4. Засідання 17 жовтня 1921 р.

9 – 1 год.

Взяло участь 265 душ

Собор починається молитвою. [Головує В. М. Чехівський]

Чехівський.

Собор [від]кривається. Слово lається для проважеyyя до[повіді] брат[ові] Михайлу Наумовичу Морозу. Доповнення до до[повіді] о. Теодоровича.

Теодорович.

До моїх рук випадково дісталась остання відозва єпископату у нас на Вкраїні, яку я і довожу до уваги Священного Собору. (Читає відозву) [Див. додаток № 1]. Дати немає, [але] скажу, що отримав цього листа тижнів три тому назад.

Мороз.

Так от і єсть дата. Цю відозву випущено 18 серпня 1921 р. Значить, щоб закінчити мої інформації, треба цього документу. Тут, власно кажучи, «лисячий хвіст». Сказано так, що єпископ Парфеній з радістю погоджується, щоб ми слово Боже чули на своїй рідній мові, а тепер зрівняйте слова Тихона: «борясь с этим злом». Так що, як ви бачите, до них не можна мати довір’я. Вони самі не знають, що вони пишуть – вони кажуть, що ми згодні, щоб ви самі порядкували своїми справами через своїх людей, ми ждемо їх. Вони ждуть так, щоб наші апостоли прийшли й поклонились їм, бо вони визнають це не як братерське з’єднання, а як розкаяння.

Сама цікава справа це з автокефалією, тут виходить гак, як люди кажуть – «в городі бузина, а в Києві дядько». Вони кажуть: «Вы думаете о том, чтобы Украинская Православная Церковь стала свободной… » (Читає) [текст відсутній]. Так от, майте на увазі, брати, з ким ви маєте діло і кого будете прохати.

Я закінчив учора листом патр[ія]рха Московського до епіскопа Пархвенія. (Читає) [текст відсутній]. Оце той ультиматум, як[ого] бу[ло] пред’явлен[о] архиєпископ[ові] о. Парфенію, це було якраз на передодні скликання Собору. Але архиєпископ Парфеній на це не звернув уваги, і ми сподівались, що Парфеній приїде до нас на Собор. Уже були коні і карета приготовлені, але він не поїхав і прислав листа (Читає листа) [текст відсутній].

[Прізвище не вказано]

Є балачки, що документи фабрикуються Радою.

Чехівський.

Це після Собору можна буде поговорити.

Мороз.

(Читає листа) [текст відсутній].

Очевидно, була тут умова. Скажу, що після того, як був одержаний лист, ми були здивовані, і Церковна Рада вирішила послати делегацію [до] Полтав[и], – щоб з’ясувати, в якому відношенню ми перебуваємо [до] Парфенія. Делегація складалась з Цимбалистого, члена Подільської губерніяльної ради, Погорілка і мене.

Коли ми приїхали [до] Полтав[и] і була балачка з Парфенієм, я сказав йому про цей лист, що він писав. Він був дуже здивований спочатку, а потім став пригадувати, що дійсно він писав його, але сказав, що «цей лист для вас не шкідливий».

Члени Полтавського Братства до нас стали відноситись вороже, і коли я хотів зробити доповідь, то мені не дозволили зробити доповіді. Почалась із-за цього боротьба у Братстві і Братство розбилось. Для того, щоб не було у них непорозуміння, я пішов [до Губвиконкому] за дозволом для доповіді, але мені сказали там, що це як ви хочете – ваша справа. Тоді я просто став [робити доповідь], але засідання було після служби Божої, і поки вони балакали і вмисне затягли свої балачки, щоб не було часу для мо[єї] до[повіді], то, дійсно, [я мав дуже] обмежен[ий] час і сказав тільки, що ми сюди не приїхали вас просити. Коли визнаєте нас, то працюйте з нами, а як не визнаєте, то ми будемо так провадити працю, як [і до цього часу] провадили.

Коли ми балакали з одним з отців Полтавщини, то він сказав: «это риск, озабирается в храм хам, какой будет забирать под свою власть отцов церкви», Це, брати, факт!

Коли ж були балачки про єпископат, то він сказав, що Парфеній людина обмежена, а от Антонін – це вогонь. У нас була повна надія на Антоніна, але вийшло навпаки – Парфеній більш нам дав. Патріарх каже: «Ты честная душа, сказал – не поедешь, и не поехал, а от Парфений хитрит».

Парфеній – це великий дипломат, він царський Епископ, а йому було пропоновано висповідати перед смертю Толстого [1], то той і помер, а він все ніяк не міг його знайти. До речі сказати, що Парфеній і Тихон є два великих приятел[і]. Тут був один соглядатель, який казав, що «для Парфения патриарх все сделает», але вийшло друге. Отже ви бачите, яка це складна справа і як вона робиться.

Торкнусь доповіді Парфенія. Це досить дипльоматична доповідь. Я скажу, що коли ми з ним балакали і просили дати офіційний лист, що він з нас знімає благословення, Парфеній на це каже: «Я вам такого листа не дам, я з Церковною Радою не рву зносин і ніколи не порву».

Значить Український Церковний Рух підтримує. Ви бачите, що раз благословенства цього не зняв єпископ Парфеній, то ще Собор має єпископське благословенство. Треба сказати, що єпископ не може зняти цього благословенства, бо йому дан ультиматум – не зноситися з нашою Радою. Від цього виграємо ми. Можна сказать, що це Божа милість для нас. (Читає про постанову) [текст відсутній].

Правда, це єсть [від]ступлен[ня], лише він не каже, що Церква їх не може признати. Він каже, що «єсть отступленіє», але не висловлює, як повинна складатись Церква. Коли я запитав, чи буде він висвячувати священиків, то він сказав, що не буде.

Тепер з приводу його упомінання на інших Божих службах. Я казав вам, що він сказав, що офіційної резолюції він [да]вати не буде, але Церкві не забороняється молитися навіть за ворогів. Парфенію казали, що в Раді сидить комуніст Мороз, анархист Липківський і перебігайло Шараївський. Вони казали, що тут буде жидівський кагал.

У мене було вражіння, що Парфеній щиро підписав цього листа, що він не може з’явитись на Собор. [Але] каже – мені дивно, що всі люде йдуть на відправу українську. Це ясно, що Парфеній, як аристократ, вихований в цьому дусі й прислуговується до благородного общества, але людина порядна.

Шановний наш брат Ярещенко, що докладав тут, казав, «ради Бога, тут ви чуєте, [але] не бачите… У Ромнах є парахвія, звідти пан-отець прислав листа і просить: заберіть мене до себе, бо ні одна парахвія не йде зі мною, і мені нема де працювати».

На Полтавщині майже нема парахвій. Парфеній править на двох мовах. Там немає ні українізації, ні слов’янізації. Так що за зразок Полтавщину брати не можна. Не хочеться сказати в образу полтавським пан-отцям, що там справа стоїть негарно. Там є парахвія N, яка уже перевернула службу на слов’янській мові. Є парахвії українські у Золотоноші і ще де-поде (!). От вам українізація, яка на Полтавщині. Рух є, але для цього треба працювати.

На Харківщині теж таке явище, але скажу, що людність прагне до відправи українськ[ою] мов[ою]. От вам характеристика праці. На Полтавщині цілком бюрократично справа стоїть.

Тепер, власно кажучи, зо всіх інформацій нам треба знати, в яких відносинах знаходимося ми з Парфенієм, бо формального [відмовлення] його немає, а між тим є дані, що він з нами, [але инше] свідчить, що він не з нами.

Правда, є село Гливаки, де священик [в відправах] переходив уже 4 рази то на слов’янську, то на українську мову. Щоб закінчити справу з єпископатом, кажу, що ми не мали змоги визвати єпископа, у нас виникло питання про посилку делегації в Грузію, і навіть уже були виїхали делегати, заїхали у Полтаву і спізнились до Харкова на цілий тиждень. Так що уже було пізно вживати заходів, бо мені треба було їхати до Києва. Отець Орлик [2] ще із Харкова ніяк перепустків не мож[е] добути.

Я ще раз хочу дати деякі характеристики і на цьому закінчу доповідь, хочу дати відповідь на течію Полтавщини. Тут було сказано, що Петроград – столиця – пульс, а Москва – серце Росії, так у нас Київ – пульс, а Полтава – серце. Я не погоджуюсь з тим, бо коли б’ється пульс, то і серце повинно битись. Так що це серце є у Києві, так що удари цього серця пульсирують і у Полтаві, і на всій Україні.

Я скажу, що дійсно, Київщина є серце певного розуміння, певного апрямку. Київщина дала нам апостола правди і науки Шевченка. Як Євангеліє Христа, так і «[К]обзар» Шевченка народними масами ще не [вивч]ені, бо це є велике джерело навчання.

Що торкається Полтавщини, то вона дала Котляревського [3]. Але [він ніколи] не був пульсом, а тільки реагував, і то по-свойому реагува[в]. Це був роман[тизм], сентименталізм [4].1 ми тепер бачимо, що Полтавщина і зараз дише романтизмом – [сенти]менталізмом. Я хочу сказати, що дійсно Київщина кидає зрозумілі лозунги, а те, що давав Котляревський, ви знаєте, в що воно перевернулось. Воно перевернулось у те, що в нас скоморош[на] культура з’явилась. У нас вийшло «торба сміху і мішок реготу», будто ми до серьозної праці не здібні, а Київщина дійсно твердо і свідомо ставить діло.

Я кажу нашому Соборові: треба йти за Київщиною, лише треба мати полтавську окраску.

