Продовження

1- 4 год.

Чехівський.

Сьогодні голосувало 83 чоловіка: подало голоси «за» – 72 членів Собору, «проти» – 4. «утримались» – 7. Разом з вчорашніми 253 – «за», 9 – «проти», «утрималось» – 12.

Я дозволю собі, брати, сказати слідуюче – не для докору тих, хто так або инакше думає хто переживав муки сумління в собі, не про присутніх на нашому Церковному Соборі, а про боротьбу нашого Собору за наші ідеї з тою тьмою, якає навкруги, яку ми чули з доповіді представника Звенигородської церкви Української. Там тьма ще міцна, як говорив Іоан Златоуст, що сильна ще влада мамонів [8], сильна влада тьми. Через те хай буде перед нами сміливість і ясність там, де нам прийдеться боротись за нашу вільну українську Церкву. Там, на тому шляху ви згадаєте завжди ті три [мо]мента всесвітньої історії розвітку людського духа.

Первий [мо]мент там, коло гори Синаю [9], – невольника, – раба, народа іудейського вивів великий вождь пророк Моісей [10] з неволі. Привів великим, непорочним до гори Синаю і сам пішов у самотню, щоб там виробити закони разом, бесідуючи з Богом. Остався визволений нарід і почав кланятися тельцю і казати Мойсею – нащо ти вивів нас з землі Єгипетської, там були повні горшки з м’ясом, а тут нам тяжко, нас мало, повернемося луче в неволю. Ви бачите, що тяжко з темрявою було боротись Мойсею, але він не поддався. він розбив скрижалі і повів нарід до всесвітнього життя і переміг ті бажання старої неволі. І ви тепер часто чули, що при старих порядках при торжествених богослужіннях митри сіяли, ходім туди, у вас немає історії. Будете і ви чути заклики – повернемся до горшків. Це один [мо]мент.

Другий [мо]мент також в тих краях. У Єгипті, в Олександрійському храмі язичеському – там є великий істукан. Коли прийшли до нього християни і захтіли зняти, щоб піднести храм до ідеального християнства, але кругом стоять ще іновірці, які не знають православія і кажуть – не лізьте до істукана, бо буде лихо. Але коваль іде з своїм молотом і б’є по голові цей істукан. Вдруг сильний шум і всі розбігаються. Потім знов сходяться, знов коваль іде з своїм молотом і збіває голову істукана – розбиває і оказалось… Що ж там за шум був? Це так було дійсно в Олександрійському храмі, там пацюки (криси) зробили собі гнізда. Коли перший раз коваль ударив, то вони всі зашоштілись і налякали маловірних. Але останній удар по істукану був нанесений, і суєвірство було знесено.

Третій [мо]мент з розвитку всесвітньої історії – він діється тут, у святому Києві, на горі коло Дніпра – величезний істукан Перун [11]. От збираються скидати цей істукан. Частина людей ще стоїт ь за старі переконання і говорять – не до добра це ви робите, це викличе… Толпа також каже, що проти Бога нельзя йти. Коли звалили істукана, він поплив по Дніпру і маловірні стали бігти за ним і кричати «видибай, боже, видибай, боже», але істукан не вилиб, бо він був лише істуканом.

Четвертий [мо]мент учора і сьогодня – тут ми боремось з слабою вірою бездушних насильницьких клясів, пануючих верств, які нічого спільного не мають з вірою, і цей бездушний істукан у нашій постанові тепер зсунутий. Але, брати мої, це зразу діється і йде далі. Будуть ще малодушні. Але, брати, хай ці гри історичні картини будуть у вас в душі і хай завжди буде оден лиш висновок, що прийдуть і ті, хто спізнився. Прийдуть не в 10, то в 11, ½ на 12, без одної хвилини 12, але прийдуть. І от назустріч тим, хто занеміг душою у тяжкій боротьбі, назустріч їм ми, брати, повинні піти. І повинні також понеслі світло вогню любови кругом, бо темрява міцна ще. От оден, і останній, висновок з нашого голосовання.

Обговорення по докладу про право єпископату, слово належить брату Потапенку.

Потапенко.

Я хочу продовжувати обговорення далі стану духівництва Українськ[ої] Христ[ової] Апостольськ[ої] Церкви. Відбудовуючи Українську Церкву, наша головна мета – скінути ту грязь, яка налипла на неї і побачити знову її в тому виг ляді, в якому вона була в перші часи християнства.

