Атом підкориться

В.Заруда, В.Шанюк. Чорнобиль – Іванків – Київ

Розповідь про зустрічі з людьми, які несуть вахту на Чорнобильській АЕС, їх мужність, організованість і самовідданість

«Працюємо, як звичайно, – така думка начальника зміни турбінного цеху № 1 В.О.Клепикова. – Певен, що все буде гаразд, вистоїмо. У цьому я запевнив і свого сина Сергія, який нині вчиться в Київському енергетичному технікумі. Сергій піде моїм шляхом, стане енергетиком».

В.О.Клепиков з товаришами.

Чергова по табору, дізнавшись про приїзд журналістів, вказала на телефонний апарат, назвала номер, який мав з’єднати нас зі штабом енергетиків. А вже через кілька хвилин до нас вийшов заступник секретаря парткому Чорнобильської АЕС Володимир Іванович Холоша. По-військовому коротко розпорядився: «Видайте товаришам спецодяг, пропустіть на територію».

Пройшовши необхідні дозиметричні обстеження, ми влились у людський потік, нічим не відрізняючись від енергетиків, одягнених у білі костюми. Ті ж костюми, які, до речі, звикли на них бачити й раніше – місяць, рік тому. Раз у раз гучномовці, встановлені, на корпусах піонерського табору «Казковий», в якому нині розмістились експлуатаційники атомної, давали різні оголошення, повідомлявся час про збір бригад, віддавались відповідні розпорядження.

На фасаді головного корпусу табору висіли таблички: «Партком». «Комітет ЛКСМУ». Разом з В.І.Холошею піднялись на другий поверх. Простора кімната дійсно нагадувала штаб: сюди раз у раз заходили люди, одержували відповідні вказівки, роз’яснення. Ніяких проявів метушні, натомість простежувались чіткість, оперативність, холоднокровність тих, хто працював тут. Ось білява дівчина схилилась за столом над кресленнями. На аркуші паперу нанесено контури території, табору з позначками розміщення необхідних за таких умов об’єктів: їдальні, поштового відділення, медичних пунктів, куточків, де можна одержати свіжі газети, інших служб. А поруч – обладнано клітки з невгамовними папугами: пташки без упину стрекотіли, вносячи в ділову атмосферу якийсь неповторний, домашній затишок. Навіть в екстремальній ситуації, коли, здавалося б, не до пернатих, люди залишались людьми. Не забували і про те, щоб нагодувати пташок – у годівницях лежали терта морква, овес, варений яєчний жовток, сир. А внизу, на подвір’ї, з якоюсь особливою турботою просили у шотландської вівчарки «дати лапу», всіляко пестили чотириногого друга, жартували, сміялись. Гуртом обговорювали газетні новини, хто поспішав покуштувати свіжого квасу, хтось у вільні від роботи хвилини грав у шахи. Одне слово, піонерський табір, який дав дорослим тимчасовий притулок, жив буденним, розміреним життям.

Ось доставили свіжі газети, які миттєво розбираються.

Звичайно, події, що сталися з тиждень тому на атомній, загострили в людях почуття відповідальності, дисципліни, організованості. Те, що трапилося на станції, біда. Проте ті, на чию долю випала нелегка справа ліквідувати аварію, повернути прилеглі райони до нормального життя, поводять себе мужньо і організовано. Як уже повідомлялося, у зв’язку з цими подіями було створено урядову комісію. У район аварії перекинуто необхідну техніку, матеріали. Переведені у стан експлуатаційного резерву перший, другий і третій блоки станції, налагоджено цілодобовий контроль за їх станом.

Здійснюється контроль за водними об’єктами і Київським водосховищем. Концентрації радіоактивних речовин тут також не є небезпечними. З 30-кілометрової зони відселено населення, йому надається вся необхідна допомога – медична, матеріальна, у працевлаштуванні. Таке рішення прийняте не тому, що комусь з евакуйованих загрожувала конкретна небезпека. У даному випадку зону цю розширили виправдано – адже мова йде про здоров’я людей і застережні заходи вживаються надзвичайні. Так, обстановка поки що тривожна, але для невиправданого скептицизму підстав немає. Роботи по ліквідації наслідків аварії ведуться інтенсивно.

Нині партійна організація області розв’язує три завдання: сприяє успішній роботі урядової комісії по ліквідації наслідків аварії, здійснює евакуацію населення з небезпечних зон, вживає заходів для того, щоб народне господарство області функціонувало стабільно, а трудівники столиці України не знали б перебоїв у поставках продукції, особливо сільськогосподарської. Неослабна увага при цьому приділяється завершенню посівної, обробітку посівів.

Цими днями перший секретар Київського обкому Компартії України Г.І.Ревенко зустрівся з журналістами ряду центральних і республіканських газет [1]. «Ми були б не праві, якби сказали, – підкреслив він, – що все вже добре. Тому з перших же годин біди, яка нас спіткала, обком, райкоми партії, первинні партійні організації взяли під свій контроль усю ситуацію в області… Ще і ще раз хочу підкреслити: ті, хто перебуває в районі АЕС, трудяться просто-таки самовіддано».