На цих заувагах я приходжу до кінця. Ви тепер бачите зо всіх моїх док[азів], хто приймає участь в цій боротьбі: [в боротьбі проти нас беруть] участь ті, хто був і користувався раніш [зо] всіх благ церковного життя і хто пройнятий гнобительськими інстинктами, і хто знає тільки тащить. Ви знаєте – у Києві є пастирський союз [5], він у нас керує справами, а раніш цей пастирський союз був тільки такий, який учиняв погром. Це вам характерно і для духовенства. Вони не можуть працювати з живими людьми, а працюють з мертвими, вони працювати головою не хотять, а лучше провести покійника, хоч і стомляться ноги, але ж є заробіток. У мене є лист, де мається характеристика духівництва, чому вони не йдуть до живої праці. (Читає) [текст відсутній].

Ось ви бачите, що ці люди навіть прово[ку]ють радянську владу. Оце вам категорія осіб, яка возглавляється єпископатом. Це бувші духовні губернатори. Як вони постачались, ви знаєте, – їх постачали камар[илл]і, салон Ігнатьєва [6], Распутін [7] і К°. Це ви, дорогі брати, майте на увазі. Це категорія господарчого напрямку. Потім є служники. Це люди психольогії рабської, які дійсно виховані були послушничеськи. Вони мусять комусь служити. Є таке гарне оповідання Черкасенка [8], яке [може бути прикладено] до цих послужників, які теж ганчірки шукають, щоб зав’язати очі.

Я скажу, що ця психольогія, – шука[ти] пана, а бояться служити хаму – вони шукають законних прав, щоб служити. Ця течія є і у Сербії і скрізь, не тільки у нас.

Оця течія хоче законности, [вони] розумі[ють] україн[ізацію] Церкви, щоб правити українськ[ою] мов[ою]. [І дозволяють це робити]. Себто цим самим зміцнити їх становище і дати їм можливість творити нечисти. Вони кажуть, «хай буде мова, а решта приложиться». Я скажу, що коли ви їх послухаєте, то післязавтра [й] мови не буде.

Ще є течія дійсних працьовників слова, які хтять визволити Українську Церкву. Отже, коротко кажучи, ця течія хоче збудувати такі умови життя Церкви, щоб старий лад не повертався. Церква мусить бути автокефальною. Практично ми без автокефальної Церкви не можемо бути, бо коли у нас йде жива мова, ми мусімо перекласти все потрібне. Мусять працювати богослови. Нам же не може Московський патріарх допомогти, бо він не знає мови нашої. Нам штампи не потрібні, Нам треба керовника Церкви, який буде працювати. Нам потрібна течія, яка буде працювати коло станка – Церкви.

Отже, на цьому доповідь закінчую. Я, дорогі брати, не буду вам робити пропозиції зараз. Мо[їм] завдання[м було по] змозі, як це я мав, як мій розум дозволяє, намалювати вам, як діється і як повинно діятись. Я гадаю, що коли я хо[ч] трохи зробив добре, ваше серце підскаже вам, що ви мусите зробиш на цьому Церковному Соборі.

Я бажав би висловити довгі літа нашим духовним робітникам, на яких вся праця полягала і полягає. Це о. Василь Липківський і о. Нестор Шараївський.

(Співають «Довгі літа»).

[Прізвище не вказано]

Шановний Соборе, проспіваємо нашому шановному голові Михайлу Наумовичу Мороз[ові «Довгі літа», бо він] працює не покладаючи рук весь час. (Співають).

Голоси.

Просимо «Довгі літа» Чехівському. (Співають).

Чехівський.

З приводу до[повіди] М. Н. Мороза просили голосу священик Ширяй і професор Данилевич.

о. Ширяй.

Я тільки як додаток, дав листа [Див. додаток № 2].

Теодорович.

Прошу зробити невелику перерву, щоб [зговоритись й] виступати гуртками.

Чехівський.

Через те, що доклад брата Мороза торкався Ради, то, може, обмірковувати будемо окремі питання. Є ще пропозиція зробити перерву і тоді обмірковувати.

Прошу, хто ще до порядку.

[Прізвище не вказано]

Річ в тім, що перерву робити немає рації, бо зараз ми можемо виступати з приводу доповіді брата Мороза.

Стороженко.

Я гадав би, що не треба робити перерви, і не треба виступати з приводу до[повіди], [бо] ця доповідь не в цілому з’ясовує питання, а ма[ють] ще виступати [в додаток до неї]. Я гадав би говорити не по суті [доповіли], а лише запитання або доповнення.

Чехівський.

Хто за те, щоб запитання були? (Пропозиція приймається).

[Твердохліб, м. Київ].

Ні в якому разі не можу допустити, щоб [залишились не]оголошеними ті заходи, як[их] вживал[о] українськ[е] громадянств[о], [що] зверталось до єпіскопату. Тут є деякі факти. Про ці факти я дозволю сказати. [Т]орік на другий день Великодня після служби Божої нарід український вкупі з Церковною Радою рішили звернутись до єпископа. До цього часу звертались багато раз[ів], [але[ чим ці заходи кінчались, ви знаєте з доповіді брата Мороза. Ми думали, що Всеукраїнська Церковна Рада не уміла так звернутись, як нарід тався.

Коли ми йшли по вулицях, нас питали, що це за нарід йде. Ми казали, [що] йдемо до епіскопа з проханням. Прийшли ми [до] Михайлівського монастиря, епіскопа не застали. Пішли ще далі, на Поділ, до єпископа Василія [9] – він [був] дома і прийняв нас дуже гарно. Ми там славили Христа, цілувались з ним, і навіть у нього сльози [з’явились] на очах. Ми просили його: йдіть з нами, не кидайте нас, допоможіть нам. Він дав нам чесне слово, [що] через дві неділі [буде] служити у нас службу. Ми йому сказали: служіть якою хочете мовою, тільки не оставляйте нас. І так ми розстались дуже гарно. Звідти ми пішли до останніх єпископів і [одержали від] них за[певнення], що вони будуть з нами.

Але, на великий жаль, прийшли у той час поляки і що ж трапилось! Ці єпископи написали доноса на нас до поляків «що ми не українці, а більшовики, щоб нас вигнали з церков». От вам наші єпископи. Майте на увазі, що ми кланялись десятки, а може сотні раз. Вони нас штовхали піньками і сипали прокляття на наші голови.

Рішняк.

З доповіді Михайла Наумовича Мороза неясні дві речі: це одне – те, чи справді є такі офіційні документи от Парфенія, де зазначено, що він [відмовляється] бути доглядачем [за] нашо[ю] Всеукраїнсько[ю] Православно[ю] Церкво[ю], – чи це я прослухав, або немає такого документа. Немає. Немає також відомостей і про Антоніна. Чи дійсно настільки безнадійна справа?

Мороз.

Безнадійна справа.

Задорожний.

Вельмишановна Всеукраїнська Православна Церковна Рада і християнський Собор, я надзвичайно щасливий, що я в цей час можу виступити з доповненням [доповіли] голови Ради М. Н. Мороза. Я надзвичайно щасливий, що можу виступити у цей [мо]мент – більш щасливий, чим коли мене висвячували в отці. Христос сказав… а славетний поет наш Шевченко сказав ина[кше] «якби ви вчились як треба» [10], а ж слова «німим [відкриються вуста, проллється слово, як вода]» [11]. Ми бачим, як то слово пролилось, а ті, котрі кажуть, що ми бачим так, як треба, а у Євангелії сказано: «Скажіте, почуєте…» [12] Це тому, що скам’яніли у них серця. Це так зробили з нашим єписко­патом. Тепер сама людність наша [вже] зрозуміла, до чого їх ведуть.

Чехівський.

Прошу по суті.

Задорожний.

Я хочу, щоб мене не тільки пан-отці зрозуміли, а хочу, щоб і селянство мене зрозуміло. Євангеліст Іван Богослов каже…

Чехівський.

Прошу по суті дати інформаційну доповідь.

Задорожний.

Коли відбувся у нас в травні місяці Собор Губерніяльний, то ця звіст[ка] по всім світі рознеслась. Союз Вселенський [13] посадив на престіл Антонія, ми можемо утворити Христовий єпископат. Наша Україна засвітить світлим світом правди Христової науки! (Голос одобрення).

Чехівський.

Прошу до порядку. Собор не може допустити, щоб у Соборі виявляли оплесками чи сміхом свою думку.

Шараївський.

Коли мені прийшлось бути у Чернігові, [і] прийшов рішучий [мо]мент [для старої общини] передавати [нам] кафедральний собор, то Пахом постановив звернуться до влади, щоб [цього] не [сталося]. Нам було сказано, що український рух це не православний рух, а Собор може бути переданий тільки православним. Бачите, єпіскоп визнає нас неправославними – себто вирішує питання надзвичайно великої ваги. Це питання може бути вирішено тільки на Всеському Соборі, а не яким-небудь Пахомом. Наш Собор сам виявить своє обличчя. Це страшенна образа. Коли ви будете вирішувати питання з єпіскопатом, то майте на увазі, що єпіскоп не має права називати нас неправославними і єретиками – [ні] на якій підставі.

Шидловський, [м.] Чернігів.

Шановний Соборе, ми багато тут балакали [протягом] 3-х днів. Я [почуваю] і думаю, ви [теж відчуваєте], щоб нам скорійше з’ясувати [справу] про єпикопат. Ми приїхали сюди, щоб одкопати Церкву ту, котра була завалена…

Чехівський.

Побажанням вашим і думкам буде дано слово, коли будем говорити про єпіскопат.

Шидловський.

Моя гадка не звертатись до єпископа, а ми маємо повніше право висвятити.

Чехівський.

Ця справа буде обговорюватись окремо – прошу дода[ва]ти тільки факти.