Во всіх її відношеннях до людей ми завжди берем перші віки християнства, і от, відбудовуючи Церкву і дбаючи, щоб були священослужителі, ми також повинні взяти зразком тих свящценослужителів, які були за перших віків.

Зразком нашої ієрархії візьмем Господа нашого Іисуса Христа. Наш І[сус] Х[ристос] був сином столяра, апостоли були прості, невчені люди. На діло служіння Церкві вони йшли, не обрані від кого-небудь. а по внушенню Духа Святого. І от це перше духовенство, хто вони були по професії? Вони творили навчання Христової віри і не робили з цього професію; їх професія була звичайного громадянина.

В дальніших віках духівництво почало віру Христову вироблювать у професію. Появився спеціальний клас духівництва. І от берем найближчі часи російські. Ми бачимо, що духівництво вилилось в професію, не в життя віри Христової. Поставило собі це за тяжкий труд, за який треба брати нагороду. І от, балакаючи про вибори нашого духівництва, я хочу вас застерегти от від чог о – при виборах у нас бувають такі випадки. Вибірається от диякон і священик, безумовно він гарний кандидат, але після цього ставиться питання – що ж ви мені дасте за цю працю, що я буду вам робить.

Звернім увагу на Христа, чи він питався, що ви мені за це дасте[?] – Ні, він шов (sic!) до людей, навчав віри Христової. Так само наше духівництво повинно бути не класом, не професіоналами, а дійсно апостолами, які б считали цю працю не ремеслом, а працю, даную от Бога вище. Завдяки тому, що ми це звели на ремесло, це є головна причина нашої боротьби з ворожим нам духівництвом. Може б, все духівництво стало на цей шлях, але воно ненормальними умовами життя поставлено так, що воно ставить питання – а куди я піду далі? Він, крім цього, нічого не знає.

За шматок хліба він поступається своїми поглядами і ідеями. Наше духівництво повинно бути першим громадянином кожного села. Священик може брати зразок з апостолів і з І[суса] Х[риста] – парахвіяни його самі забезпечать.

Тепер ще скажу, що тут балакали, з’ясувавши зовнішній зодяг при відправі святої служби. Одні кажуть, що корони треба, а другі – що не треба. Ми знаєм, що корони мусять бути, але я хотів, щоб ті єпископи, які будуть обрані, отділялись зовнішнім зодягом, зодягом апостольських часів – себто повинен бути пресвитеру [фелонь], єпископу омофор, а саккос – одежа царя. Так що цей новий зодяг треба скинути і установити древній – [фелонь] і омофор.

Рклицький.

Побожні християни, я, як історик освіти, хочу звернути увагу на деякі історичні питання по цьому, про походження духовенства чи вищого, чи низчого.

Історія Української православної Церкви ще не написана, але єсть можливість уже написати. Можна було найти договори, грамот… в старій історії.

Ми таких грамот маємо більше, як десять. Цікаво, що з цих грамот можна зробити висновок от який. Що у нас на Україні в сурові часи можна найти і тоді ще не звертали уваги, якого походження пан-отець. Міг знаємо приклади, коли шли в священики крамарі, мотники, [можливо, сотники] займали посади протопопів. Маємо ще більший приклад: У 1596 р. – військовий суддя Михайло N був висвячений у Києво-Печерській Лаврі на архимандрита [12]. Це щодо походження.

Тепер я хтів звернути увагу на ознаки зовнішні. Нагадаю вам теж історичний приклад. У 1685 р. ріжними заходами був висвячений у Московському Успенському Соборі відомий князь Гедеон Святополк-Четвертинський на митрополита Київського. Тоді сам гетьман зауважив у Москві, що необхідно, щоб Переяславські умови були здержані Церквою і навіть були залишені обов’язковими ті ознаки, які мали митрополити [13].

Зовнішні ознаки має кожна традиція. Коли зміцняють Церкви, то хай вони залишаються, а коли їх треба зовсім позбавитись, то можна одказатись од них. Як тільки людність не піде на ці ознаки, то хай викинуть їх. Ознаки це є історична підвалина. Ось з приводу цього я хтів перебалакати з історичного погляду.

Лещук.

Я, Всечесний Соборе, взяв слово в таким питанню, яке не гармонує ні з сучасним [мо]ментом, ні з моїми поглядами, але дорожу дуже справами відновленої української церкви і боюсь за те. щоб ми не зробили помилки, яка б пошкодила справі відродження.

