Справоздання губерніяльного комісара від 4 березня 1919
місто Вінниця
Докладую пану Міністру про становище Полісся:
З менту останнього перевороту на протязі майже місяця я був залишився в Поліській губерні, відкіля губерніяльний староста Патон втік, але не отримав ніяких розпоряджень від центральної влади, я 3 січня поїхав в Київ, а керування губернією здав моєму помічнику Муравському, а також тимчасово призначив декотрих певних осіб на посади повітових комісарів м[іст] Річицю і Мозир, з погляду на те, що ті повіти лишились без всякої влади. 15 січня в Києві я одержав посвідчення о призначенню мене на посаду Поліського губерніяльного комісара і зараз відправився на місце служби, но позаяк в напрямку Коростень – Мозир були вже большовицькі військові частини, то щоб попасти в межі губернії, я був примушений їхати на Ковель – Брест – Пінськ. В Пінську 20 січня я зайшов в германську етапну комендатуру, де мені сказали, що Поліська губерня зо всіми залізницями вже занята большовиками (в Пінському повіті знаходився тоді LI піший червоноарміський полк). Там же я освідомився, що декотрі слухачі моєї канцелярії теж направились в Київ до Міністерства, а решта залишилась на Волині. Яке зараз становище Полісся, мені не відомо, но взагалі серед населення завжди панувала прихильність до большовизму.
Залишивши межі Полісся я повернув до Києва в розпорядження Міністерства, но по дорозі заслаб на тиф і пролежав хворий в Ковелі цілий місяць, а потім, як виздоровів, то приїхав сьогодня до Вінниці і маю шану з’явитись в Ваше, пане Міністре, розпорядження. При цьому прошу об асигнуванню мені необхідної суми для задоволення підвладних служачих платнею, котрої вони не отримували ще з грудня місяця минулого року, згідно прилучаємому розсчету. За час перебування в Пінську мені стало відомим через германську комендатуру №115, що большовики розстріляли Річицького повітового старосту Ольдекопа за те, що не хотів здати їм касу.
Поліський губ[ерніяльний] комісар Душенківський
Примірник Міністру внутрішніх справ, машинопис
ЦДАВО України Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 11. – Арк. 151.