[Прізвище не вказано]

У мене буде маленьке запитання – для того, щоб з’ясувати і вичерпати до кінця відносини між єпископатом і Всеукраїнською Церковною Радою, [що] в інтересах загальної справи. На Соборі я чув, що митрополит Михайло звертався сам, щоб надіслали [до нього] пан-отців Софії, і що буцім-то Рада не пустила пан-отців. Я ставлю запитання, чи цей факт був, що екзарх запрохував пан-отців до себе? Щоб не було непорозуміння і недоговореного чогось, щоб не було демагогії, я прошу з’ясувати цей факт, бо це хвилює декого з священиків.

Чехівський.

Внесено пропозицію припинити запис промовців, занотовано у нас 6 промовців. (Пропозицію збори приймають).

Теодорович.

Коли я читав останню відозву священн[ого] Собору єпископату України, то деякі члени нашого Собору мене обвинувачували в придатку [мабуть. у зрадництві. В друкованому варіанті це слово відсутнє і є тільки в рукописному варіанті: Оп. 3. – Спр. 104. – Арк. 288 зв.]. Дати я не можу [вказати], але можу дати [по]яснення, коли [її] привезен[о]. Цю відозву було привезено пан-отцем з Житомира, бо то[го] от[ця], [що] працює у Всеукраїнській Раді, позбавлен[о] бул[о] волі. Так що ця відозва не може означати зміни до Всеукраїнської Православн[ої] Церкв[и], це є тільки спроба поділити нас і зруйнувати справу. В одному місці ця відозва пише, щоб не йти за свящаниками, які роблять [злочини], а між тим самі визнають ці [злочини]. Цей документ не можна розуміти, як зміну відношення єпископату до Української Автокефальної Церкви.

Чехівський.

Слово голові – президенту Академії Наук [14] професору Кримському [15].

Кримський.

Дорогі брати [й] сестри, – перш за все я про[шу] вибачення, що буду балакати тихо, бо я слабий. Я хочу дати деякі [д]оповнення [до того, що вже тут казано]. Чотири тижні тому назад мене викликав [до себе] Митрополит Михайло. Чому він мене викликав, не знаю, бо я звичайний віруючий. Але мені було сказано, що владика бажає почути, як [від] спеціаліста української мови, чи здатна українська мова для перекладу Свя[того] Пис[ьма]? Треба сказати, що [він] дуже ввічливо почав говорити, [як-то] йому больно, що [між українцями й росіянами] пішов такий розділ. До речі повинен перебити себе – не одного разу слово «український» не вийшло з його уст. Він мене кожен раз, [коли я вживав слово «український»], перебивав і поправляв – «малоросійський». [Але] прошу, це єсть образа для нас така, як наприклад єврея звати жидом.

Я задавав йому питання, навіть по-українськи, він тут же сказав: – «да, по-малоросійськи». Він казав: «как известно, малороссийское наречие – это єсть видоизменение церковно-славянского – немножко только изменить и кончено». Я сказав йому, як спеціяліст-фільольог, що мені це невідомо. Далі він мені каже: «Сколько я понимаю, вопрос идет вовсе не о языке, а больше всего о политической самостоятельности». [Ні], кажу, [цей факт] – це єсть вияв нашого духу. Він сказав: «Ну что ж, патриарх Тихон дал благословение для тех церквей, которые признали малороссийский язык». Добре, чому ж [єпископат] ставиться [до цього вороже?]» «Видите, малороссийского языка желают люди молодые, а эти люди нигилисты и большевики». – «Добре, але їх більше, як же ви можете не висвячувати їм [пан-отців]?» – «Это точка [зрения] патриарха Тихона, [мы же] выполняем только то, что говориг патриарх».

У мене було вражіння, що [він] дума[є так]: як большевизм упаде, то упаде й українство, треба його якось пережити цей час. [Але от що було далі: –] «Як ви думаєте, – питаю у [нього], – що для гуртка [людей], котрі бажають [слухати Божу службу] на своїй мові [принціпово можно служити на його мові? От я, кажу, був за кордоном, де живуть араби – суміш з греками, – і ті и другі християне] (я сам арабіст по спеціальності і в цьому напрямку багато працював) – [І от]там [ці] дві національності! [хочуть молитись по-своєму] і для спокою [місцеве духівництво] робить так: одну неділю служить по-грецьк[ому], а другу по-арабському. Чому ви не хочете так зробити в церквах України?» Він відповіді не дав, а сказав: – «Я подумаю об этом». Я його питаю: «[Я]кою мовою ви звертаєтесь [з]і своїми відозвами до української пастви? [Чому ж ви до неї не звертаєтесь по-українськи]?» – «Я подумаю, может это сделаю и пришлю перевод в Украинскую Академню, чтобы она меня поправила. Вы не откажетесь поправить?» Я сказав, що не [відмовлюсь]. Потім я кажу: «[От незабаром] збірається Собор, [і] цей Собор, напевне, [відділи]ться [від вас] цілком, [через те], що ви не [йд]ете назустріч».

«Мы не можем пойти навстречу, потому что Собор [захочет, чтобы мы] поставили [для них] митрополитов». Я йому кажу, значить це йде з волі народньої – [певне], ви, владико, читали Реадерського [16], яку ролю [колись] відогравали миряни при виборах митрополита. Коли, я кажу, ви не обрані народом, почнете ставиш перешкоди, Українська Церква відокремиться від вас. Він каже: «За три недели (що залишились до Собору) много воды утечет. Тех епископов, которых они хотят, мы им поставить не можем, у нас есть намечены свои епископы». – «А у вас список намічених є?» – «Есть у меня список». Я попросив цього списка, він мені його показав. Дивлюсь, [ – настоятель] Велико-Предтеченської церкви, росіянин.

Я думаю, що ці дані теж пояснюють той настрій, [що панує в колах московського єпископату]. Моє вражіння таке – [сподіватися нам від них] немає чого. Між иншим, ще було таке – [Екзарх] каже: «Треба комісію закласти для перекладу Свя[того] Пис[ьма]». – «[Але, – кажу], – вже єсть пере[клади ВПЦР], [чому ж] ви [не] хочете [їх вживати]» – «А разве они пригодны?» – [«Звичайно, переклади виконані добре і в українських церквах по них служать]. Акафісти перекла[ла] наш[а] славетн[а] поетес[а] Старицьк[а]-Черняхівськ[а] [17]».

Коли Назар і Васил[ь] хотіли закладати комісію, щоб робити переклади, то вони цим самим хотіли за[гальмуваги] Українську Церковну Справу на 3 – 4 роки. У мене вражіння таке. Незащо цей єпископат не дасть тих людей, які б жили нашим церковним життям. Вони вважають, що український рух тимчасовий, що коли зміняться обставини, вони нас знищуть. Я вважав за потрібн[е] поділиться з Собором [вражіннями], що виніс [з цієї розмови].

Чехівський.

Позачергова заява пан-отця Теодоровича.

Теодорович.

З дозволу Президії мені доручили просити нашого шановного професора Кримського бути почесним членом нашого Собору.

Чехівський.

Угодно Собору проголосувати? (Одноголосно вибрати у почесні члени). Слово належить братові з Конотопу.

Мих. Сердюків, Конотіпщина.

Шановні збори, у Конотопі, як тільки скликали збори української парафії, то єпіскоп Іван [18] заявив, що як тільки українці стануть правити, то він там правити не буде, йому прийдеться з парахвіянами розпрощатись. Далі протоієрей церкви так сказав, що «українська мова осквернить церкву, і треба буде потім церкву пересвятить».

Маляревський.

Вельмишановні члени Українського Собору, є така поговірка – «чим дальше в ліс, тим більше дров». Нам дав інформації М. Н. Мороз, а ще лучче посвятив професор Кримський. Я чув таку розмову од цивільних людей – Михаїл згоден на всі уступкн. Я хтів запитати, чи це правда, чи ні. З інформації професора Кримського видко, що він до нас вороже відноситься. Як це не правда, то треба самим себе виручати.

Полулях.

Шановний Собор, я хочу додати до інформації. Я не далі як учора мав пригоду вести розмову з тою особою, яка відограла велику ролю – це ієромонах Гермоген, який їздив до патріарха, щоб назначити сюди не Михаїла, а малороса, котрий знає засоби боротьби. Він сказав, що єпископ, як тільки приїхав, то вживав заходів до примирення. Що він з’являвся і хтів служить у Софії. Далі каже, що він скликав на нараду всіх пан-отців, робив візит пан-отцеві Липківському і неначе його не було дома дипльоматично.

«Весь єпископат було запрошено на Всеукраїнський Собор» – я йому кажу, а він каже: «Я цього не знаю, но ведь это не Собор, а собрание, потому что нет благословення». Виявилось, що вони Назарія обвинили в цьому і він на покої вже. Михайло тепер може помирити українців і росіян. На Соборі не будуть, бо нас не визнають. Вони не можуть совміщать всю людність. Далі виявилось, що вони надіються на одне, що у них тільки єсть благодать Св. Духа, а без них немає більше. А благословенство Парфенія належить лише Київській єпархії. Я кажу – як же так, хіба на одну губернію благословен[ня] дається. Вони думають, що ми так розійдемося і стушуємось.

Чехівський.

Для відповіді слово дається брат[ові]Терещенк[ові].

Терещенко.

Шановний Собор[е], я хочу додати до слів проф[есора] Кримського маленький малюнок. Коли прибув цей екзарх, то до Софії він не захтів зайти, а коли він йшов [до Малого] Собору, то його баби ловили за поли і не дали сюди зайти. Через декілька днів після цього я був вартовим у Софії. Дивлюсь, йде до нас, пішов прямо у бібліотеку каже: «А нельзя ли у вас найти тут книжки [о Малороссии]». Мене це дуже вразило. [Був він у супроводі] професор[а] Мороз[а], який казав «Україна», а він завжди поправляв – «Малороссия». Я хтів намалювати дійсно так, як малював проф. Кримський.

Липківський.

