Вечерне засідання

21 жовтня 5 ½ – 9 ½ год.

(Концерт)

Мороз.

Засідання зборів розпочинається. У нас на черзі дня нарічення митрополита. Слово о. Шараївському.

Шараївський.

По звичаю, що вживається в православній Церкві після обрання кандидата на єпископа є звичайний обряд нарічення. Я пристосував відповідно нашим вимогам. (Зачитує) [текст відсутній].

Мороз.

Хто може щось додати, або голос забирає?

Задорожній.

Святий Всеукраїнський Православний Соборе, я надзвичайно щасливий, що та ідея, котру провели отці Всеукраїнської Церковної Ради, а також яка у мене давно; я настоював ще у травні місяці, щоб висвятити нам архієпископа, алез мене тоді сміялись, а тепер бачите, що як Христос каже «коли будете мати віру, тверду віру, то ви будете гори переставляти» [16]. Та віра здійснилась, і ви всі повірили і переконані в тім, що тільки так буде, як ми зробимо. Висвятим собі архиєпископа надзвичайно. Ви чуєте з цих промов і молитв, ви всі, члени Собору, розумієте і ви, селянство, і ви, інтелігенція, і, духовні отці, ті затруднення.

Потому нареченному протоієрею Василю предстоїть велика праця і праця тяжка. Що торкається совершення хиротонії – я трошки своїм маленьким розумом бажав би дещо упустити, а дещо прибавити. Так що, якщо можливо, то щоб наречення переглянути.

Мороз.

Ми ще не ухвалили власне титула нашого найвищого архипастиря. Є пропозиція, щоб це був митрополит Київський і всієї України. На цей Собор митрополитом Київським був обраний Парфеній, але він до Києва не з’явився. Церковна Рада довідувала його і він казав, що цього обрання прийняти він не може. Таким чином, треба вважати, що ця посада є вакантна. От пропонується, щоб титул був – «митрополит Київський і всієї України».

Друга справа з приводу наречення. На мій погляд, ми повинні винести подяку о. Нестору Шараївському і ствердити, доручивши Раді зробити деякі поправки. Коли хто має зауваги робить, то щоб негайно передали до Президії.

Є пропозиція така, щоб сьогодняшнього дня по постанові Собору до неділі наші члени Собору тримали піст, щоб готовились до цеї святої події. Потім після літургії пропонується зробити обводження, крім того, необхідно подбати, щоб була одночасно хиротонія священика і диякона. Отакі пропозиції я мав докласти Собору.

Слово члену Собора Шандурі.

Шандура.

Я тут маленьке прочитаю. (Зачитує вірші) [текст відсутній].

Мороз.

Слово професору Даниленку.

Даниленко.

Титул ми маємо дати такий: «архиєпископ, митрополит Київський і всієї України». Архієпископ необхідно тому, що в Церкві православній, правда, не тільки у православній, – суть архиєпископ. Тому я пропонував би тітул вищого церковного керовництва української Церкви теж зробити такий, який був у нас з давніх-давен. Архиєпископ Сільвестр, митрополит Київський і всієї Русі, то раніш, а тепер – український.

Хомичевський.

Коли Собор зважився на таке відповідальне діло, як призначення митрополита святим Собором, то дуже уважно треба відноситись до цього. Коли ухвалили тут, що треба почати піст, то я сказав би, що треба ще більш уважно підготуватись. Треба напружити всю енергію духовного життя, духовного досвіду, і всі сили душевні злити так, щоб ми були певні, що благодать духа є на тому, кого ми вибіраємо.

Мені хотілось, щоб Собор зрозумів, що ми не можем обійтись без співучасти святих київських, яких ми раніш підтримували. Ми мусимо бути переконані, що молитва мученика Макарія, мощі якого знаходяться тут, а також й инших святих, зведеться разом благодать на того, кого ми обіраєм[о].

Серед нас є мощі митрополита Макарія. Ми повинні йому помолитись, щоб його благодать зійшла на нас, треба молитись до того [мо]менту, поки не настане хиротонія. Я хочу, щоб, починаючи з цього часу, відправляти молебствіє перед мощами Макарія. Коли ми будемо з’єднані такою молитвою, то можна бути певними, що до нашої молитви приєднаються всі святі.

