Справоздання губерніяльного комісара від 10 жовтня 1919
місто Старокостянтинів
Доклад
Подаваємим докладом за честь маю дати звіт про становище Волині по повітам, по всіх галузях управління, а також становища з боку політичного та економічного, при чім зазначаю, що не маючи до сього часу інформації з повітів, не маючи змоги подати його своєчасно.
З 24 серпня по 16 вересня б[іжучого] р[оку], час фактичної праці губерніяльного комісаріату Волині в м[істі] Житомирі, територія Волині, яка була звільнена з під ворога і, таким чином, підлягала діяльності уряду Української Народної Республіки складалась лише но з повітів: Старокостянтинівського, Заславського, частини Звягельського та частини Житомирського. Зруйнований большовиками край криком кричав рятунку благаючи. Відсутність урядової чи земської пошти унеможливлювало працю, а брак свідомих культурний робочих сил відчувався до того гостро, що деякі відділи комісаріату (інструкторсько-інформаційні і другі) почали функціонувати значно пізніше.
Не краще справа стояла і в звільнених від ворогах повітових центрах, а саме: абсолютна майже відрізаність від губерніяльного центру, несвоєчасне одержання законів, інструкцій, і т[аке] і[нше], брак на місцях відповідних співробітників, відсутність координованих розпоряджень різних вищих інституцій, повна зруйнованість судового апарату (Заславський повіт немає ні одного слідчого, бракує трьох мирових суддів), відсутність нормальної праці державних скарбниць (притоку грошів абсолютно немає ні в одної з них, бо фактично ввесь революційний час скарбниці тільки видають гроші і ніколи не одержують від тих осіб і від тих справ, котрі згідно законам, мусили б нести фінансовий тягар), і сила інших перешкод гальмувала нормальну організваність та працю державно-адміністративного апарату губернії. Зазначивши загальні обставини праці місцевих органів і умові в яких довелося їм працювати, подаю конкретні та докладні відповіді на всі питання «звіту» по повітам.
1) Повітові комісаріати персонально повні. Великий лише побрак підчувається в урядовцях, волосні та сільські комісари обібрані майже всюди. Помічається гальмування праці місцевих органів на місцях завдяки абсолютній відсутності пошт, як земської, так і урядової, а також спеціяльних державних коштів на їх утримання. З практичного боку не дуже гарні наслідки дає з’єднання начал адміністративного і господарського, факт якого з’єднання трактується інструкцією 24 серпня 1919 року (голова волосної управи одночасно є і волосним комісаром). Крім того як волосні так сільські комісари не одержують утримання від держави, що в більшості робить їх людьми відбуваючими громадську повинність і не дає повної картини представників уряду. Відношення населення до уряду і влади досить гарне, позаяк все населення нудить по «твердій» владі (що воно вже помітило в політиці та діяльності уряду: примус мобілізації, кара сільськими комісарами за бездіяльність і т[аке] і[нше]). Кидається в вічі з усіх майже повітових звітів, що населення психологічно хоче визнати ту владу, котра має ознаки довговічності, рішучості та твердості. Зовсім нормально, на що не слід закривати очей являється те, що окремі випадки незадоволення владою були завжди і ніколи не перестануть існувати.
2) Апарат міліції залишився майже ще старий, але він поступово відновляється новим і більш певним елементом, невважаючи на те що й той «старий» апарат числено не відповідає дійсній вимозі діла. Як зразок укомплектування міліційного апарату даю справку з тижневого звіту начальника Старокостянтинівської повітової міліції: за тиждень з 12 по 20 вересня звільнено шістнадцять, а прийнято на службу шість службовців. Безумовно, що при таким становищі не дуже то й скоро укомплектується ввесь апарат, а коли ще згадаємо що яке велике значіння має мають на цю справу нужденні оклади службовців міліції при сучасний дорожнечі життя, ясним стане те, що не так то швидко зорганізується і відновиться ввесь міліційний апарат. Ще гірше справа стоїть зі зброєю для міліції. Так, наприклад, рушниці в більшості є у всіх міліціонерів, а набоїв до них немає; карно-розшукові відділи, співробітники яких не можуть носити ніяких зовнішніх ознаків озброєння, а повинні носити самопали яких зовсім немає, працюють без жодної майже зброї. Організація кінних сотень неможлива з приводу браку коней у населення і великої на них ціни. Навіть повітова міліція, службу яка несе на конях, в більшості користується і чинить службу на конях найнятих у селян. Різноманітний та різнобарвний одяг міліції робить страшенний вигляд. За винятком Житомирської міської міліції, яку удалось трохи прибрати в одноманітну одяг, всенька міліція ходить у чому «Бог послав», а здебільшого навіть в цивільному вбранні. Здебільшого існуючий апарат міліції відповідає своєму призначенню і стоїть на висоті свого діла.
