Вантажі доставляють швидко
Полковник запасу Б.Ляпкало
Просторий городок, що потопає в зелені. Світлі, облицьовані плиткою, будинки. Тут живуть воїни автомобільного батальйону, яким командує підполковник Н.Климов. Група водіїв, інших спеціалістів цього підрозділу продовжує позмінно працювати в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.
Батальйон виїхав туди за сигналом збору відразу після аварії на четвертому блоці. Потрібно було в найкоротші строки вивезти у вказаний район тисячі тонн різних вантажів: табірні намети, речове майно, продовольство, обладнання, дизельні електростанції і багато чого іншого. В той же час треба було організувати підвезення пального для заправки машин, що працюють у районі АЕС.
– Завдання, поставлене перед нами, спочатку здавалося непосильним, – визнає командир автороти капітан Олександр Задорнєв. – Коли ж люди дізналися про те, що сталося, про ту біду, яку треба якнайшвидше приборкати, вони готові були на все. Водії цілодобово не покидали машин. Самі вантажили, самі розвантажували. І знову в рейс, не знаючи, що таке втома, а точніше – не підкоряючись їй.
Навантажень і швидкості, траплялось, не витримували автомашини. Тоді брався за справу технік роти прапорщик Леонід Зливко. Його досвід, знання машин завжди високо цінували в батальйоні. Тут же, за найскладніших умов, виявивши завидну працездатність, він перевершив самого себе. Своєчасно обслуговуючи машини, Зливко взявся й за забезпечення електроенергією наметового містечка, польової бази. Попервах від дизельних електростанцій, а потім відшукав можливість підключитися до постійної ЛЕП.
Капітан Задорнєв ровповідав про автомобілістів, їхній труд з такою непідробною любов’ю до цієї, здавалося б, буденної, до того ж нелегкої справи, що я не утримався, запитав офіцера:
– Що покликало вас у цей рід військ?
– Професія у нас у сім’ї передається, можна сказати, як спадщина, – усміхнувся капітан. – Мій дід – шофер. Батько теж шофер. От і я, вирішивши стати офіцером, вибрав Челябінське вище військове автомобільне училище.
Про роботу воїнів-автомобілістів тилу, які беруть участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у загальних повідомленнях говориться гранично коротко: вантажі доставлені в строк. У принципі це і є головний підсумок їх труда. Значить, особовий склад частин, що діють у зоні, забезпечений продовольством, завезені в достатній кількості пальне і мастильні матеріали для безперебійної роботи техніки, доставлено все необхідне для інших підрозділів тилу від польового хлібозаводу до польового госпіталю.
Про це говорилося на одній із службових нарад офіцерів. Начальник штабу тилу Київського військового округу полковник В.Богачев, підбиваючи підсумки, особливо відзначив капітана Юрія Сеннікова, його вміння організувати підлеглих, забезпечити вчасне і точне виконання будь-яких завдань.
Юрій Сенніков – високий, підтягнутий офіцер. На відкритому худорлявому обличчі, в ледь запалих очах – тінь утоми. Капітан щойно повернувся із зони, де працюють його підлеглі.
– Справа у нас така – доставляти пальне, – відповів Сенніков на мої запитання. – Без пального що можна зробити? Тому водії – чи то на навчаннях, чи в повсякденному житті – завжди з розумінням ставляться до виконання своїх обов’язків. А в нинішній ситуації – і говорити не доводиться.
Капітан Сенніков повернувся в бік командира батальйону, трохи примружився. І як наболіле, як докір самому собі, сказав:
– Ми часом зовсім бездумно, побіжно кидаємо на адресу юнаків: розбалувані, мовляв, розніжені ви нині. А з якою самовіддачею, з якою готовністю взяти на себе побільше вони трудяться там, у зоні! От, скажімо, молодший сержант Олександр Кубрак. Він з перших днів аварії підвозив пальне для заправки машин, що працюють безпосередньо на території АЕС. В один із його приїздів трапилось так, що заглух двигун радіокерованого трактора. Олександр, який саме перебував неподалік, не роздумуючи, прийшов на допомогу, запустив двигун [1].
Коли настав строк, Олександра Кубрака замінили іншим водієм. А він, уже перед самісіньким звільненням у запас, знову визвався попрацювати в зоні, допомогти товаришам.
Разом із Олександром в перші дні підвозили пальне у район АЕС його двоюрідний брат рядовий Олександр Лобанов, молодші сержанти Валерій Панасюк, Шукурулло Касимов, єфрейтор Владислав Горобенко, рядовий Віктор Лобов. Всі вони працювали на совість. А взірцем для них був лейтенант Василь Кривохижа – командир взводу підвезення пального. Людина виняткової працьовитості, він і в зоні, у повсякденному житті запалює підлеглих своїм ставленням до справи, до виконання воїнського обов’язку.
…У розчинене навстіж вікно кабінету, де ми сиділи, війнуло свіжим вітром. Під дощем, який бризнув ураз, захвилювалися доглянуті троянди, що буйно квітли вздовж стройового плацу. На цьому плаці з почестями проводжали в запас Олександра Кубрака, Олександра Лобанова, інших воїнів. Тут же в урочистій обстановці прийняли нещодавно присягу автомобілісти нового поповнення. Вони поклялися гідно продовжувати традиції своїх однополчан.
А традиції тут славні, в тому числі і на суто трудовому фронті. Батальйон шість разів нагороджувався перехідними Червоними прапорами за успіхи під час збирання врожаю на колгоспних та радгоспних ланах, займав призові місця в соціалістичному змаганні серед автомобільних підрозділів тилу Збройних Сил СРСР, нагороджений перехідним призом Військової ради округу за підсумками минулого року. Ці успіхи множаться самовідданою працею і сьогодні.
Київська правда, 1986 р., 15.08, № 190 (18672).
[1] Совєтська радіокерована техніка без солдатів не працює.