4

Володимир Винниченко

Гучно було в пивній у Мошка, як увійшов туди Ілько. Долі валялись лушпайки з огірків, кісточки з риби, стояли калюжі пива; круг столів сиділи п’яні, спітнілі, червоні лиця: смерділо потом, чобітьми, махоркою.

– А Ілько! – почулось із-за одного столу, зайнятого якимись парубками в піджаках і червоних сорочках. – Іди до нас!

Ілько обдивився навкруги й сів коло якогось дядька, що вже був п’яний і щось співав разом із другим дядьком; той сидів проти його і щохвилини перепиняв пісню гикавкою. Між ними сиділа якась жінка, твереза, гарно одягнена й сумно, безнадійно поглядала на дядьків.

– Мошку! – гукнув Ілько.

Від стойки одскочив жвавий, маленький жидок і, шльопаючи калошами, підбіг до столу.

– Пару пива!

– І больше нічево?

– Нічого.

Через хвилину холодне пиво стояло перед Ільком. Випивши жадібно під ряд три склянки, Ілько утерся, сумно схилив голову на руку і задумався.

«За-а-аблістє-є-е-ела зорка-а-а-а…» – почув він коло себе і повернув голову до дядька.

– Семене! Та побійся ж бога! – благаючи, заговорила жінка, – підем додому… Коні ж морені стоять… Куме! Хоч ви вже згляньтеся!..

Кум тільки гикнув, замовк і безсило схилив голову на стіл.

– Жінко! – миролюбно заговорив Семен, ловлячи руками фляшку, – і ти… і… я… свині… Випий!..

– Та бог з тобою! Не хочу… Підем… коні ж морені.

– Коні? І ко-о-ні постоять. «За-а-блістє-е-е-ла зо-о-рка-а-а…»

– За-а… – гикнув кум і підняв голову.

– Ну, що ти в світі божому будеш робити? – трохи не плачучи, здвигнула плечима жінка.

Ілько одвернувся й налив у склянку пива.

– Господін! – торкнув його Семен, – как… З недєльою вас!

– І вас, – знехотя всміхаючись, відповів Ілько.

– Спасибі, спасибі… От спасибі, так спасибі! .. Куме, дай пляшку, вип’ю… от з господіном.

Кум мацнув рукою по пляшці, ледве не звалив її, та так і застиг.

– Семене! – благала жінка, підхоплюючи пляшку.

– Дай сюди пиво! – безсило простягнув руку Семен.

– Підем додому.

– Дай сюди пиво…

– От наказаніє господнє! – зітхнула жінка і подала пиво. Семен узяв, поважно налив у склянки, підніс, розхлюпуючи, одну Ількові, другу взяв сам і промовив:

– Доброго здоровля…

Ілько випив. Семен поставив свою склянку, взяв Ілька за руку, довго дивився йому в очі, обняв, поцілував і зараз же випив своє пиво.

– Бо… люблю! – повернувся він до жінки, – і не мішайсь… Уторгував, продав воли і буду гулять… Так, господін?

– Так, так! – усміхнувся Ілько. – А за багато продали?

– За сто та ще й двайцять! .. О! .. – вийняв він червону хустку, помахав якимсь вузлом на ній і став пильно запихать знов у кишеню з того боку, де сидів Ілько. Ілько подививсь, одвернувсь і почав покволом пить пиво. Через десять хвилин нони були вже щирими приятелями, обнімались, випивали, цілувались і сміялись із благання жінки.

– Мошку, пива! – гукнув Ілько.

– Мошку!…. Жиде!.. Пива!! – стукнув кулаком Семен і поліз у кишеню за хусткою.

– Та не треба, не треба! – затурбувався Ілько, – я сам заплатю, я сам… Нехай… нехай…

– Ні!.. Ого! Семен Торба не може пива купить… Фю-фю! Ого! .. Де ж се гроші? .. Ого! Я не можу… Де ж се? ..