Питання з одягом духівництва має велике значіння. Я працюю на селі і знаю, яке відношення у селян до одягу священика. Я захищаю одяг красивий і пишний. З практики знаю, як селянство дивиться на самого кращого лікаря, самого кращого професора, коли він з’явиться обірваний. Ідуть люди до знахаря, а не до лікаря, кажуть – це не професор, а пройдоха. Так само треба і цю справу обміркувати і не виносити яких-небудь постанов. І справді, у нашого народу єсть звички до красивого одягу, і от коли ми неуважно поставимось до цього, або винесем якусь постанову, то це нам може пошкодить.

о. Чулаєвський.

Тут я чув балачки про те, що виявляє з себе духівництво з естетичного боку. Мене не так зовнішній бік цікавить, як внутрішній – його содержання. Я хочу нарисовати облик священика, котрий міг би задовольнити автокефальну Церкву не тільки зовнішнім виглядом, но внутрішнім [змістом], діяльністю.

Дійсно, зовнішній вигляд має значіння. Він способствовав тому, що лучше відносились. Я говорю з практики – нам потрібно носити свої ряси, коли ми совершаєм таїнства. Но коли нам приходиться працювати на ниві освіти, то приходиться сказати, що ця одіж ніякого значіння не має, навпаки – шкодить. Через те та характеристика, що склалась віками, дуже шкодить всім людям.

Мені був такий случай, коли я їхав у Москву у воєнному вагоні, там прийшлось мати балачки на релігійні теми і мені кидалась грязь і все таке инше. Тепер же, коли я їхав в цивільній одежі, то всі дійсно погодились і прийшли до спільного погляду, що таке верховне существо…

Я кінчаю про це. Воно мене не так інтересує. Я хтів би, щоб Українська відновлена Церква мала дійсно пастирів, а не наємників. У нас багацько є священиків, котрі дивляться на цю службу, як на службу, котра дає хліб. Ми можемо багацько дечого зробити на шляху освіти. Я розумію священика, що він чоловік освітний, щоб він міг проповідувать і т. и. Я на протязі свого 5-6 років священства скажу, що дійсно це може піднести священика. Необхідно, щоб священик задовольняв потреби селянства.

Теж саме можна сказати і про наш єпископат. Я теж не розумію єпископів, котрі сидять по кабінетам, треба, щоб єпископ їздив по селах, да так, щоб я, священик, не знав, що він приїде. Розуміється, що ці ідеали я не можу цілком нарисувати.

Чехівський.

Промовці вичерпані, але ще просить слова на 3 хвилини робітник слова Петкевич.

Петкевич.

Святейший Український Соборе, я вйішов сюди для того, щоб всім шановним пан-отцям, котрі з’єднались з нами, розкрить яко православний християнин свою душу, як перед лікарем, який повинен лічить наші душі. Я думаю, що коли вони вислухають мене, то скажуть «да» – вони візьмуть своє слово назад, вони повинні йти разом з нами. Це не у мене тільки така рана; я бачу, що у нас, – у всіх соборян, одна рана, але ці пан-отці можуть вилічить. Я хочу, щоб вони знали наші страждання душевні, де люде сидять голодні й холодні. Коли три дні тому назад я сказав, що треба назвати святим Собор, то отець сказав, треба назвати Всечесним. Тут дійсно я почуваю святість і святий він тому, що нема єпископа, він не достоїн бути тут помеж нами.

Ми святість почуваємо по тому, що немає поміж нами єпископа анти­канонічного. Не можна придержуватись мертвої букви. Христос боровся не з мертвою буквою. Він сказав книжникам, котрі боялись, що він порушить їх то букву: я не прийшов ламати закон, а прийшов сполняти цей закон [14]. А ми хіба прийшли ламати закон? – Ні, ми прийшли сполняти заповіт Христа. І ви, лікарі, мусите це зробити, – ідіть вперед; не ми вас щоб тягли сюди, а ви нас тягли, бо кров наша сочиться тут. Що благодать ми вам надаємо, бо благодать у нас, її не треба далеко шукати. Ми, незрячі, прозріли за ці 3 – 4 дні, а ви ще досі не можете прозріть, все дивитесь у мертву точку, пора уже розгіпнотизуватись. Це мертва буква. Йдіть з нами, лічіть наші рани, у нас буде одно братерство християнське. Прошу вас піти разом з нами.