Бакалінський.

Я хотів би зробити декілька зауваг. Тепер не час уже говорити і широко й довго, тільки одне ясно, що ми йдемо від індивідуального життя до братерського від матеріального до духовного. Я хтів би, щоб усі священики в той час, коли старший протоієрей благословляє нового рукоположеного, щоб всі священики брали участь у цьому. Коли весь народ приймає участь, то щоб підніманням рук благословляли новонареченого. Потім відносно грецьких слів – які обозначають господина – це скоро окончиться, так що треба на рідній мові назвати – пан-отче. Ще відносно посту – мені здається, що ми так постимось, що здається досить і цього.

Коли всі пересиділи в тюрмі, то вряд чи більший пісг можна зробити, чим той, який був там.

Чулаєвський.

Я також коротко хотів напомнити не тільки ту пропозицію, яку я вніс ранком, а її думки й почуття в тім, що в цей важний [мо]мент наша Церква повнинна об’єднатись, і вона дійсно об’єднається. Позаяк тут є останки мощів митрополита Макарія, то бажано, щоб рукоположений получив останки віри (sic!) цього святого. Вся Церква повинна об’єднатись. Бажано, щоб рукоположений також приложився к мощам святого – це, кажу, моя підвказка душі.

Теодорович.

Щиро, зо всією щирістю я хтів відповісти тим двом промовцям. Історичний сумнів огортає душу мою. Мені гяжко виступати, я не можу говорити проти того, щоб порушити мощі св. Макарія. Я нічого не хочу сказати проти того, щоб ми молились. Але те, що я відчуваю у промовців – у них вагання було, тінь сумлінь й маловірства. Не від мощей ми хочемо взяти силу, ми хочемо взяти силу, ми хочемо повторити великий акт сходу Св. Духа. І до цього акту ми повинні приступити без вагань.

Я не проти цих промов виступаю. Я виступаю проти того, що велика нерішучість у цих промовців. Що то є той акт – ті люди, які до цього часу висовували, що вони монопольно володіють владою – ми відкинули їх – ми сказали, що найвищий пастир є, і ми до нього йдем, і во ім ’я його благодать зійде на нас. Це мусить бути необхідним переконанням. Так ви мусите мислити той великий акт – і тільки тоді він буде священним.

Пам’ятайте про тверде визнання, цього потребував від людей сам Син Божий. Він Бог – не чоловік, а потребував цього визнання і тільки тоді давав тую благодать, коли [в] ного вірили, і кожний раз запитувався, «чи ми вірим?», коли йому вірили, то він давав благодать. Ми мусимо вірити. Це мусить бути вільний порив до Нього, не те, що ми по черзі мусимо виставляти священиків, і вони мусять служити молебни. Ні, цього не треба, треба в душі мати віру, і тоді Бог дасть нам віру.

Мороз.

Поступила пропозиція припинити балачки, справа ясна.

Чулаєвський.

Пан-отець Теодорович сказав, що він у моїх словах побачив тінь сумління, маловірства. Я сказав те, що почував. Мені хотілось, щоб вся Церква влилась в одну молитву. Це не є маловірство, а порив молитвенний.

Босововк [так у тексті. Правильно – Басовол].

Соборне висвячування архиєпископа всієї України є велике свято в відродженню православної Української Церкви. Воно мені мимоволі нагадує друге велике свято – свято Воскресіння Христового. Так само, як Христос після всіх своїх с траждань воскрес і тим самим дав життя мертвим, так само і українська церква після своїх великих страждань воскресла до нового життя. На мою думку, після того, коли буде висвячений архиєпископ і дасть перше благословення нам, то щоб був проспіваний тропарь і кондак великого свята Великодня.

Протасів.

Я все ж таки настоюю на тому, щоб включити поклоніння мощам святого Макарія. Треба оддати почесть. Я просив би винести цю постанову.

Маляревський.