Це ми спостерігали на власні очі: і в піонерському таборі, де нині розташувалася частина евакуйованих енергетиків атомної, і в Іванківському та Поліському районах, які дали не тільки тимчасовий притулок евакуйованим, а й оточили їх турботою, увагою, і на автотрасах, що ведуть до Чорнобиля, Прип’яті. Скрізь робота кипить.

У поштовому відділенні теж багатолюдно. Хоч енергетики і тимчасово змінили місце проживання, проте телеграми, листи, відправлені за їх колишніми адресами, обов’язково знаходять тих, кому надсилаються. Та й рідним, друзям теж можна надіслати звістку.

Мужньо ведуть себе люди, які ліквідовують аварію, і ті, які працюють на решті енергоблоках. Виявляють стійкість робітники, інженерно-технічні працівники станції. Ми розмовляли з багатьма з них. Щойно повернувся з роботи начальник зміни «турбінного цеху № 1 Василь Олексійович Клепиков.

– Ведемо боротьбу за живучість станції, – розповідав він. – Стежимо за станом обладнання перших трьох реакторів. Наша зміна першою заступила на вахту після аварії, що сталася в ніч з 26 на 27 квітня [2]. Продовжуємо працювати і досі. Живемо і трудимося як звичайно: з вихідними днями, з перезмінками. Аварія на четвертому блоці не позначилась на перших трьох, їх зупинено, але обслуговувати, звичайно, треба. Ось це завдання і виконуємо.

Зміна Клепикова складається з п’яти чоловік. Всі – безпартійні, але до справи ставляться по-партійному. І старший інженер управління блоком Володимир Михайлович Попов, і старший інженер управління турбіни Олександр Шелепов, і старший машиніст цеху Григорій Григорович Іващенко, і машиніст парової турбіни Олександр Васильович Ларин.

– Певен, все буде гаразд, – додає Клепиков. – Вірю, атомна житиме, ми її не залишимо. Як і своє місто [3].

– Ми вперше потрапили у таку складну ситуацію, – приєднується до розмови начальник зміни станції Геннадій Абрамович Дик. – Проте духом не занепали. Звичайно, ситуація складна, але працювати можна. Розумієте, пра-цю-ва-ти. Люди пропонують свої послуги, але ми зважуємо: «Якщо добровільно, будь ласка, якщо є якісь побоювання – вас ніхто не осудить».

Дик продовжує нести вахту. На зміні у нього – близько сорока чоловік: комуністи, комсомольці, безпартійні. Стежать за станом трьох реакторів. Дозові навантаження радіації у приміщеннях, де вони працюють, близькі до норми. Поступово доза знижується. Вжито всіх заходів безпеки.

– Зважте, – додає Дик, – настрій у нас бойовий, хоч і на те, що сталося, дивимось реалістично. Біда є біда. Але з будь-якого скрутного становища є вихід. З уроку зробимо висновки, хоча, як відомо, від того, що трапилося в нас, не застрахований ніхто.

– Геннадію Абрамовичу, – звертаємось до нього. – Як відомо, подібні випадки траплялись і в інших країнах, зокрема, у тих же Сполучених Штатах Америки, в Англії. Проте нині дехто на Заході прагне використати нашу біду у власних, далеко не гуманних цілях…

– Чули ми про це, – перебиває нас Дик. – Чули і про пожежі, і про тисячі жертв, і радіоактивну загрозу, і про інші нісенітниці [4]. Що на це відповісти?! Ви на власні очі переконалися, яку брехню вигадують там. От ви, журналісти, перебуваєте серед нас. Як бачите, всі ми живі-здорові. Правда, два чоловіка загинули. Частину людей, понад сто чоловік, які дістали підвищені дози радіації, ще в ніч на 27 квітня було доставлено в Москву для надання необхідної медичної допомоги. Людей з небезпечної зони вивезено всіх. На станції залишились тільки ті, хто займається ліквідацією наслідків аварії чи, як і ми, працюють на трьох блоках. Нам на допомогу буквально у перші ж хвилини вирушили медики, автомобілісти з Києва і області. Через їх руки пройшли тисячі людей, всім надано необхідну допомогу. Чимало з моїх колег невдовзі залишили лікарню, приступили до роботи. Та нагляд, звичайно, ведеться.

– Спеціальний медичний огляд пройшли всі діти і жінки, – додає заступник начальника ядерно-фізичної лабораторії АЕС Микола Васильович Карпан. – В небезпечній зоні нікого не залишилось. Навіть дивно: пропонуємо людям скористатися нині відпусткою чи поїхати, приміром, до рідних, знайомих, – відмовляються. «Ми тут потрібніші», – заявляють у відповідь…

У вільний від роботи час, як і раніше, зустрічаються любителі шахів.

Чергова група енергетиків збиралася заступити на зміну. Подали автобуси. Люди організовано зайняли місця. А нам В.І.Холоша запропонував перекусити. Зайшли до їдальні. За акуратними столиками харчувалися енергетики в білих костюмах – ті, які щойно повернулися з трудової вахти. В одному з приміщень видавали зарплату. Ось вантажна машина доставила у табір чистий спецодяг. Електромонтери почали обладнувати ще один гучномовець. До лікаря вишикувалася невелика черга, – обстежувались ті, хто здав зміну.