Чехівський.

Слово належить брату Шандурі.

Шандура.

Дорогі брати і сестри, ми вилили з себе слів стільки, скільки мужик висіє по полю зерна – хліба. Ми сюди зібрались – строітелі святого храма. Ми должні строїть гібкий храм з камня світлого, хрустального камня, щоб він блищав магнітом. Ці храми поставлені з дикого камня, а хрест поставлен чугунний і вже заржавів.

Тут є другі строітелі – інженери, кирпичники і є партачі. Ми їх до цього не допустим, у нас буде храм світлий вовіки віків. Я вам поясню свою правду. (Зачитує вірші) [текст відсутній].

Чехівський.

Слово належить брату Морозу.

Мороз.

Маю дати відповіді на деякі запитання, які були зроблені членами Собору. Є запитання, як треба розуміти форму благословенства. (Зачитує) [текст відсутній]. Це торкається ролі єпископа у нашій Церкві. Єпископ нашої Церкви мусить бути… (Зачитує) [текст відсутній].

Значить, ми розуміємо, що людність обірає собі пастирів, а єпископа є слово рішаюче – або висвячує, або благословляє. Далі брат Ярещенко зауважив, що необхідно при обранні. (Зачитує) [текст відсутній]. Безумовно, ми це передбачали, але ми визнавали, що це не є обов’язкове, а є тільки бажання, причому, коли єпископ не має змоги взяти участи, то щоб там був священик Повітової Ради.

Далі у нас маються наміри, що будуть у нас єпископи Всеукраїнський, губерніяльний і повітовий. Вони будуть близько коло народу, як вони будуть виконувати обов’язки, то це видко з статуту. (Зачитує) [текст відсутній].

От в коротких рисах роля архієпископа українського в нашому житті. Відповідно цьому такий є для повітових єпископів. Він також має право одвідувати всі парахвії свого повіту. Так що тепер ясна буде для вас роль єпископа.

Ще було багато балачок з приводу одягу. Тут були пропозиції, щоб одяг реформірувати. Кожен з нас це підтримує і хоче, щоб у нас було як можна простіше, але я вважаю, що вона [реформа] для нашої справи не має надзвичайного значення.

Ми її можем зробити і потім, коли ми цілком твердо станем в нашій праці. Я думаю, що наші вороги могли б використати [одяг] для перешкод в нашій справі. Ви чули пан-отців, де вони спираються на букву славлення Богу – оце є суть. Так що я вважаю це діло для нас важливого значіння не має. ми можем погодитись, що наша священницька одіж залишалась як вона є, а реформація прийде єстественним порядком.

Є ще пропозиція, з якого віку життя людина може вважати себе діячем Церкви. Ми так пропонували, щоб єпископи мали право висвячування від 25 років, а священиків – 21 року. Тут пропонується для священиків 24 роки, єпископ 30 років. Я гадаю, що слід нам остатись при тій пропозиції, яку пропонує Церковна Рада, бо тепер священиків робим молодших. У нас настільки буде поставлена хороше справа з набуттям священиків, що ми можемо цього не боятись. На мій погляд, я не підтримав би пропозиції, щоб ценз віку підвищити.

Далі є запитання, як бути при висвяченні священика, чи він повинен бути жонатий, чи ні; раз ми визнаємо, що шлюбний стан не може бути перешкодою для набуття наших пастирських посад, то і людина неодружена має право зайняти посаду, до якої вона прагне.

Тепер дозвольте прочитати резолюцію. (Зачитує) [текст відсутній]. Оце, що пропонувала Українська Церковна Рада, ще є додаток члена Собору Левицького. (Зачитує) [текст відсутній]. Потім ще є. (Зачитує) [текст відсутній].

Потапенко.

Я бажав би, аби священик був одружений.

о. Теодорович.

Тут, між іншим, приїхав зі мною член нашого Собору вчитель Скаржевський який може посвідчити, коли моїх слів мало. У нас єсть священик Олександров, який рукоположен священиком, не жонатий, тільки він сказав, що буде працювати в цілях партії, і він там досі є священиком. Років він моїх.

[Прізвище не вказано]

Відносно одруження – холостяк може занімати священницькі місця, але після 40 років.

Чехівський.

Я приступаю до голосування. Спочатку резолюція брата Мороза в цілому, а потім додатки. (Резолюція приймається одноголосно).

