Ще одна перемога

Підполковник С.Дубровін

Чорнобиль живе напруженим трудовим життям. Активний наступ на четвертий реактор, який вийшов з-під контролю, триває. Кожний день боротьби з наслідками аварії на АЕС приносить відчутні результати. Це відзначено на засіданні Політбюро ЦК КПРС, де підкреслено, що здійснення великих і енергійних заходів по усуненню наслідків аварії дозволило в короткі строки докорінно змінити обстановку на електростанції та прилеглій місцевості.

Я попросив генерал-майора П.Г.Костенка розповісти про людей, які зробили гідний внесок у цю справу державної ваги.

– Насамперед хочу підкреслити, – сказав генерал, – прояв масового героїзму за екстремальних умов. З перших днів аварії і до сьогоднішнього дня воїни діють самовіддано, вважаючи виконання завдання урядової комісії своїм патріотичним обов’язком. Усі – від полковника до солдата – розуміють покладену на них відповідальність, ідуть на важкі ділянки з гарячою душею та чистим серцем.

В числі таких людей, що в повсякденному труді здійсню ють подвиг, я з гордістю називаю офіцера Тувайкіна Олександра Михайловича. Під його керуванням здійснено багато заходів по очищенню майданчика АЕС від радіоактивного забруднення, дезактивації навколишньої території, будівель, споруд, устаткування. Урядовою комісією його заохочено.

Зустрітися з офіцером Тувайкіним виявилося не так-то просто. В різних випадках говорили: «Щойно був тут», «Уже поїхав»… Зайняті по горло всі, скрізь треба встигнути, поставити завдання, проконтролювати. Кожний об’єкт – вимагає пильної уваги.

Коли я знайшов Олександра Михайловича, він збирався їхати в зону. Поглянув на годинник, погодипся:

– Гаразд, затримаємось, кілька хвилин у резерві є. Значить, так. Основні роботи, які виконуються на Чорнобильській АЕС, – це підготовка об’єктів до роботи. Дезактивація внутрішніх приміщень першого енергоблока нами закінчена у встановлений строк. Дезактивацію всього головного корпусу, до якого входять обидва блоки, намічено завершити також за планом.

Відповідальні за проведення тут робіт підполковник Тарасиков Петро Олександрович і майор Дрокін Олександр Іванович. У Тарасикові вдало поєднуються якості вихователя і компетентного фахівця. Він вникає в усі питання, знає стан справ на тих об’єктах, за які відповідає, добре організовує взаємодію з адміністрацією атомної електростанції, в першу чергу з начальником цеху.

Однією з важливих ділянок є відкриті розподільчі пристрої. Тут у нас було чимало труднощів. Та справилися. Слід віддати належне ініціативі та винахідливості офіцера Іванова Анатолія Івановича. Коли це серйозне питання постало перед командуванням та дирекцією станції, Іванов знайшов вихід, після чого ми дещо змінили планування. За дезактивацію головного корпусу та допоміжних приміщень став відповідати безпосередньо Іванов. Буквально наступного дня на місцевості, де радіаційний фон цілком нормальний, він організував навчання водіїв для роботи на складних спецмашинах. Надвечір у водіїв було прийнято заліки. І вже на планьорці, яка проводиться щоденно, начальник електроцеху з великою вдячністю повідомив, наскільки вчасною була допомога військових. Завдяки їм вдалося за коротший строк очистити дах сховища.

Пізніше, у підрозділі, я взнав імена сміливців цього найважчого об’єкту. Один з них – старшина Вячеслав Чебан. Працювати йому довелося в засобах хімічного захисту з респіратором. Оцінивши ситуацію, він вніс цінну пропозицію про зміну технології робіт, внаслідок чого його група виконала за зміну подвійну норму і завоювала перше місце в змаганні. За мужність і доблесть воїн заохочений керівництвом. Приклад комсомольця Чебана підхопили сержант Валерій Сергопольський, рядові Олег Іванов, Михайло Коваленко та інші.

