм обріс,

Но повний місяць як зійде,

Гуде від співу ліс:

«Пресвятая Богородице,

Спаси нас!»

Примітки

На ці слова С. Воробкевич склав і музику, створивши пісню.

Рим руку простягнув = Скит-монастир в Маняві зніс цісар Йосиф II р. 1785 з подібної причини, з якої зносив і католицькі монастирі з самим тільки аскетично-контемпляційним напрямом. – Прим. О. Маковея.

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 158 – 159.