Голосую додаток Левицького («проти» – 4, «утрималось» – 16).

Є внесення про 21 рік і 24 роки – хто за 24 роки. (Меншість – поправка одпадає).

По докладу основному для єпископа – 25, поправка – 30 років. Хто за поправку? (Поправка приймається, себто – 30 років).

Липківський.

Для тих, хто не состоїть в шлюбі, а візьме собі, так і буде жити, то для цього ж є суд парахвії, яка скине такого священика.

Чехівський.

Є пропозиція, щоб поставити на голосування про нежонатих священиків. Ми уже прийняли, що безбрачне состояніє не має значення для висвячування священиків. Є пропозиція окремо проголосувати про стан шлюбу єпископату – шлюбний стан єпископату не являється перепоною.

[Прізвище не вказано]

Ми ж ухвалили: чи шлюбний він чи ні – немає значіння. Голосовати не потрібно.

Чехівський.

Хто за те, що шлюбний стан кандидатів в єпископи не являється перепоною висвячування? (Одноголосно, «утримались» – 2, «проти. – І. Приймається).

Теодорович.

Я хотів передбачити такий випадок, коли ми стоїмо на тому стані, що шлюб – приватна справа єпископа, то я хочу знати, коли єпископ вдовіє, він має право взяти шлюб? – Має.

Чехівський.

Справа ясна і закінчена. Слово брату Морозу.

Мороз.

Я буду коротким, святий Соборе. Нам всім відомо, що нині у нас велика непереможня боротьба Христової Церкви іменно з тими людьми, які себе вважають православними, а хочуть, щоб ми були неправославними. Тут було зазначено, що православний єпископ висвячує у великій кількости єпископів і посилають їх на місця, щоб наводити порядок і «обуздывать бесчинства». Я гадаю, що це ми мусимо взяти на увагу, бо дійсно, коли ми мусимо боротись і перемогти, то ми мусимо виступити такою силою, яка б перемогла, бо вони посилають ченців, старих, які єлє ноги пересовують. Ми можемо кращі елементи послати – і молодих, і одружених.

Я гадаю, що нашому Собору необхідно подбати поставити на Україні єпископів в такій кількості, в якій мусимо поставити. Я вважав би, що позаяк зараз територія України поділяється на 12 губерній [15], а саме: (Зачитує) [текст відсутній], то безумовно, було б бажано, щоб ми Собором поставили хотя би по одному єпископу во всі ці губернії.

Потім друга справа – це те, чи нам необхідно мати архиєпископа Всеукраїнського. Я вам докладав, що Церковна Рада, виробляючи статут Української Церкви, внесла пакт, що у нас мусить бути Всеукраїнський архієпископ. Необхідно потому Соборові перш за все тут же обрати архієпископа Всеукраїнського, якого ми хіротонуємо у неділю.

Липківський.

Хто в цій справі бере голос? – Ніхто.

Мороз.

Значить, Церковна Рада пропонує вибрати архієпископа Всеукраїнського. Я буду голосувати: хто за те. щоб зараз обрати? (Одноголосним ухвалюється).

Друга пропозиція, що на цьому Соборі необхідно обрати почесних і достойних людей і пос тавити їх, принаймні, хоть в ті губернії, де зараз відчувається найбільш остра потреба. (Приймається одноголосно, «проти» – 1).

Пан-отець Потапенко проти, прошу з’ясувати нам, чому це так.

Потапенко.

Через те, що кожна губернія мусить сама обрати, ми не маємо права обирати на губернію.

Мороз.

Зараз ми зібрались тут – усі губернії. Ми надзвичайним шляхом висвячуєм владик. Я кажу, що нам усі будуть дякувати, коли святий Собор дасть на місця достойних і почесних робітників. Поступила позачергова заява до президії. (Зачитує) [текст відсутній].

Тепер ми маємо перейти до виборів, а потім приступити до самої хиротонії. Є пропозиція, щоб завтра на літургії перевести нарічіння, а у неділю уже перевести хиротонію архієпископа, а по буднім дням правити літургію і решту владик хіротонувати. Чи угодно сьогодня перевести вибори? (Угодно). Завтра перевести нарічіння угодно? – (Угодно).