Разом з офіцером Тувайкіним ми приїхали в зону. Скрізь на об’єктах працювали люди. Одні обробляли місцевість спеціальними хімічними сполуками, інші виконували завдання по зніманню і похованню грунту, укладали плити. З того напруженого ритму, який панував навкруги, відчувалося, що рівень радіації в точках, де він був вище норми, різко знизився. Підтверджували це і дозиметристи.

І все-таки є об’єкти, де людині працювати поки що не можна. Там людей замінюють керовані фахівцями роботи. Зокрема, з їх допомогою йде очистка, як тут кажуть, найвищої етажерки. Спецмашини туди доставляють вертольотами [1].

На долю інженерно-саперного підрозділу, де служить комуніст А.Третина, випало найважче, найвідповідальніше завдання – зведення біологічної стінки. Комуністи і комсомольці цього підрозділу виявили, як і належить радянським людям, мужність і героїзм, високу професійну майстерність. У призначений строк біологічна стінка була встановлена. Почалося її заповнення спеціальним бетоном.

Недавно я зв’язався по телефону з офіцером Шишковим Владиславом Миколайовичем.

– Установку біологічної стінки біля четвертого реактора можна з цілковитою підставою назвати черговим важливим етапом на шляху до перемоги над атомом, що вирвався з-під контролю. Неабияку волю, майстерність, відвагу виявили майор Холодило Володимир Степанович (він керував діями групи спецмашин), старший лейтенант Шелестяк Юрій Михайлович, механіки-водії сержант Олексій Маликов, гвардії рядовий Андрій Сухов, рядовий Віктор Мудрий.

Нині воїни завершили роботи по очищенню території третього енергоблока і впритул підійшли до четвертого. Трудяться вони, незважаючи на складні умови, прямо скажемо, самовіддано. Усіх, хто відзначився, представлено до заохочення урядовою комісією, до нагородження орденами і медалями СРСР.

Обстановка в районі АЕС напружена, без перебільшення можна сказати – схожа на бойову. Вона спонукає людей до подвигу. Так, перебуваючи в екстремальній ситуації, лейтенант Казіс Сідобрас прийняв сміливе рішення. На допомогу сміливцю приспіли інші воїни. Всі разом, діючи дружно, вони відвернули біду і вріятувалн цінне, таке необхідне нині для АЕС устаткування [2].

Героїчний вчинок здійснив єфрейтор Н.Андрійко, член комсомольської бригади старшини Василя Вовка, яка виступила з ініціативою і звернулася до всіх воїнів із закликом діяти на АЕС по-гвардійському, по-ударному. Він за важких умов забезпечив успішну роботу багатьох фахівців [2].

Своє захоплення відвагою, доблестю воїнів висловив заступник міністра МВС СРСР генерал-полковник Богатирьов Іван Євдокимович, який побував тут. За мужність, виявлену при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції, він нагородив особовий склад однієї з частин Почесною грамотою МВС СРСР.

Наступ на четвертий реактор триває.

Київська правда, 1986 р., 15.08, № 190 (18672).

[1] Напевно, мається на увазі вентиляційна труба 3 і 4 блоків. Якщо так – роботи там нічого не допомогли, і людям з бідою довелось їх звідти витягати («Символ мужества» під 12.10.1986 р.; «Секунды подвига» під 9.12.1986 р.)

[2] Єфрейтор урятував від радіації перехідний Червоний прапор третього енергоблоку, який був уражений радіацією і який уже хотіли зробити неперехідним, тобто полишити його в могильнику назавжди. Єфрейтор стояв на видному місці і вимахував цим прапором, чим і забезпечив успішну роботу інших. Порожня балаканина замість конкретних фактів знецінює справді сміливі поступки. От і в даному випадку – можливо, ці вояки зробили щось справді визначне, але як цому повірити, коли про їхні дії сказано тільки, що вони були дружними?