3) Справа з організацією самоохорони приймає більш реальний вигляд та характер. Помічається де-не-де, що до організації самоохорони населення приступає рішуче лише тоді, як цього вимагають обставини. Взагалі вражіння робиться таке, що всяка громадська самоохорона носить завжди випадковий характер і безумовно, дає не менш випадкові наслідки, бо все ж таки населення бажає мати певного міліціонера, за спиною якого воно почувало би себе цілком забезпеченим.
4) Крім «буденних» випадків крадежу, вбивств, пожеж, кількість яких з налагодженням апарату міліції зменшується поступово і, треба сподіватись, зникне зовсім, як тілько буде функціонувати міліційний апарат, звертають на себе увагу події мавші місце в м[істі] Звягелі 20 серпня б[іжучого] р[оку]. Подаю їх користуючись копією протоколу складеного залишившимися в живих громадянами м[іста] Звягеля та представниками уряду.
Відступаючи від міста Звягель 20 минувшого серпня перед сполученими силами Січових Стрільців і повстанців нашого повіту, большовики зруйнували крім залізничного моста ще й другий, який відділяє місто від східної половини повіту, залишаючи таким чином місто без жадного підвозу харчових продуктів. Після зруйнування мостів большовики запалили місто в самому центрі його і тримали місто за ввесь час пожежі під гарматним вогнем, що не давало можливості боротись з пожежею, а також витягнути хоть скілько майна з запаляних будинків, яких згоріло коло п’ятиста на східній і східно-північній частині міста. Між іншим погоріло: з’їзд мирових суддів, міська управа, постачання, три кооперативи, синагога, аптека, усі крамниці на базари і т[аке] і[нше]. Погоріла майже вся біднота міста і без помешкання і без можливості працювати залишилось коло п’ятнадцяти тисяч чоловік. Крім того, при відступу із міста червоноармійці ограбували біля п’ятдесяти будинків і часом не дозволяли мешканцям залишити собі навіть і те вбрання, в яке вони були одягнені.
З 24 серпня на місто почали посуватись польські війська, які перешли були річку Горінь коло містечка Гощі і зайняли містечко Корець і село Пилиповичі в 7 верствах від Звягеля. Українське військо стало відходити від Звягеля і зав’язало бій з большовиками в 10 верствах на схід від міста. Польська кіннота зайняла місто Звягель коло 9 годин ранку 25 серпня. Але ж того самого дня о 2 годині пополудні большовицький бронепотяг підійшов з північного боку на 4 верстви до міста і пустив по місту де скільки гранат. Польська частина зараз же відійшла від міста на захід і з цього часу до 3 вересня, коли знову повернули до міста українці воно було під владою большовицьких банд.
Большовики посунулись до самого міста з півночі, зайняли зарічну частину міста, де поставили гармати і кулемети з яких обстрілювали майже всі вулиці міста, а в саме місто переїжджали через річку невеликими партіями на човнах і систематично грабували і вбивали громадян по вулицях, одну за другою, починаючи з найближчих до річки околиць. Грабіжництвом і поголовним вбивством, як чоловіків так і жінок, і дітей, керували червоноармійці з VII і IX полків Новгород-Сіверської бригади і IV і V полків Таращанської бригади. Те що самі червоноармійці не могли узяти, забирали бандити з сусідніх сел, жінки, грабіжники і навіть діти. Чого зовсім не можна було узяти те ламали, або як інакше псували і нищили. В першу чергу гинуло жидівське населення міста і сім’ї повстанців, але пропало досить і інших громадян. Розграбовані дощенту були православний собор і католицький костел, при чому над роздягненим до сорочки духовництвом без взгляду на віросповідання знущалися особливо. Помешкання причту попаляно.