Пізно ввечері ми залишали енергетиків. Взяли курс на Іванків. Порожньо виглядали села сусіднього, Чорнобильського району. В зоні небезпеки не залишилось жодної людини. Вивезено й худобу. А в бік атомної йшов транспорт. Пересувні автозаправочні, машини з будівельними матеріалами, «швидкої медичної допомоги». З чернігівськими, київськими, полтавськими, сумськими номерними знаками. На дорожніх перехрестях несли варту наряди міліції, дозиметристів.

Першого секретаря Іванківського райкому партії Г.Д.Пельтека ми застали в робочому кабінеті.

– Район виконує завдання урядової комісії, – розповідав Георгій Дмитрович. – У будь-яких обсягах, будь-якої пори – і вдень, і вночі. Люди виявляють високу громадянську свідомість. Ніяких збоїв. От і нещодавно відправили сусідам 200 чоловік для вивезення худоби. Допомагаємо технікою, будівельними матеріалами. Одне слово, чим можемо.

І квас майже без черги: чому ж не покуштувати… Фото М.Мосенжника.

Так, трудящі району прийняли до себе тисячі людей з місць евакуації, в тому числі й чорнобильських атомників. Певний час їм доведеться і жити, і працювати разом. З повним навантаженням працюють іванківські школи, лікарні. Біда єднає людей. Але жодного натяку на паніку, відмови від дорученої справи.

Евакуйованих прийняли чотири райони області – Іванківський, Поліський, Бородянський і Макарівський. Звичайно, труднощі є, але біда породила водночас і турботу. Місцеві сім’ї дають притулок двом, а подекуди й трьом сім’ям прибулих. Цілодобово функціонують магазини, підприємства зв’язку.

– Мешканці села Обуховичі, – розповідає секретар Іванківського райкому партії Г.Й.Гончарук, – прийняли до себе 469 прип’ятчан з дітьми. Майже всіх працездатних трудовлаштовано.

– Евакуйованих, – додає Г.Д.Пельтек, – прагнемо забезпечити роботою. Визначили їх спеціальності, склад сімей. Працюємо у тісному контакті з Прип’ятським міськкомом партії, який тимчасово розташувався в сусідньому Поліському районі. Визначили потреби людей у продуктах харчування, одязі. Тут проблем не виникає. Хоча, звичайно, і не без труднощів.

Дійсно, перекинути в інші місця таку велику масу сільського населення – справа не з простих. Та ще й з реманентом, худобою. Тут ускладнення виникають на кожному кроці, перетинаються інтереси багатьох відомств – автотранспортників, служби побуту, медиків, підприємств торгівлі, зв’язківців, працівників освіти. Скоординувати дії всіх, своєчасно, оперативно прийняти рішення – це вже успіх. А тому місцеві партійні і радянські органи перебудовувались, як кажуть, на ходу, день у день збагачуючись досвідом. У районах працюють координаційні групи обласного комітету партії, облвиконкому, які в разі потреби негайно втручаються, оперативно вирішують назрілі питання.

Життя є життя. Додаткові труднощі не дають підстав для будь-яких скидок. Треба вести роботи в полі, на фермах. І з цим завданням справляються. У тому ж Іванківському районі залишилось досіяти кукурудзу, завершується сівба льону. Достроково, як ніколи раніше, впоралися з садінням картоплі. Триває догляд за посівами. Активно здійснюється обробіток картоплі. Вправилися з буряками. Вищими стали надої молока. Державних планів з економіки області ніхто не знімав. Так що трудитись треба з подвійним, якщо не потрійним навантаженням. Люди розуміють всю складність обстановки. І не шкодують себе. А це – найголовніше.

Київська правда, 1986 р., 8.05, № 111 (18593).

[1] Формальної прес-конференції тоді влаштовано не було, бо в СССР влаштовувати прес-конференції могло тільки справжнє начальство; але сліди цієї зустрічі у вигляді оповідань Г.І.Ревенка та текстів, тотожних цим оповіданням, але без посилань на Ревенка, розкидані в багатьох статтях.

[2] Неточно: вибух стався в ніч з 25 на 26.04. Думаю, що працівник АЕС не міг так помилитись. Помилився кореспондент, який, можливо, взагалі із В.О.Клепиковим не розмовляв. Припустити, що ніякого Клепикова взагалі не існувало і він цілком вигаданий совпропагандою для того, щоб виголошувати бадьорі заяви, – у мене не вистачає сміливості.

[3] Цілком тотожній текст – у статті А.Іллеша “Смена уходит к реакторам” під 11.05.1986 р. Плагіат з даної статті очевидний.

[4] З усього ним переліченого тільки тисячі жертв якось походили на нісенітницю, але пожежа і радіоактивна загроза – не нісенітниці, і це працівник АЕС мав би знати і розуміти. Ідіотом в дусі бравого солдата Швейка, я думаю, він виглядає тільки в оповіданні преси, але насправді він таким ідіотом не є.