Крім того, наші вороги на кожному кроці будуть твердити всім, що немає благодаті в нашому висвяченні. Перш за все, благодать митрополита не вмерла з ним, бо то дух. Тепер виникає питання, як вони віднесуться до нашого висвячення. Коли вони не визнають благодаті митрополита Макарія, то вони повинні стати на сектантство. Ми знаємо, що до прикосновення пророк Мель… [17] мертвого воскресив. Це буде великий козирь в наших руках. Вони говорили, що ми штунда, а коли ми при допомозі Макарія це вчинимо, то буде великий козирь в наших руках.

Шараївський.

Тут хтось запитав. (Зачитує) [текст відсутній]. Може, хто недочув як я говорив. – це щоб людина не втручалась в чужу єпархію.

Я хочу додати про мощі Макарія. Позаяк таке бажання є, то я пропонував би зробить хрестний ход кругом собору. Щоб воно відповідало нашим бажанням, ми зробимо так, перенесем мощі і вони будуть стояти весь час, а потім понесем мощі кругом Церкви.

Липківський.

Я ще трошки прибавлю, коли священики будуть посередині, то й мощі на середину перенести.

Мороз

Ніхто більш нічого не має додати? Перш за все, з приводу титула – архиєпископ Василь, митрополит Київський і всієї України.

Шараївський.

Архиєпископ ширше, чим митрополит. То от ми скажемо – митрополит Київський і архиєпископ всієї України.

Данілевич.

Тут архиєпископ є влада незалежна, цим він отлічається від іншого підлеглого архиєпископа. а митрополит це є титул інший, тому, який архиєпископ – не пишеться, титул йде за іменем, це є вельможенство.

Мороз.

Предложено так тітулувати – архиєпископ Василь і Митрополит Київський і всієї України. (Одноголосно ухвалюється).

Про чин наречення. (Зачитує) [текст відсутній]. Хто за цю пропозицію? (Приймається).

Ще була пропозиція про літа. (Прийняти до відома).Тепер ще пропозиція, щоб священики благословляли. Може, передати в президію до редакційної комісії? – Згодні? – Згодні.

Ще була пропозиція, щоб покладати руки, і була, щоб підіймати. (Приймається – покладати руки).

[Прізвище не вказано]

Як бути, коли ми покладемо руки на людей, які не знають цього? – вони здивуються.

Теодорович.

Треба о[т]ділити членів Собору. Я пояснення даю для того, щоб відділення членів Собору не розумілось, так би мовити, не так як слід. Відділяються як учасники члени Собору в великому акті, який ми будемо творити. Кожна віруюча душа має право присутності в цьому акті.

Мороз.

Тут є слово «кори[тись]». Я його зовсім не вжив би, бо трошки вийде негарно.

Чехівський.

Тут покоріння ніякого не може бути. Тут може бути тільки служіння вірою, любовію і надією. Таким чином я гадаю поставити служіння вірою, надією і любовію всеукраїнській Церкві.

[Прізвище не вказано]

Мені пам’ятається, що тут був доклад, котрий більш-менш накреслив права і обов’язки Собору, нормального життя і Церковної Ради, як виконавчого органу Собору, на той час, коли Собора немає. Я розумію так, і докладчик так розумів, що нормальний стан життя Української Церкви є управління Собором, через те, що Собор не може постійно слідити і працювати, то він обірає на цю перерву виконавчий орган, котрий мусить виконувати тільки постанови Собору і більш нічого – своїх прав не має і я думаю…

Мороз.

Прошу вас…

[Прізвище не вказано]

Прошу мене не перебивати, я вношу цю пропозицію як юрист і хочу опреділити як член Собору мої права і обов’язки відносно єпископату. Коли єпископ вибірається Собором, то він підлягає тільки Собору. Я не згоден з пропозицією брата Чехівського, котрий каже, що він повинен служити вірою, правдою і надією – це по-Божому, коли ми живемо на землі…

Мороз.

Ваша пропозиція.

[Прізвище не вказано]

Моя пропозиція – «я обіцяюсь служити і виконувати постанови Собору, но не Ради».

