Уже пора

Сидір Воробкевич

Не кленіте, рідні браття,

На недолю, горе, зло,

На застою і безладдя,

Що вже здавна в нас було!

Як кожух наш має діри,

Як не латаний сердак,

Нитку, голку бери в руки,

Не кажи, що «буде й так».

До роботи всі возьмімся!

Сонце сходить – вже пора!

Доля верне, зло пропаде,

Як на сонці та роса.

В нас застоя, жалься, боже,

Йдемо, наче раки ті!

Нам байдуже, що народ весь

У мертвецькій дрімоті,

Що незгоди відьма люта

Нас на кусні дре малі!

Ми не дбаєм, нарікаєм,

Що вперед ідуть чужі.

Пробудімся з сну твердого

І до праці ся візьмім!

Всю незгоду забуваймо,

Всі до серця ся горнім!

Непростимий гріх без діла

Проживати божий день

І безплодно так сторчати,

Як гнилий, нездалий пень.

Час до рук чепіги взяти,

Лан заріс весь бур’яном!

Стид і ганьба ще живими

Спати вже мертвецьким сном,

До роботи для народу

Станьмо, браття, – вже пора!

Доля верне, зло пропаде,

Як на сонці та роса!

Ми могучими раз були,

А наш край раз раєм цвів,

А тепер народ наш славний

На ніщо ся роздробив.

Залишімо всі роздори

І незгоду, і вражду,

Засадім у серця наші

Згоду і любов нову.

Кождий з нас нехай працює,

Бо настала вже пора!

Гей! возьмімся всі до діла,

Щоб пропала доля зла!

Примітки

На ці слова С. Воробкевич склав і музику, створивши пісню.

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 85 – 86.