– Та ти ж у ту кишеню поклав, – промовила жінка. Семен став шукать і в другій кишені, але й там не було нічого.

– Чи не випали? – поблідши, встала жінка і почала дивитися під стіл, під лави. Встав і Семен, мацаючи по кишенях, встав і Ілько, зазираючи теж і під стіл, і під лаву; сидів тільки кум, навіть крізь сон погикуючи.

– Нема! Ой, господи! – скрикнула жінка.

Дехто повернувся, коло сусід замовкло, підбіг Мошко.

– Та я ж у сю кишеню поклав, – розумніше трохи промовив Семен і глянув на Ілька, що пильно заглядав під стіл, піднімав пляшки на столі і озиравсь навкруги.

– Се ж осей витягнув у його! – обмацавши, обшукавши всього Семена, крикнула жінка й показала на Ілька. Ілько блиснув очима, встав і взяв зі стола картуз.

– Ні, господін, підождіть трохи, – схопив його за руку Семен, – я той…

– Іди під три чорти, мурло! Не бачив я твоїх грошей.

В пивній стихло і коло Семена поставало вже декілька дядьків.

– Люди добрі! – скрикнула жінка, – ви ж бачили, що вони пили вдвох. Там же всі гроші… Тепер і за пиво нема чим заплатити.

– Ви, Ілько, послушайте, – затурбувався Мошко, – може, єжелі ви взялі… Мині какое дело, нехай мині за пиво… Я в паліция…

– Та якого вам чорта! – повертаючись іти, крикнув Ілько. – Не бачив я ніяких грошей. У його їх і не було.

– Брешеш, собачий сину, брешеш! Були! Ти сам бачив їх, сей йолоп тобі ж і показував! – закричала жінка.

– Оддай гроші! – тихо, але виразно промовив Семен. Ілько здвигнув плечима, всміхнувся, глянув на дядьків, що мовчки і суворо дивились на се і повернувся.

– Нет, позвольте, – викрикнув Мошко і ухвативсь за Ілька, – так нідзя… Дай мені за пиво… Хає, бігай за паліцейським!

– Оддай гроші! – зробивши кілька ступнів до Ілька, процідив Семен і зціпив зуби.

– Авжеж оддай… Що ж се! – почулось між дядьками. Ілько сіпнув руку, крутнув Мошком й ступив до дверей.

– Оддай гроші!! – заревів Семен і кинувся на Ілька з піднятим кулаком. Ілько повернувсь, одхиливсь, як дикий звір наскочив на Семена й повалив його на стіл, зі страшною силою опускаючи кулаки на голову, живіт, груди. Жінка крикнула й кинулась до них, але зараз же одлетіла і впала під стіл, обливаючись кров’ю; посунулись, було, дехто з гурту, але теж деякі полетіли на лави, а деякі самі поховались од страху, глянувши тільки на червоного, страшного, з піною на губах Ілька.

– Повбиваю!! – хрипло крикнув він, блискаючи очима й хапаючи рукою зі стола пляшку. Але не встиг він й вимовить, як захитався, махнув рукою й гепнув додолу лицем.

– Тепер бийте його!! – крикнув Мошко, вискакуючи з-за Ілька й держачи його за ноги. З криком кинулись усі на Ілька, насіли і… піднялись разом з ним.

– Держіте, держіте! Я одберу у його деньгі! .. Вот, вот oні! – вискакуючи з гурту, крикнув Мошко і помахав червоною хусткою. Жінка з обмазаним кров’ю лицем і синій, побитий Семен зараз же кинулись до його. Ілько скажено заревів, крутнувсь, когось вкусив, когось пацнув, рванувся й тягнучи за собою всю валку, вискочив на вулицю.

Джерело: Винниченко В. Оповідання. – Братіслава: Словацьке педагогічне виданництво, 1968 р., с. 47 – 50.