Є ще пропозиція, що ми на початку праці Собору не обрали собі почесних членів Президії, і тепер пора уже їх обрати, бо при хиротонії необхідно бути самим близьким людям. Ми повинні обрати тих людей, які працювали і надалі згодні йти в цій справі. Так-от, Президія постановила обрати всіх тих священиків і дияконів, котрі були присутні при голосуванні резолюції про відродження української ієрархії. Себто, обрати тих, хто голосував «за», і крім того вибрати 12 душ почесних сивих людей. Угодно прийняти цю пропозицію? – (Угодно). (Приймається, «проти» – 3).

[Прізвище не вказано]

Причина та, що, може, в той час виходили наші діячі почесні.

Мороз.

Про це прошу передати в Президію.

Теодорович.

Я просив би поки що не ставити. Я не розумію мотиву, чому ми всі, як священики, мусимо входити в почесні члени. Я за те, щоб персонально голосувати.

Мороз.

Тут справа ясна, прошу називат и кандидатів з мирян.

Квятківський.

Я пропоную, щоб наші всі старики почесні, котрі мають 50 років, були обрані в почесні члени.

Прошу встати членів святого Собору, які мають 50 років і украшені сідинами. (Зачитується список кандидатів) [текст відсутній]. Угодно свердити цей список святому Собору? (Список стверджується одноголосно).

Приступаєм до намічення кандидатів у архієпископи. Прошу називати. (Зачитується список кандидатів: Чехівський, Липківський, Шараївський, Теодорович, Маляревський, Орлик). Професора Чехівського ми не можем по формальним причинам хіротонувати в неділю.

Теодорович.

Свою кандидатуру на Всеукраїнського Архієпископа здіймаю.

Маляревський.

Теж саме, здіймаю. Не визнаю можливим для себе.

Левицький.

Прошу голосувати закритим голосуванням, щоб не було непорозумінь, бо це є історичний [мо]мент.

Мороз.

Протоієрею Липківський, ви не одмовляєтесь на обрання вас Всеукраїнським архієпископом?

Липківський.

Ні.

Мороз.

Професор Чехівський, ви не одмовляєтесь на обрання вас Всеукраїнським архієпископом?

Чехівськнй.

Я цеї згоди, брати, дати не можу. Не можу по причинах, які усунути своєю волею не в силі – не можу. Є причини у мене індивідуальні, особистого характеру.

Мороз.

Професор Чехівський одмовляється. Отець Несторе, угодно Вам?

Шараївський.

Працюю в церковній справі по відбудованшо рідної Церкви. Добре знаю цю справу, лише рішуче відмовляюсь од високої почести, яка мені пропонується. Кандидатом єдиним рахую може бути тільки безумовно протоієрей о. Липківський. Я одверто скажу. Що торкається мене, я прохаю залишити мене простим ієреєм і кандидатури взагалі на єпископа не приймаю, дякую дуже.

Мороз.

Отець Теодорович, ви не одмовляєтесь на обрання вас всеукраїнським архієпископом?

Теодорович.

Я уже мав за честь докладати Всеукраїнському святому Соборові, що не вважаю для себе такої великої честі, і не осмілюсь говорити про це. Так що я тоді говорив, що одмовляюсь і тепер одмовляюсь.

Мороз.

Протоієрею Маляревський, ви не одмовляєтесь на обрання вас Всеукр[аїн ським] архієписк[опом]?

Маляревський.

Я себе щитаю нездатним і не підготовленим до цеї праці. Дякую щиро.

Мороз.

Протоієрею Орлик, вам угодно…

Орлик.

Ні, дякую.

Мороз.

Залишається одна кандидатура – о. Василя Липківського. Вона ставиться на обговорення. Хто з приводу кандидатури о. Василя Липківського на посаду Всеукраїнського архієпископа хоче взяти голос, прошу висловитись.

Шараївський.

Любі брати і всі члени святого Собору, о. Липківського я знаю і мені хочеться плакати од радости, що мрії цього чоловіка здійснились. Всі свої бажання, все своє життя, він направляв тільки для цього, і ніяка дерзновенна душа не посміла б стати на дорозі йому і зайняти цей високий заслужений пост. Ніяких балачок не може бути, ніяких міркувань не може бути на цій чистій євангельській душі – всякі балачки повинні бути усунені. Один тільки аксіос. Треба поклонитись і подякувати його за його велику працю, яка несмітно великої вартости заслуговує. Я ще раз повторюю, достойнейший- достойним. Со сльозами радості і од щирого серця скажу – аксіос!

Чехівський.

