Додаток № 3. Витяги з правил VI Вселенського Собору

Про канони

До промови о. В. Липківсь[кого]

Правило 11-е 6-го Вс[еленського] Собору каже: ніхто з тих, що належать до священницького чину чи мирян не повинен… входити в дружбу з євреями, не викликати їх для лікування своїх хворостів і не митися разом з ними в банях. А коли хто насмілиться це зробити, то клирик повинен бути позбавлений сану, а мирянин повинен бути відлучений.

Правило 14-е того ж Собору: нікого не висвячувати на священика раніш 30 літ.

Правило 4-е Вс[еленського] Собору. Монахи в кожній стороні і городі повинні бути в підлеглості у єпископа, повинні перебувати в мовчанні, дбати тільки про піст та молитву і безвідлучно перебувати в тих місцях, в яких зріклись від мира, та щоб не вмішувались ні в церковні, ні в житейські діла, і щоб ніякої участі в них не брати, залишаючи свої монастирі хіба тільки, коли це буде дозволено єпископом по необхідній потребі.

В додаток до цього правило 2-е Собора Сохвії Царгородської: коли який єпіскоп… захоче піти в монахи і стати на місто каяття, такий нехай не добувається архиєрейського достоїнства. Бо обітниці монахів мають в собі обов’язок послуха і учеництва, а не учительства та урядування, вони дають обітниці не других пасти, а пасомими бути. Тому постановляємо: щоб ніхто з єпископів не зводив сам себе на місто пасомих і кающихся. А хто осмілиться це зробити, такий сам себе, усунувши з архієрейського міста, щоб не вертавсь до попереднього достоїнства, яке самим ділом залишив.

Ф 3984. – Оп. І – Спр. 59. – Арк. 22 – 22 зв. Чернетка, рукопис олівцем.

Примітки

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 107.