Я одержав [таке] запрохання од [митрополита] Михайла: – «Его Преосвященство митрополит, екзарх Украины предлагает вам в 11 час. утра 9 числа явиться», [адреса – «Василю Липковскому]».

На таке прохання [запевне] я не [одповів]. І ще тому не [відповів], що мене не було дома – я був на Полтавщині. Коли я приїхав, я узнав, що коли я не [одповів] на запрохання, то в цей же день в 6 год. вечора явився [митрополит] Михайло до мене. Я тоді звернувся до Ради, як мені бути. Вирішили так, що [я], як, «Василь Липковский», не повинен йти, а як на візит – повинен йти. Пішов я, запитую, єсть митрополит дома? – «Ні, немає». От я і пішов додому і більш нічого.

Чехівський.

Справа з докладом вичерпана, тепер питання про [відрядження] делегації до екзарха. Справа стояла в такому порядку. Обговорення цього питання – чи [над]силати, чи ні. Чи Собор вважає цей порядок тепер [за] прийнятий. Коли вважає, то в цій справі, ті. що внесли пропозицію свою, вільні підтримати.

До порядку ніхто не забірає голосу.

[Прізвище не вказано]

На нараді було постановлено, що буде перерва і під час перерви буде нарада.

Чехівський.

Була постанова пропонувати Собор[ові] після [доповіді] зробити перерву для наради. От це внесення я ставлю на порядок дня.

Мороз.

Я хочу дати пояснення. Соборові вже відомо, що є пропозиція гуртка священиків в справі [відрядження] делегації до єпископів. Було ухвалено, щоб ці священики обговорили це питання з президією разом. Я не знаю, чи є зараз потреба переривати засідання Собору.

[о. Бей [19], Богуславщина].

Учора, коли кінчали засідання Собору було винесено таку пропозицію. Перш всього, о 8 год. по офіційному буде нарада президії з представниками. Після цієї наради буде і нарада з представниками від губерній, а потім засідання Собору. Деякі члени з’явилися сьогодні рано, а Голови Собору і членів президії не було, а з’явились тоді, коли треба було починати нараду з представниками від губерній. Таким чином, чергу вчорашнього дня було змінено. На нараді представників від губерній було ухвалено, що нараду треба зробити, коли Мороз зробить доповідь, об’явити перерву, під час якої зробити цю нараду. Себто нараду представників духовенства і президії Собору для того, щоб духовенство вирішило деякі питання, які дуже декого хвилюють.

Чехівський.

До порядку багато записуються, я вношу пропозицію припинити запис промовців. (Запис припиняється).

Понеділок Початок: 1 год. дня

Кінець: 3 ½ год. дня: 2 ½ год.

[Жуйчук, Волинь].

Я буду короткий. Питання про відновлення нашої ієрархії обмірков[ано] гуртком священиків, я думаю, [що тепер це питання] не може бути [порушеним]. Це питання буде обмірковуватись тоді, коли воно буде стояти на черзі порядку дня. Тоді цей гурток священиків виступить з [своїми міркуваннями]. Тепер у нас друге питання, [відрядження] делегацій. З приводу цієї справи треба зробити перерву.

Я пропонував би заслухати доповідь шановного отця Липківського, котрий має зробити [доповідь] про канони. Ц[я доповідь] кине великий світ на те головне питання, [яке] стоїть перед нами про утворення єпископату. Після цього приступити до [розв’язання] питання про надсилку делегації.

Я думаю, що таку перерву, Шановний Соборе, треба було б зробити. Я не хотів би ображати недовір’ям пан-отців, [які] йдуть поруч з селянством в своїй праці. Я хотів би тільки, щоб не дуже нарікали на пан-отців від селян. А тому я пропонував би включити в цю нараду декількох [душ] від мирян, тим більше, що було ухвалено, що право представництва мається також від мирян.

Голова.

Прошу, хто за перерву. Хто проти. – (Голосування неясне).

Я повинен пояснити, що ту нараду, яка мала відбутись сьогодні, бажано було б здійснити. Перерва може бути обмежена на ½ – 1 год. Це бажано для того, основного завдання Собору, [щоб] з’єднати всіх в одну думку, в одну душу і в одну волю. І, [звичайно], це має значіння. Перш, ніж тут виступати з рішучими заявами – погодитись перед цим. Через те, я думав би, що перерву треба зробити.

Мороз.

Голова Ради і всі члени президії мають право голосу поза чергою. Я вважаю, що цю нараду можна буде відсунути до вечора. Перервати на [годину], це значить зіпсувати сьогодня весь час, бо зараз уже година. Я пропоную перейти до обговорювання регламенту, а нараду зробити ввечері. Тут єсть непорозуміння. Моя пропозиція така, щоб нам організувати обопільно і перерви зараз не робити, а вже нараду з пан-отців зробити або сьогодні ввечері, або завтра зранку.

т. Чехівський.

Прошу голосувати, хто за внесення перерви? Хто за перерву? Хто проти перерви – більшість. Слово належить для [доповіді] о. Липківському.

Прошу не [підводитись] і не перешкоджати засіданню.

Священик Бей.

Я звертаюсь до всіх членів Собору з духовенства і запитую, коли ми зробимо нараду зараз чи потім. Я балакав з деякими членами Собору і виніс таке вражіння, що члени з духовенства сидять тут на Соборі з страшенно неспокійним серцем і [уважно слухати] дальніші [доповіді та вирішати справи] вони не можуть, доки самі з собою вони не прийдуть до чогось одного. Я звертаюсь до духовенства: зараз залишить залю засіданя і зібратися на нараду.

т. Чехівський.

Я звертаюсь до всіх членів Собору, як духівництва, так і мирян. Залишати збори, коли вирішуються головні завдання, – це є порушення єдиної думки і волі Собору. Члени з духовенства мають ще змогу мати нараду. [Доповідь] пан-отця Липківського торкається Собору в його каноничній справі. Такого роду вихід для наради, на мою думку, абсолютно не відповідає ні наказам з місць, ні інтересам діла. Через дві години буде перерва по статуту і духовенство буде мати можливість радитись дозхочу. Через це я заяву священика Бея Ьважаю] за недоцільну і закликаю духовенство залишитись на зібранні і довести справу до кінця.

т. Липківський.

Вельмишановний і святий Всеукраїнський Соборе!

Наш Український Собор має надзвичайне значіння. Таке надзвичайне значіння, що такого Собору, як наш Собор, не було ніколи. Такого Собору ніколи не було не тільки в Церкві Українській, а і в Церкві Вселенській. Вселенська Церква знає звичайні Собори – Собори із єпископів. Таких Соборів було чимало. Знає Вселенська і Українська Церква і другі Собори, в яких приймали деяку участь і миряне і священики, но такого Собору як наш теперішній, де б присутніми були тільки священики і миряне, але зовсім були б відсутні єпископи, – такого Собору, де всі члени – священики, миряни і єпископи – мають одне право голосу, одні права, – такого Собору, де головою Собору був би мирянин, а не єпископ, такого Собору, правду сказати, не знає ще наша Церква. Не знає Церква не тільки Українська, але і Вселенська.

Ачерез це, перше ніж починати всякі другі питання, треба вирішити повне і грунтовне питання, що ми таке уявляємо із себе. Коли ми тепер зійшлись на цей Собор без єпископа, коли між нами нема єпископа, коли головує у нас мирянин, коли всі ми взяли собі рівні права в Церкві, – чи не порушуємо ми цим православія. Може ми вже з грунту віри зійшли в якісь хмари ріжного сектантства. Може нас уже не можна назвати православним Собором.

От зараз перше питання, – вияснити наше відношення до православної віри. Чи ми ще є православні, чи ми вже цим вчинком утворення Собору, якого ще і у Вселенської Церкви не було, порушили православний грунт. Ну, а як ми, положим, вирішим, що наш Собор православний, то знову піднімаєтся питання. Значить, по-перше, ми повинні встановити свої відносини до віри православної. Потім знову піднімається питання друге: а чи каноничний цей Собор, хоч він же й був православний. Чи він законний з Церковної точки погляду. Безумовно, нам будуть казати, що цей Собор не каноничний. Що ні в якому разі на Соборі не може бути головою мирянин або священик. Що між нами немає єпископів, що він зібраний без благословення єпископів. Отже, нам треба з’ясувати своє відношення до церковних канонів. Нарешті, кажуть, що це зовсім не Собор. Отут була полтавська течія, яка казала, що це не можна назвати Собором, а зібранням.

Отже, треба нам вирішити питання, що ми з себе уявляємо. Чи ми дійсно є Собор, чи з’їзд. Собор є голос всієї Церкви. Наші постанови будуть мати значіння для всієї Церкви, а коли ми будемо з’їзд, то вони не будуть мати цього значіння. Але й цього мало. Єпископат з екзархом Михайлом не гадає визнати нас не тільки Собором, но і з’їздом, а кажуть, що це самочинні збори повстанчеської банди проти єпископа Михайла. А при таких умовах наш Собор ніякого значіння не має. Отже, значить, бачите, з чого нам треба почати і що нам треба зробити. Треба самовизначити, чи ми є Собор православний, чи Собор каноничний, чи ми ні той, ні инший Собор, а з ’їзд. Чи ми навіть не з’їзд, а самочинні збори.

Перш за все ми повинні, напевне, опреділити себе; поставитись до віри, чи порушуємо ми тут віру, коли ми тепер зібрались на цей Собор; чи прийшли ми для того, щоб порушити православну віру. І ось, перш за все, ми мусімо сказати, що ми остаємося православними. Христос Спаситель, як каже апостол, як вчора, так і сьогодня, той же самий. Як вірували ми в Спасителя, так будемо вірувати і потім. Значить, православної віри ми не порушуємо. Як вірувати в Христа Спасителя в Бога, як толмачити свою віру, про це нам говорять Вселенські Собори. На VII Соборі були викладені правила віри. І от ми мусімо сказати, чи порушуємо ми ту віру. І ми повинні зазначити, що цієї віри ми ні в чому не порушуємо. Значить, ми зостаємось на грунті православія.