Дощенту були розбити: остання аптека, аптечні склади, кредитні установи при чому були забрані всі гроші з кас, останні кооперативи і крамниці і майже всі приватні помешкання міста. Бандити вбивали всіх, хто попадав їм під руку, дівок же і навіть дітей насилували, яких випадки відомо зараз двадцять два. Тіла забитих людей лежали по вулицях і в будинках по кілька день без поховання, бо не було їх кому ховати. Свині і собаки об’їдали мерців до кісток, а вночі розносився по місту вий і гризня собачих гуртів. Населення тікало кидаючи скарб, майно і одіж, тікало в найближчі села, хутора, або так до лісу і не можна зараз установити скільки згинуло народу, бо ще й сьогодні багацько ховається. Відомо тільки, що з двадцяти восьми тисячного населення міста Звягеля є тепер у місті не більш двох тисяч, в м[істі] Корці встигло врятуватись коло восьми тисяч, в селі Яруні коло двох тисяч, та ще коло двох – трьох тисяч ховається по лісам і хуторам. Близько вже холода; населення міста немає над собою даху, немає одежі, немає навіть горшків щоб варити їжу. Люде голодують, через те розповсюджується пошесть сипного тифусу, з якім боротись за повною відсутністю ліків зовсім неможливо. Не можна і стати до праці, бо у ремісників большовики забрали, або знищили всі приладдя і штрумент. Місто Звягель потребує негайної допомоги і в незвичайному розмірі, не тільки грошима, а і організацією.
Крім того майже щоденно, а часом і кілька разів до мене надходить телеграми, та приїжджають посланці з полуденної частини Звягельського повіту, які благають врятунку і захисту від незаконних трусів, реквізицій і т[аке] і[нше], які вже приймають форму грабунків, з боку різних військових. Найбільшу кількість скарг треба віднести на бешкети, які чинять козаки Волинської окремої бригади імені Соколовського, під керуванням «отамана» Сірко-Біляги, і на «отамана» Залізняка, корпусу С[ічових] С[трільців], котрий видає себе найближчим приятелем пана Головного Отамана С. В. Петлюри, й бешкетує над усе. Звягельський повітовий комісар телеграмою своєю від 9/Х [19]19 року повідомляючи про події соколовців в м[істі] Острополі зазначає, що працювати зовсім неможливо, позаяк крім одних грабунків соколовців взялись вже за антижидівську агітацію, розгонюють міліцію і т[аке] і[нше].
Представники волості, які прибувають до мене зі Звягельського повіту, найбільше увагу свою звертають на незаконні вчинки по реквізиції хліба, худоби, майна як фільварочного так і селянського. Реквізиції провадяться наплившими в безличчі інтендантами, «отаманами», старшинами і т[аке] і[нше] з військовими людьми. Реквізують вони без жадного ордеру, відмовляючись зовсім від пред’явлення яких би то не було документів, загрожуючи арештами та розстрілами. Земельні та народні управи скаржаться, що їх праця гальмується незалежними розпорядженнями і реквізиціями військових частин. Крім того всього, всі оці події «отаманів» підривають довір’я населення до військ У[країнської] Н[ародної] Р[еспубліки]. Про се я повідомив вже головного державного інспектора й прохав вжити заходів в припиненні цієї сваволі.
5) Справа з мобілізацією стоїть так:
В Житомирському повіті мобілізація з приводу наступу большовиків не встигла бути нормально проведена. Мобілізація відбулась частино тілько в трьох волостях. Кількість прийнятих козаків не з’ясована. В Старокостянтинівському повіті перша мобілізація була оголошена з 7 по 10 вересня. З’явилось на призов одна тисяча двісті козаків; затримано сімсот дезертирів. Друга мобілізація відбулась з 29 вересня по 2 жовтня і дала півтори тисячі козаків; затримання дезертирів провадиться. Третя мобілізація також вже оголошена при чому термін явки призначен з 8 по 11 жовтня. В Звягельському повіті перша мобілізація відбулась в дев’яти волостях південної частини повіту, давши до двох тисяч чоловік. В північній частині мобілізацію перевести не вдалось з огляду на наступ большовиків. Мобілізаційна справа в сучасний мент стоїть дуже гостро, бо повіт зараз немає військового начальника, немає його управління, яке залишилось в Звягелі; немає відповідних для переведення кредитив в кількості приблизно до 450 000 карбованців. Об цьому телеграфічно повідомлено мною Г[оловне] У[правління] Г[енерального] Ш[табу] і державн[ого] інспектора. Мобілізація вже оголошена; термін явки від 10 до 19 жовтня 1919 року. В Заславському повіті справа мобілізації стоїть найгірше з приводу того, що польською військовою владою видан наказ о припиненні її і вся праця в цьому напрямку неможлива.