Мороз.

Про це буде справа, коли статут буде обговорюватись. Діло в тім, що Собор буде збіратись раз на п’ять років, а може, і менше. Так що без законодавчої праці жить не можна, бо нове життя будується щоденно. Через це, коли у нас немає Собору, то вся влада переходить до Церковної Ради, яка збірається на Трійцю і на Покрову. Так що, безумовно, єпископ може підлягати і Собору і великим Зборам Церковної Ради.

Теодорович.

Я цілком підтримую погляд брата Чехівського. Що то є таке обітниця? – Це є юридичний акт. Тут мусить бути в кожному виразі, слові як можна більш змісту. І дійсно такий самий глибокий зміст можна найти тільки в слові церковному, а ті юридичні міркування, які нам подавав брат юрист, вони в свіи час будуть уміщені. Крім того, у нас є ще постанова, що він є почесний Голова Ради, а раз він є Голова, то разом з тим Рада повинна керуватися і служити Церкві. Ото є той почесний стан, в якому ми мусимо мислити нашого архипастиря.

Боковин (sic!).

Я підтримую те, що сказав зараз священик Теодорович. Через те, що які будем ми, такі будуть єпископи. Я хотів додати, що, очевидно, ми будем мати діло з живою українською Церквою – тут треба, щоб була назва автокефальної Церкви.

Мороз.

Буду голосувати внесок брата Чехівського «обіцяюсь служити вірою, любовію і надією Всеукраїнському Православному Собору автокефальної Церкви».

Теодорович.

Позаяк ми всі стоїмо на шляху народоправства, то внести – «народно- правний». Тут треба підкресли ти, що в устрію Церкви бере участь все віруюче громадянство – я за те, щоб було «соборно-народноправну».

Мороз.

Хто за таку формуліровку (зачитує): «Обіцяюсь служити вірою, любовію і надією Всеукраїнській Православній Автокефальній Соборноправній Церкві»? (Приймається одноголосно).

Ще була пропозиція, щоб проспівати кондак і тропар великодний.

Теодорович.

Мені здається, що вжиття того чи іншого слова може бути пристосоване до тої чи іншої хвилі. Тут ми будем святкувати неповторимий поки що акт сходу Св. Духа і через те яку-небудь церковну пісню ми мусимо взяти.

Чехівський.

Я пропоную всі побажання дати до ухвали президії, яка буде обговорювати, і цим закінчити голосування – згода? (Згода).

Мороз.

Прошу уваги! Наш обраний архиєпископ Київський, митрополит всієї України доводить до нашого відома. (Зачитує) [текст відсутній].

Тепер приступаємо до виборів кандидатів на губернії. Може, уже є намічені кандідати в кожну губернію, то прошу подати на записці до Президії.

Стороженко.

Я вношу пропозицію відкласти цю справу на завтра, бо прийдеться, може, закритим голосуванням вибірати, а це дуже затягне справу.

Мороз.

Ми ухвалили на Соборі поставити єпископів, яких можна буде, так що треба подбати якомога скоріше їх поставити. Треба прохані, щоб на завтра пропонували своїх кандидатів від губерній – годі, може, зробимо перерву сьогодні.

Завтра літургія о 8 год. по сонцю. На літургії буде оголошено нарічення. Ще є пропозиція: повернувся п.-о. Орлик, щоб обрати його почесним членом Собору (Одноголосно приймається). Засідання оголошується закінченим до завтрашнього дня. (Молитва).

Ф. 3984. – Оп. 1. – Спр. 63. – Арк. 1 – 21; Ф. 3984 – Оп. 3. – Спр. 104. – Арк. 1 – 18. Стенограма.

Примітки

16. Мт. 17: 20.

17. Мельхиседек – цар Салимський, первосвященик (І М. 19: 20). Жертва Мельхиседека вважається прообразом пожертви Ісуса Христа. Апостол Павло у посланні до Євреїв говорить, що Христос є первосвящеником за чином Мельхиседековим (Євр. 7:І-28).

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 269 – 275.