Вселенські Собори істнували на підставі Святого Письма, і от це ж саме Письмо, яке знали Вселенські Собори і так, як вони його толмачили, – так і ми його знаємо і пояснюємо. Значить, ми цього письма своїм Собором не порушили. Значить, ми не порушили ні святого письма, того головного грунту православної віри, ні постанов Вселенських Соборів, постанов догматичних, якими вони затвердили нашу православну віру, і тоді, безумовно, ми стоїмо твердо на грунті православія. І ні в чому ми від православної віри не відхиляємось. Таким чином, Собор наш є православний.

А ось скажете, що ми все-таки від канонів відхиляємось, від тих законів, котрі складені тисячу літ назад, а через це Собор наш неканоничний. Отже, ми повинні визнати своє відношення до церковних законів. Що це таке – канони, і яке повинно бути наше відношення. Відношення до віри цілком ясне. До віри ми відносимось цілком ясно.

А що таке канони? Я сказав би, що голова Церкви, як це сказано в Святому Письмі – це Ісус Христос. Віри в Ісуса Христа і Бога ми не порушуємо. Душа [Церкви] – це слово Боже, ми слова Божого не порушуємо. А тіло Церкви – це є всі ми, вся людськість. Христос – Голова Церкви – незмінний, душа, слово Боже – незмінно, а тіло Церкви, вся людскість завше живе, завше утворює ріжноманітність [життя] і через це – це тіло, ця людськість Церкви завше повинна розвиватись, і той, хто затримує це життя, викликає те, що коли затримається життя Церкви на 50 – 100 літ, це викликає визвольний революційний рух.

Що ж таке канони? Це іменно ті межі, які встановлювались всякий раз керовниками Церкви, межи, по яким повинно було йти життя в ті чи инші часи. Отже, коли ми порівнюємо Христа Спасителя з головою Церкви, святе письмо з душою Церкви, то канони ми повинні порівняти з одежжу, яку одягає Церква в ті чи инші часи. Безумовно про одіж не можна сказати, що вона є незмінна, одіж повинна завше мінятись. Церква росте і не може ту одіж одівати доросла людина, яку шито на малу дитину. Безумовно повинна і одіж міняться. В ріжних сіранах – ріжна одіж, ріжний закон. Крім того, одіж повинна так робитись, щоб не затримувати життя тіла, потому як вона буде затримувати життя тіла, то вона перестає бути корисною для чоловіка. Таку одіж, яка йому перешкоджає, чоловік повинен кинути, і той чоловік, який хотів би [закувати себе в залізо, щоб одіж була] незмінна, він закував би себе на гибель. а не на життя. А через це і канони Церкви не можуть не змінятись.

Вони, як закони. які утворювались керовниками свого часу, мали значіння для того часу, а потім вони не могли не змінятись. Зараз каноничним устроєм прикриваються всі ті реакціонери, які хотіли б, щоб Церква Христова не розвивалась, щоб її зашили в залізну одіж. А це зловживання і робе стара царсько-режимна єпископська Церква.

Ми знаємо, що ці єпископи при висвяченні їх не тільки дають клятву держатись віри Христової, слова Христова, а дають клятву додержуватись і всяких канонів і ні в якому разі канони не порушати. І з нас, священиків, беруть клятву, що ми будемо кріпко триматися не тільки віри, а й священих канонів, але ці священні канони порушають і самі ж ті єпископи, які клянуться їх не порушати, і як ми тепер подивимось на ті канони, які видають єпіскопи,то ми побачимо, що епіскопи уже захищають на ¾ [пусте місце], бо з цієї книги майже ¾ [канонів] уже зовсім скасовано і не вживаються, і, перш за все скасовання цих канонів поклали самі ж ті епіскопи, які клянуться ці канони виконувати.

Я навіть не сказав би – єпископи. Єсть щось далеко важніше, ніж єпископи, це єсть – поступове життя. Це життя, це найбільший чинник, який касує все те, що уже отжило, і встановлює те, що потрібує життя. Це життя, время і касує канони. І коли епіскопи кажуть, що ми нібито порушуємо канони, то ми їм скажемо, що і ви вже порушили більшість канонів. Бо канони зміняємо не ми, а время. А що канони можемо зміняти і ми, то на це Христос Спаситель дав право, бо він сказав: не чоловік для [су]боти, а [су]бота для чоловіка [20].

Не канони повинні панувати над нами, а ми над канонами. Це визнано і єпископами, і самі вони порушують ті канони, за які нас обвинувачують. Це можу я вам показати на невеликих прикладах. Правда, вони кажуть: дійсно, ті канони, які установлено, можуть бути і одміненими, але вони мусять бути встановленими таким самим Собором, яким вони і складені. Коли [канони] встановлені Вселенським Собором, [то ним] повинні і одмінятись.

Але можна і зараз прочитати багато канонів Вселенських Соборів, які зовсім відмінені і які Вселенські Собори не одміняли. Наприклад, правило 11-е 6-го Вселенського Собору. (Читається про врача еврея и одновременное омывание в бане) [див. Додаток № 3]. – Хто це правило одмінив? Ніякий Вселенський Собор цього правила не одміняв. Але хіба тепер можна одлучати од Церкви чоловіка за те, що він пішов в баню і миється там ще з кимсь, або пригласив доктора.

Або, ось, наприклад, канон, який нарушили самі єпископи (Даби в священики посвящались не раніш 30 літ) [текст відсутній]. – Значить, канон цей ясно каже, щоб в священики не сміли рукополагать раніш, ніж в 30 років, а ми знаємо, що священики висвячуються і в 20 – 23 роки, і мало тих є, що получили сан тільки в 30 років. Ясно, що цей канон отвергло саме життя. Єсть і другі канони, як наприклад, сказано в каноні Царгородського Собору (Коли єпископ більше 6 місяців відсутній в своїй єпархії і коли відомо, щр він не лежить остільки хворий, що не може і встати, а не являється на свою єпархію, то він повинен бути позбавлений свого сану) [21]. А от єпископ Антоній вже більше 2 років відсутній [22], чому не виконують цей канон і не позбавляють його єпископського достоїнства? Ще правило 2-го Царгородського Собору [23]. Далі правило 6-го Вселенського Собору стверджує всі постанови попередніх Соборів (міг би, значить, і одмінить).

Єпископи ті правила, які для них не корисні, порушують, міняють, як самі хотять, не дивлячись, чи який Собор одмінив їх, чи не отмінив – і вони роблять правильно. Дійсне життя найкраще регулює, які канони потрібні. Але неправильно вони роблять, коли до нас чіпляються. Дивляться на сучок в глазу брата свого, а в свойому не замічають бревна [24]. Отже, ці канони, якби я їх всіх прочитав, на ¾ уже порушені єпископатом, або ті, що ми вже не вживаємо. От через що дальше про ці канони ми не будемо говори ш про те, в чому нас обвинувачують.

Коли ми подивимось на ці канони в їх загальнім змісті, чим вони дихають, чим вони на нас впливають, то ми побачимо, що дух всіх цих канонів це є звичайний дух монархічної влади єпископів Церкви. Це є спеціяльне панування єпископів в Церкві. Коли ми перечитаємо поважно всі ці канони, то ми побачимо, що в цих канонах єдиним чинником церковного житгя являються єпископи. Єпископи висвячують єпископів, єпископи чують єпископів, єпископи судять єпископів, єпископи збіраються на Собори. Собори ці скликані по созиву єпископів. Єпископи розпреділяють межи собою владу. Єпископи судять священиків і мирян. Правда, сказано, що священики і миряне мають право судитись з єпископами, але… [тільки у єпископів]. Значить, цей канонистичний устрій є устрій єпископсько-самодержавний.

А священики й диякони? Вони зовсім не являються по канонистичному устрію [активними] чинниками Церкви. Вони є тільки слуги єпископа. [А] миряне [?] Вони доти остаються православними, доки чинять волю єпископів. Коли ж вони перестають коритися цій волі, вони перестають бути православними.

Через що утвори[вся] цей устрій? Ми не будемо казати, що цей устрій не був гарний для других часів. Може другого устрія в свій час не можна було [мати]. Через те, що на канонистичний на церковний устрій має вплив устрій громадянський. Він тоді був цілком монархічний, ясно, що і церковний устрій був цього характеру. Крім того, чого не позволяли робити царі свойому громадянству, того не позволя[ли] робити і [в] церковн[ому] устр[ою], а через що так, ми бачимо. Владу всю мали вищі урядовці духовенства – епіскопи, а у звичайних священиків були отняті всі права. Це всі знають, про це говорити немає чого.

Але те, що було тоді, те тепер не повинно залишатись незмінним. Ми не проти того, що було колись. Ці канони може раньше і були гарні, але я проти того, що зараз ці канони не можна [було] зміняти. Канони – це ті правила, про які ніхто не казав, що вони є незмінними. Самі головні правила – це апостольські правила. Але це тільки ім’я. Апостоли ніякого відношення до них не мали. Вони появились 300 літ після апостолів, а апостольськими вони називались через те, що ті, що складали їх, [думали, що складають] в апостольськім дусі. І коли ми подивимось на апостольські правила, то побачимо, що вони складались на протязі 200 – 300 літ і що вони не мають того значіння, як апостольське пиьмо.

