У Сучаві

Сидір Воробкевич

Третій раз весна природу

Цвітом убирала;

Третій раз листок зів’ялий

Як спадав, видала.

Та дівчина засмучена –

Милий не вертає…

А дівчина-сиротина

З жалю усихає.

Сива ненька розбиваєсь,

Серце луснуть хоче –

Бліднуть рожі, гаснуть очі,

Карії дівочі.

«До Івана у Сучаву

Ходімо, дитино,

Моє щастя, моя доле.

Раю мій єдиний!

Там чернець як прочитає.

Акафіст святому,

Легше стане, пташко моя,

Серцю молодому».

«Добре, ненько, у Сучаві,

У святого Йвана,

Може, там і загоїться

Мого серця рана».

Монастир весь богомольці

Густо обступили,

А черці в соборі воду

Твердо освятили…

Між народом видно сиву

Безталанну неньку

І дочку, – лілеї білі

В неї на личеньку.

Слухала акафіст доня

І свячену пила –

«Коло серця заболіло,

Ненько!» – і звалилась,

Як скошений цвіт на полі…

«Що тобі, дитино?»

«Не вертає! Будь здорова,

Гину, неньку, гину!»

У Сучаві могилонька

З вітром розмовляє,

Там нещасна дівчинонька

Тихим сном дрімає.

У Сучаві, у далекій,

У святого Йвана…

Загоїлася в дівчини

У серденьку рана.

Примітки

На ці слова С. Воробкевич склав і музику, створивши пісню.

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 65 – 66.