Отець Василь Липківський близький не одним нам, і люди, ті, хто стоять до нього як до пастиря, знають, яку силу впливу він має на піднесення людини до кращого, до добра. Я мушу привести слова робітника, с.-д. N, він тепер, [на жаль] помер у Вінниці у 1919 р. Він мені свідчив про діяльність о. Василя Липківського як священика на Соломенці. Цей робітник провів у еміграції за кордоном більш 10 років, був індиферентен до релігії, але бесіди з о. Липківським відродили його душу. І от. він мені свідчив про о. Липківського, як він вміє відновлювати і відроджувати людей.

Деякі люди кажуть – прийдеш в собор, і о. Василь все говорить про недостатки архієпископа – і говорить дійсно. Всі ці виступи були лише виконанням заповіта – Христових слів. Так що і ця сторона дерзновенна мусить бути пастирською, яка є у о. Липківського.

Мороз.

Може, хто проти є? Значить, такого немає, хто має проти сказати. «За» – слова, сказані дуже певними особами. Та і ми самі все це знаємо. Тепер переходимо до самого факту обрання. Отець Василь прохав, щоб його обирали закритим голосованням, я вважаю, що ми це повинні зробити. Зараз я зроблю перерву на 10 хв. Ви візьміть записки, заповніть кандидатом, а ми будем викликать поіменно кожного. (Порядок ухвалюється).

Оголошується перерва на 10 хв.

Взяло участь у голосованні 29 (sic!) членів Собору, «за» о. Липківського подано 232 голоси, «проти» – 5, одна була пуста. І так на посаду архиєпископа Всеукраїнського Святим Собором нині обраний протоієрей Василь Липківський.

(Моляться – «Достойно є»).

Мороз.

Тут є одне питання з приводу свічкового заводу Київського. Була постанова священного Собору Київщини, але вона не здійснилась. Треба послати делегацію до влади з’ясувати. Доручити, може, президії, щоб вона намітила осіб, яких туди послати. Так що. Собору угодно до влади звернутись? (Угодно).

У 4 ½ год. по сонцю відбудеться концерт духовного хору собору св. Софії.

Увечері обговоримо питання нарічення і встановлення титулу нашого архієпископа, потім хиротонію на українській мові і обіцянки українського архиєпископа. Ще намітимо кандидатів в єпископи і на цім закінчимо.

Завтра о 8 год. буде літургія і буде переведено хиротонію. а там до праці. Завтра члени почесної президії мусять бути піти до о. Василя і запрохати його сюди.

Оголошується перерва засідання до 4 112 год. по сонцю.

Примітки

8. Влада мамонів – вираз взято з Євангелія від Матвія: “Не можете Богові служити і мамоні”. (Мт. 6: 24).

9. Повний виклад цього сюжету див. 2 М. Гл. 19.

10. Мойсей – біблійний пророк, якому іудейські та християнські перекази відводять роль посередника між народом Ізраїлю та богом Ягве, а також засновника релігії іудаїзму.

11. Перун – в давньослов’янській міфології бог грози та грому.

12. Мається на увазі Михайло Вуяхевич-Височинський (в чернецтві – Мелетій) (бл. 1625 – 1697). Військовий писар у гетьмана Сомка. Після падіння останнього засланий до Московщини. З 1668 р. – генеральний писар у гетьмана Дорошенка, виконавець дипломатичних доручень. У 1683 – 1691 рр. – військовий суддя, а з 1691 р. – архімандрит Києво-Печерської Лаври.

13. В угодах, що були укладені Богданом Хмельницьким з московським урядом в редакції 1654 р. ст. 12-13 стверджують канонічну залежність Київського митрополита від Константинопольського патріарха. За ними, обрання митрополита відбувалося шляхом загальних вільних виборів серед духовенства, старшини і народа. Але у новій редакції угод (1659 р.) за підписом Юрія Хмельницького ці статті відсутні. Натомість є ст. 8. за якою митрополит Київський має бути під благословенням патріарха Московського і “всея Великія і Малыя і Белыя Руси”, “а в права духовные патріарх вступати не будет”.

14. Це слова Ісуса Христа: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати”. (Мт. 5: 17).

15. Україна за станом на 1921 р. поділялась на 12 губерній: Волинську, Донецьку, Катеринославську. Запорізьку, Київську. Кременчуцьку, Миколаївську, Одеську, Подільську, Полтавську, Харківську, Чернігівську.

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 259 – 269.