Це видко і з того, що дальше Вселенські собори апостольські правила отміняли. В апостольських правилах сказано, що треба виконувати апостольські постанови, 6-й Вселенський Собор каже – ні, їх виконувати не треба [25]. [В] багатьох апостольських правилах говориться про дітей, жінку єпископа, а 6-й Вселенський Собор каже, що єпископ не може мати жінки [26]. Він каже, що це робиться не для того, щоб отмінити [апостольські] правила, а щоб привести до [кращого].

Тільки Російська Церква, направлена проти житгя, зробила канони незмінними. Але ми не говоримо про зміну канонів, а про єпископський самодержавний устрій. Чи може він бути скинутий. Безумовно, через те, що коли зараз грунтовне перетворення загального життя, то повинно бути творення і церковного життя. Замість монархично-церковного усгрія кно засіювати народоправний устрій.

Для нас важно друге питання. Як ми змінимо самодержавно-монархічний устрій на церковне народоправство, чи не порушимо ми тим віри православної. Я повинен зауважити, що як ми самодержавний устрій змінимо на народоправний устрій, то ми не тільки не порушимо слова і віри Христової, а якраз навпаки. Ми тим самим тільки повертаємось на шлях апостольської Церкви, бо цей церковно-монархичний лад, який утворено під впливом монархично-державного ладу, це є порушення ладу апостольської Церкви. Це ми бачимо з того, що сам Христос говорив, що в Церкві ніякого панування не повинно бути. Хто з вас хоче бути старшим. – має бути всім слугою [27].

В Церкві повинно бути тільки служіння, не ріжні верстви панування, а ріжні щаблі служіння. А між тим ми бачимо, коли цей устрій запанував, то це була тільки боротьба єпископів за те чи инше панування, і ми бачимо на всьому протязі історії, що всякий єпископ старається вилізти як можна на більше місце. Всі єпископи – і царгородські, і [римські] називають себе патріархами.

Вся історія Церкви є та ж сама боротьба єпископів за старшинство в Церкві. Але всякий, хто іде до старшинства, той хоче стати найстаршим. Всяке старшинство веде до самодержавности. От і єпископське старшинство непримінно веде до єдинодержавія. В католиційській Церкві і привело. Коли в нашій Церкві цього не зробилось, то через те іменно, що на перешкоді цьому самодержавію єпископів стала держава. В православній Церкві захотів бути головою сам цар, і замість того, щоб допускати єпископів, він сам захотів керувати в Церкві [28].

Отже, це є грунтовне порушення духа Христова. Замість цього апостоли Церкви ясно показують, що цього панування не було. Як справді самодержавний устрій почав панувати в Церкві, то єпископи стали єдиними розпорядниками церковного майна, а апостоли ніколи цього не мали. Апостоли самі пропонували Церкві вибірати собі кого хотять [для завідування майном].

При апостолах був дійсно виборний устрій. Апостоли зріклись від господарювання майном. Нарешті, Собори при апостолах збірались не тільки з єпископів, а і з священиків і мирян. Навіть таку річ, як заборону того чи иншого священика і мирянина, апостоли самі не вирішали, а пропонували Церкві сказать свій голос про вчинок того чи иншого свого члена. І тільки, коли Церква забороняла – апостоли приєднувались [29]. Коли ми тепер цей устрій єпископсько-монархичний відкинемо, як ми тепер устроємо церковне народоправне життя, то ми не зійдемо з православного грунту, а підемо ще ближче до нього.

Тут просять прочитати правила 6-го Вселенського Собору [і] 4-е правило, яке ще краще пояснює! (Читаються обидва правила) [див. додаток № 3].

Тут ясно, що монахи не мають права вмішуватись в церковні і громадські діла. Значить, не тільки не мают ь права бути керівниками, а навіть вмішуватись в діла [30].

І багато є ще правил, які самі по собі якось відпали. Є, наприклад, 3-є апостольське правило. (Читається) [текст відсутній]. – Хто тепер з цих епіскопів вживає церковне вино [31] [?] – Ніхто, бо його нема.

Коли ми не будемо притримуватись цього самодержавно-єпископського устрію, а строго апостольського, го ми цим не відійдем від православної віри, а навпаки, ще ближче до неї підійдемо.

Але нам все-таки треба сказати, в яких відношеннях наш теперішній Собор стоїть до цих правил. Хоч ми і сказали, що канони про самодержавний єпископський устрій до нас не підходять, але я правду скажу, що наш Собор навіть і з канонистичного боку є канонистичний. Чому? От чому: тому що при самодержавно єпіскопському устрію Собори збірались тільки з єпископів.

Нам тепер кажуть, що наш Собор не канонистичний через те, що його збірав не митрополит, без волі його; єсть такий канон, що Собор із єпископів повинен збірати той, хто має на це право, а право збірати Собор із єпископів має перший із єпископів. Правило апостолів [№ 37] каже, що перший із єпископів може збірати Собори, а другим збірати Собори не можна [32].

Але це говориться про Собори із єпископів. Безумовно, коли тепер збірають Собори епіскопів, то їх збірає перший між ними – Михаїл. Нехай збірає, Бог з ним. Але чи мають єпископи право збірати такі Собори, як зараз – зо всієї людськости України. На це правила не дають ніякої відповіді. Єпископи мають [право] збіраги Собори тільки з єпископів. Коли єпископи кажуть, що вони мають право збірати такі Собори, то хай буде вам відомо, що це є узурпаторство. Вони не мають права збірати їх, а таке право має тільки той орган, який являється єдиним представником церковної людськости. Зараз це є Всеукраїнська Церковна Рада. Значить, Всеукраїнська Церковна Рада є єдиний канонистичний орган, який має право збірати Собор зо всієї української людськости. А що дійсно вона визнана українським єдиним органом, який возглавляє всю людськість, це найкраще підтверджує факт істнування нашого Собору.

Раз люде зібрались по заклику української Церковної Ради, значить, що вся Церква визнала її єдиним канонистичним органом, який має право ззивати Собори зо всієї людськости. Кажуть єпископи, що цей Собор не є каноністичним тому, що головою є мирянин. Ясно, канони кажуть, що головою мусить бути митрополит. Але це на якому Соборі? – Із єпископів. Ясно, коли зібрались єпископи, то, звичайно, ніхто, як митрополит мусить бути головою.

Коли ж зібрався Собор з мирян, то ясно, що всі мають однакове право бути головою. Коли ж кажуть, що мирянин не може бути головою, тому що голова повинен когось благословляти, то це неправильно, тому що голова, навіть коли б він був єпископом тільки веде зібрання. Його права тільки чисто техничні. Значить цю справу може виконувати той, хто найліпше її виконає. Благословення єпископа на Соборі ніякого не потрібно. Про це нема ніякого канона. Коли ж не потрібно благословення, хто ж пояснить, чи Собор канонистичний, чи не канонистичний? Сам цей Собор.

Значить, це не є право того чи іншого митрополита, чи навіть Собора єпископів визнати, чи не визнати нас, а перше право це належить самому Собору. Коли ми визнаєм себе Собором, то ми є Собор. Так робили і всі Собори. Збираючись на Собор єпископи постановляли, що ми визнаємо себе Вселенським Собором. Значить визнання себе законним Собором залежить не від благословення єпископського, а від самого Собору. Значить, ми, перш за все, маємо повне право визнати себе Собором.

Другий чинник такий. Свою думку про Собор виносить вся людськість. Будуть винесені ухвали Собору. Коли їх визнає людськість, то тим самим вона визнає і сам Собор. Значить для визнання Собору єсть дві інстанції:

1) сам Собор визнає себе. Правда, було і так в історії, що сам Собор визнає себе, а людськість, Церква не визнає. В такім разі він не считається Собором. Значить, перша інстанція – чи ми визнаємо себе Собором?

2) Чи визнає нас дійсним виразником своєї волі вся Церква. Коли вона визнає, то, значить, ми є дійсний церковний Собор.

Кажуть, що цей Собор ще через ге недійсний, що не єпископами збірався, не по розпорядженню єпископів, а другою інституцією. На це ми повинні сказати, що ніколи Собор не збірався волею єпископів. Ми повинні знати, що єпископи завше були самими щирими слугами царськими. Вселенські Собори завше збирались не єпископською владою, а царською, як то прикладно: 1-й. 2-й 3-й і т. п. Вселенські Собори.

Так що всі собори, які ми знаємо, вони збірались не волею єпископства, а всі волею царською. До цього ми ще повинні от що додати, – що за весь час існування російського самодержавія, за всі 300 років, ні разу не збіралось в Росії Собору, і це було величезним і г рунтовним порушенням канонів. Собори повинні збіратись два рази на рік і розсуждати про діла. Правда, єпископи не дуже любили збіратись. І от, не дивлячись на те. що канони прямо кажуть, щоб Собори збірались 2 рази на рік, за всі 300 років в Російській державі Собори не збірались. Тому що єпископи не давали благословення? Ні, тому що цар не велів.

Наш теперішній Собор, я сказав, Собор, який не має собі приміру, нічого подібного ще з початку істнування християнської Церкви, через те, що канонистнчні собори знають тільки собори з єпископів. В останні часи, правда, в Соборах стали брати участь і миряне, і священики. Але миряне і священики на Російському [33] і останньому Українському Соборі не мали повного голосу. Повний голос мали тільки єпископи, а миряне мали тільки дорадний голос. Наш перший Собор проголосив, що всі члени – чи миряне. чи священик, чи єпископ мають повне право голосу. І це не впротиву православній Церкві, а на піддержку дійсного Христового духа в Церкві. По тому духу ми повинні бути всі рівні, всі брати.

Одно наводе сумнів. Отже, чи наш Собор правильний, що не має єпископів, якби був хоч один єпископ. А коли немає, то це не Собор, а скоріше з’їзд. Безумовно, це дуже сумно, що на нашому Соборі немає представництва від усіх щаблів духовенства. Єсть у нас представники від дияконів, священиків, а самого найвищого щабля Церкви представника від єпископів – немає. І немає не через те, що цього наш Собор не захотів, а через те, що не захотіли цього самі єпископи.

Чи цей Собор губе від того, що нема єпископів. Чи цим він губе в своїй вартости. – На це я тільки пригадаю одну [притчу] Христа Спасителя. Христос каже: один хазяїн зробив велику вечеру і став закликати гостей. Перш за все, закликав найближчих собі, але з них ніхто не прийшов. Що ж хазяїн – одмінив цю вечерю? Ні, він послав на розпуття і велів привести бідних. І пішли слуги і привели і бідних, і нищих, і сліпих і наповнився дом його гостями. Отже, цей Собор, це є та ж Христова вечеря. Ми закликали найбільш значних керовників, але вони відмовились прийти, а ті, яких вони вважають негідними, прийшли, і вечеря наша повинна відбутись. Бо Христос сказав, що ніхто з тих званих не вкусе моєї вечері, бо багато званих і мало вибраних [34]. Отже, ми є дійсний Собор. Звичайно, ми в житті не можемо оставатись без єпископів, але на Соборі їх відсутність не змінює вартости Собора.

От ті міркування, які я хотів висловити про каноничність, православність і правильність нашого Собору і, закінчуючи свій доклад, я пропоную ось які ухвали з свого боку. (Зачитується протокол) [текст відсутній]. Мені подана записка: «Докласти і прочитати і 20-е правило Карфагенське» [35].

т. Чехівський.

Може після дебатів ви продивитесь записки?

Собор.

Дякуємо щиро.

Чехівський.

Прошу до уваги. Єсть до порядку дня справи. Священик о. Шир[яй] пропонує не обговорювати [доповіди], заслуханої нами, поки не [відбудеться] нарада священиків. Пропонується зараз [від]кладення дебатів на завтра. Цю пропозицію я голосую.

Запитання: Для чого буде збиратись нарада з священиків?

Чехівський.

Хто за те, щоб зробити зараз перерву? Я думаю, що з тим можна цілком погодитись, щоб дебати відкласти на завтра, а зараз вирішити ще деякі справи. Хто за те, щоб зараз дебатів не вести, а перенести їх на завтра. – Прошу опустити руки. Прийнято. Приймається перенесення дебатів на завтра, а зараз на порядку дня вибір комісій. Прошу брата секретаря докласти.

Секретар [Тарасенко І. В.]

Згідно з регламентом Собор мав обрати декілька комісій. Ось сьогодні була нарада представників губерній і президії, яка ухвалила обрати такі комісії: Мандатну; Соборну-господарчу і церковно-господарчу, церковно-правничу, церковно-освітню і богослуж[бо]вих відправ.

Для того, щоб вибори перевести швидше, нарада ухвалила кандидатури в ці комісії. Отже, в комісію мандатну ця нарада ухвалила пропонувати Собору их осіб:

(Зачитуються міркування наради з приводу всіх комісій) [Див. додаток 4].

Чехівс ький.

Я гадаю, що тільки Собор може поповнити окремі комісії, а кожний брат по своїй охоті може входити в ту чи иншу комісію для допомоги [в] праці спільн[ій]. Так що [члени комісій], [обрані] тільки для ініціятиви, тільки для організації. Прошу Собор називати ще кандидатури.

т. Липківський.

Може не зовсім зрозуміло, чим буде займатись кожна комісія.

Мандатна – перевіркою мандатів.

Соборно-господарча – повинна улаштовувати найкраще життя членів Собору тут в Києві, поклопотатись про помешкання, харчування і т. и., позаяк Собор ще буде декілька день, то ця соборно-господарча комісія має велике значіння. Вона повинна піклуватись про те, чим будуть жити, на які кошти, і взагалі улаштує якнайкраще. В цю комісію обрано по одному представнику від губернії.

Потім церковно-господарча комісія – це комісія фінансова. Вона складе статута фінансово-[церковного] господарства по всій Україні.

Потім правнича комісія. – Вона буде переглядати всі постанови наші, перш за все з точки погляду громадянських законів про відокремлення Церкви, а головним завданням її буде докласти Собору ті статути, за якими має дальше існувати Українська Церква: її волосні, повітові, губерніяльні і т. и. ради. Собор розгляне ці статути і вже затвердить їх. Ці статути буд[е] вироблен[о] Радою й передано комісії, яка їх перевір[ить] і [доповість] Собору.

Що торкається богослужбової комісії, то вона має розглядати питання про освіту причету, зміну чи скорочення богослужіння. Всю свою працю комісія, нарешті, має віддати на розгляд Собору. Ось всі завдання, які намічаються.

Чехівський.

Може, можна так зробити. Намічених членів за їх згодою обрати, а потім од Собора доповнити їх.

Мороз.

Я хотів би зауважити, чи цих комісій нам досить, чи Собор хоче ще обрати? Часу надалі [залишається] мало, і коли комісії потрібні, то треба їх обрати зараз. Тут було пропоновано в деякі комісії окрем[их осіб]. Я думаю, що воля Собора ці комісії затвердити. Ці комісії тоді буде вже обрано. Що ж торкається комісій з представників губерній, то може ми їх відкладемо до завтра, коли буде представлено списки? До соборно-господарчої комісії я пропоную додати представника від парахвій м. Києва. Кого саме – хай парахвіяне м. Києва зберуться і самі дадуть кандидатуру.

[Прізвище не вказано]

Я пропонував би списки затвердити, а дальше дати право кожному, хто хоче, записатись самому, куди він хоче. Тим же членам яких обрала нарада, дати організаційні права.

[Мороз].

Я гадав би щодо комісій, які зараз зачитувались треба обрати ще конфліктну комісію, яка б розглядала всякі непорозуміння і мала своє особ[ливе] значення.

[Прізвище не вказано]

Я гадаю, що всі члени Собору повинні прийняти ту чи иншу участь в комісіях. Завше так робилось. І тепер кожний член повинен записатись [до тієї] комісії, яка йому найбільше до серця.

[Прізвище не вказано]

Бажано, щоб до комісії увійшов представник Академії мистецтва [36].

Чехівський.

Ми можемо включити його, як члена Церкви. Прошу назвати його.

[Прізвище не вказано]

Хай сама Академія обере представника.

Чехівський.

Ми не можемо їх запрошувати, яко представників установ.

[Прізвище не вказано]

Професора Щербаківського.

Чехівський.

Пропоную склад комісії той. що єсть – затвердити. Я голосую. Хто за те, щоб затвердити склад комісії, [що запропоновано] нарадою? Проти нема? Склад комісії приймається.

[Є] внесення ще [про] окрем[у] комісі[ю] конфліктну; з приводу цього ніхто не забірає слова? Голосую її.

Липківський.

Не передбачаю, щоб в святім почеснім Соборі була потреба в конфліктній комісії. Для цього є президія. Не треба передбачати конфліктів, все буде розбіратись братерським шляхом

Мороз.

Я свою пропозицію здіймаю, коли покладаються на братерські відношення.

Чехівський.

Тут була пропозиція, щоб комісії поповнялись шляхом кооптації і щоб всі члени поділились по комісіях за власним бажанням. Хто за кооптацію? (Приймається).

Мороз.

[До] комісій входять всі доповідачі і співдоповідачі, хоча тут і не зазначено. Хто за те, щоб всі члени Собору поділились по комісіях. (Приймається).

Мороз.

Щодо спільної наради священиків і президії – тут трапилось деяке непорозуміння. Там було сказано, що після заслухання мо[єї доповіди] мусить відбутись ця нарада, але ж було ухвалено, щоб для цього зробити перерву. Я це зазначаю тому, що тут повстала якась незгода з приводу наради.

Тепер друге. Треба призначити, де і коли мусять зібратись ці комісії, що ми зараз призначили, а також нарада. Я пропоную президії Собору і духовенству зібратись сьогодня в канцелярії о 6 год. по урядовому [часі], а комісії мусять сьогодня сконструюватись і зібратись завтра зрання тут, в Соборі. Справа в тому, що декілька комісій може зібратись сьогодні в канцелярії.

Єсть чутки, що не всі члени мають кошти. Тому пропоную сьогодня ж зібратись комісії [соборно]-господарчій [о] 6 год. В помешканні канцелярії Церковної Ради, щоб дати змогу всім членам добути на Соборі до кінця.

Я пропоную, щоб церковно-господарча і церковно-фінансова комісії були також обрані тут сьогодня. Ми просимо представників [залишитись] тут сьогодні і сконструюватись.

Чехівський.

Внесен[о] пропозиці[ю]. Зараз ми закінч[и]мо Собор перед обідом, а після обіду такий порядок роботи. Засідання президії з представниками духовенства о 6 год. по урядовому часу. Значить, це приймається – о 6 год. в помешканні Церк[овної] Української] Ради.

[Прізвище не вказано]

Я вношу пропозицію, щоб в нараді брали участь також миряне. Щоб на цю нараду обрати також представників від мирян.

Чехівський.

Треба було б власне, щоб зараз всі залишились тут, розбились по губерніях і обрали представників в комісії соборно-господарську, церковно-господарську. [По]тім треба нам поставити на голосування внесення брата про посилку на нараду мирян.

Мороз.

Я гадаю, що це бажано і можна зробити. Хай також тут члени залишаться -виберуть на нараду представників від губерній, а коли є ріжні течії, то від течії.

[Священик Федорович.]

Говориться про нараду духовенства, а не говориться [для чого вона має зібратись]. Я попросив би дати пояснення.

Єсть два питання: 1) про посилку делегації – 2) про набуття нашого церковного єпископату. Я гадаю, що буде обговорюватись перше питання.

Чехівський.

Мета цієї попередньої наради та, щоб перед тим, як виносити на Собор питання про відбудовання єпископату, прийти до якоїсь спільної думки. От мета цієї наради. Бо виникають ріжні думки, ріжні течії. Перше, ніж винести на Собор це питання, треба поділитись про нього думками в більш тісному гуртку. Іменно відносно справ єпископату. Инших пояснень не вимагає ніхто.

Холодкевич.

Справа зараз стоїть не [про] набуття єпископату, а про посилку делегації до існуючого єпископату. А з приводу єпископату питання поставлено на кінці і ми ще встигнемо скликати для цього нараду.

Чехівський.

Пропозиція [залишається]. Ваше слово. Ми зараз вирішуємо справу про нараду. Я голосую пропозицію брата М[ороза] про те, щоб представники від мирян, обрані зараз після скінчення засідання, від кожної губернії увійшли в нараду. Хто за обрання мирян? – Приймається. [Вважаю], порядок дня вранішнього засідання [за]кінчений.

Ф. 3984. – Оп. 1. – Спр. 59. – Арк. 1 – 8, 12 – 21. Стенограма.

Примітки

1. Лев Миколайович Толстой помер у 1910 р. Парфеній в той час був архієпископом Тульським і мав переконати графа Толстого відмовитися від своїх поглядів, висповідатися за православним обрядом перед смертю.

2. Орлик-Волинський Степан (1891 – 1937 [?]) – український церковний діяч, архієпископ УАПЦ, закінчив Теологічний інститут у Франції. В липні 1920 р. був настоятелем собору св. Миколая у м. Тифліс у сані протоієрея, виконував обов’язки голови Олександро-Невської парафії слободи Холодний Городок під м. Батум. У грудні 1920 р. очолив Українську Православну Раду на Закавказзі (м. Тифліс). До Собору УАПЦ 1921 р. був першим кандидатом на висвячення в єпископський сан. Мав уповноваження від ВПЦР на від’їзд у якості кандидата на висвячення до католікоса-патріарха Грузії. 30 жовтня 1921 р. висвячений на архієпископа Житомирського УАПЦ, в 1921 – 1924 рр. – архієпископ Бердичівсько-Шепетівськиїі. Отримав 10 років перебування на Соловках, але повернувся і після другого арешту осліп і, ймовірно, помер.

3. Йдеться про Івана Петровича Котляревського (1769 – 1838) – українського письменннка, культурно-освітнього діяча, автора поеми «Енеїда».

4. Це були дві течії в європейській літературі наприкінці XVIII – початку XIX ст.

5. Пастирський союз – церковна організація, яка діяла в Києві в 1917 – 1918 рр. Виступав проти автокефалії православної церкви в Україні. Очолюваний митрополитом Антонієм (Храповицьким).

6. Ігнатьєв Михайдло Павлович (1832 – 1908) – граф, дипломат, державний діяч. У 1881 – 1882 рр. – міністр внутрішніх справ Російської імперії. Провадив реакційну політику. Один з авторів положення «Об усиленной и чрезвычайной охране», у 1882 – 1908 рр. – член Державної Ради.

7. Распутін (Нових Григорій Юхимович, 1864 – 1916) – фаворит імператриці Олександри Федорівни, через шо мав великий вплив.

8. Черкасенко Спиридон (1876 – 1940) – український письменник, з 1919 р. в еміграції.

9. Василій (Дмитрій Іванович Богдашевський, І861 – 1933) – єпископ (пізніше – архіепископ) Канівський з І925 р., 1-й вікарій Київської єпархії (1914 – 1933), архімандрит, настоятель Києво-Братського монастиря. Доктор богослов’я, ректор Київської Духовної адемії. У 1914 р. був товаришем голови Київського релігійно-просвітницького риства. У 1918 р. був головою Перекладового комітету при Київській мнтрополії.Помер 25 лютого 1933 р.

10. Якби ви вчились так як треба

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо,

І ми не ми. і я не я.

Шевченко Т. Г. // Повне зібрання творів: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1989. – Т. 1. – С. 251.

11. Див. п. 19 коментарів до стенограми від 14 жовтня 1921 р.

12. Імовірно, це: «І над ними збувається пророцтво Ісайї, яке промовляє: «Почуєте слухом, – і не зрозумієте, дивитися будете оком, – і не побачите» (Мт. 13: 14).

13. Тут помилка: йдеться про Всеукраїнський Собор 1918 р., який незаконно (на думку ВПЦР) 19 травня обрав Антонія (Храповицького) митрополитом Київським.

14. Тут помилка: А. Ю. Кримський не був президентом ВУАН.

15. Кримський Агатангел Юхимович (1871 – 1942) – вченнй-сходознавець, історик, перекладач і письменник, академік АН УРСР з 1919 р. Закінчив Колегію П.Галагана у 1889 р., а у 1892 р. – Лазаревський інсттітут східних мову Москві. У 1896 – 1898 рр. здійснив наукову подорож до Сирії та Лівану, до 1918 р. викладав арабську, перську та турецьку мови в Лазаревському інституті. В 1921 р. був неодмінним секретарем Всеукраїнської Академії наук, очолював Інститут української мови (нині – їм. О.Потебні).

16. Особу не встановлено.

17. Старицька-ЧерняхівськаЛюдмила Михайлівна (1868 – 1941) – українська письменниця і громадська діячка. Народилася в с. Карпівка Могилів-Подільського пов. (за іншими данними, в Києві) 29 серпня 1868 р. Дочка відомого українського письменника, поета і театрального діяча М.П.Старицького та рідної сестри композитора Миколи Лнсенка – Софії Лисенко. Освіту здобула у відомій приватній гімназії Ващенка-Захарченка. З молодих років брала участь у громадському житті, літературній і видавничій справі, була активним членом Товариства українських поступовців (ТУПу). Засуджена на процесі «СВУ» 1930 р.

18. Іоанн (Іван Доброславін, 1871 – 1927 [?]) – єпископ, вікарій Конотопський Чернігівської та Ніжинської єпархії в 1923 – 1927 рр. До того, в 1916 – 1923 рр. був вікарієм Новгород-Сіверським тієї ж єпархії. З 1927 р. – «на покої».

19. Конон Бей (1884 – 1930 [?]) – єпископ Богуславський УАПЦ, а з 7 лютого 1922 р. – Канівський. Згодом єпископ Роменський до 1927 р., до 1929 – єпископ Прилуцький. У 1930 р. був засланий до Іркутська. Подальша доля невідома.

20. Мк. 2: 27.

21. З тексту не зрозуміло про який Собор йдеться.

22. Антонін виїхав з Києва після арешту його військами Директорії УНР в грудні 1918 р.

23. Правило 2-е VI Вселенського Собору: «За прекрасне і найбільшої похвали достойне визнав цей святий собор і те, щоб відтепер для зцілення душ і вилікування пристрастей були тверді і незрушні вісімдесят п’ять канонів, що їх прийняли Н затвердили святі й блаженні отці, які були передніше від нас, а також і нам передали їх іменем святих і славних апостолів».

24. «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?» (Мт. 7: 3; Лк. 6:41).

25. Певне, тут помилка: не може бути постанови про невиконання апостольських правил. Навпаки, 2-м правилом VI Вселенського Собору забороняється підміна або невиконання вже існуючих церковних правил.

26. Йдеться про те, що згідно з апостольськими правилами шлюб дозволяється тільки читцям і співцям. Іподияконам, дияконам, пресвитерам шлюб дозволяється в тому випадку, якщо вони вже були одружені перед хіротонією (6-е правило VI Вселенського Собору). За 13-м правилом, у Римській Церкві існує заборона шлюбу для всіх кліриків, але правила цього собору, «наслідуючи стародавнє правило апостольського благоустрою», дозволяють зберігати шлюб клірикам Східної церкви, якщо він був укладений до хіротонії.

27. «Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам». (Мт. 20: 26; Мк. 9: 35 та 10: 43).

28. Офіційно російський імператор не очолював Російську Церкву. Всі постанови Святійшого Синоду він лише затверджував. Прецедентом можна вважати грамоту Павла І про ствердження порядку наслідування престолу від 5 квітня 1797 р., де він називає царя головою Церкви.

29. Дії 6: 2-4.

30. У Православній Церкві вище духівництво, починаючи з єпископа, набиралось з ченців.

31. 3-є апостольське правило: «Якщо єпископ, чи пресвітер усупереч установлення Господного про жертву, принесе до олтаря інші якісь речі, – чи мед, чи молоко, чи замість вина зроблений з чогось іншого напій, або птицю, чи якусь тварину… має бути позбавлений сану».

32. 37-е апостольське правило: «Двічі на рік має бути собор єпископів, і хай радять вони один з одним над догматами благочест я та розв’язують церковні суперечки, що можуть траплятися. Перший раз четвертої неділі П’ятидесятниці, а в другий – у жовтні 12-го дня».

33. Йдеться про Російський Помісний Собор 1917 р. Відбувся на трьох сесіях: 15 серпня – 25 грудня 1917 р.; січень – квітень 1918 р.; вересень 1918 р. Проходив в Успенському соборі Кремля та Храмі Христа Спасителя. Головував митрополит Московський Тихон (Белавін), який був обраний патріархом 18 листопада 1917 р. Були присутніми 445 чоловік.

34. Див: Мт. 22: 1-14.

35. 20-е правило Помісного Собору Карфагенського: «Читців, які досягли повноліття, настановляти аби вони одружувались або приймали обітницю цнотливості».

36. Академія мистецтв України – перший вищий мистецький та навчальний заклад, що 6)істворешш у 1918 р. З 1922 р. перетворена на Київський інститут пластичних мистецтв, на базі якого внаслідок об’єднання у 1924 р. з Київським архітектурним інститутом створено Київський художній інститут.

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 80 – 104.