6) Одвертої антидержавної агітації не провадиться, але безумовно як на селах так і в містах є деяка кількість людей, котра тихо орієнтується на другі уряди: большовицький, денікінській та польський. Випадків відання надзвичайному військовому суду агітаторів не помічається, але зато є значна кількість заарештовання бувших співробітників большовицького уряду. Боротьба з антидержавним елементом провадиться організовано і планомірно, заарештовані віддаються надзвичайному суду.
7) Міжнаціональні відносини «хоть для ока» досить грані: завдяки тому, що з заходу насовують польські війська, населення прилежних до сього фронту місцевостей хвилюється, розглядаючи їх як панів та поміщиків, що трохи впливає на відношення до місцевих поляків. Протиєврейських вибухів не було, але ж населення, покладаючи всю вину большовизма на євреїв, ще довго не забуде «комуни».
8) Брак своєчасної інформації, періодичної літератури, своєчасного одержання її та законів, розпоряджень і т[аке] і[нше] відчувається страшенно. Не вважаючи навіть на те, що губерніяльний інструкторсько-інформаційний відділ улаштовував щоденний живий зв’язок з Кам’янцем, не вважаючи на великі затрати, які робляться для того, аби своєчасно одержати в відповідній кількості літературу та іншій друк, нічого немає. Газети одержуються старі; закони, розпорядження, накази і т[аке] і[нше], друк інформаційного та агітаційного змісту одержується в кількості далеко не відповідаючій потребі, для чого приходиться передруковувати його і видавати коштами губкомісаріату. Так, наприклад, через губ[ерніяльний] інструкторсько-інформаційний відділ пройшло й розповсюджено по повітам біля 300 000 примірників різного друку. З якої кількість 60 000 примірників видання (передруку) Волинського губ[ерніяльного] інструкторсько-інформаційного відділу.
Ще більш сумна картина стає коли подивитись на хід одержання періодичної літератури. Як приклад зазначу з докладу губерніяльного інструктора-інформатора виписку з книги одержання літератури: 6 жовтня б[іжучого] р[оку] одержано: «України» 5 примірн[иків] за 27 вересня, «Робітничої газети» 12 [примірників] за 28 [вересня], «Трудової громади» 12 [примірників] за 30 [вересня], а видатки на подорож за літературою того ж самого 6 жовтня 250 карбованців. Як видно праця Міністерства преси та пропаганди зовсім неналагоджена, що страшенно впливає на працю губерніяльного інструкторсько-інформаційного відділу і унеможливлює його працю. А коли згадаємо що Волині бракує свідомих робітників навіть для міліції, не то що для Інструкторсько-Інформаційного відділу, якому потрібні кращі культурні сили, то нічого дивного не буде, чому діло інструктування та інформування населення так поволі посовується вперед.
Організуючи поступово волосні інформаційні відділи, губерніяльний відділ, аби хоч трошечки усунути почуття браку своєчасної інформації та всебічно освітити становище нашої республіки, почав улаштовувати мітинги-лекції та мітинги-концерти. Так, наприклад, у м[істі] Полонному співробітником губерніяльного відділу М. Нирчуком 23 вересня була прочитана лекція на тему «Євреї та українці», а 28 вересня той же співробітник в тим же місті Полонному прочитав другу лекцію на тему «Загальна політика правительства У[країнської] Н[ародної] Р[еспубліки]». 5 жовтня в м[істі] Старокостянтинові губернській відділ улаштував при участи хору т[оварист]ва «Просвіти» мітинг-концерт, на якому виступили з промовою голова Волинської губерніяльної народньої управи Самійло Підгірський (Старосельський) «Етапи боротьби української демократії за національно-політичне визволення рідного краю», голова земельної управи Гаврищук «Соціяльні реформи українського уряду – шляхи до збудування Української Держави», повітовий комісар Денисенко «Деклярація уряду У[країнської] Н[ародної] Р[еспубліки] 24/ІХ 1919 року і повинність громадянства перед у[країнською] н[ародною] армією». Під час мітингу прибули до театру пан Головний Отаман та Міністр праці пан Безпалко, які тоже мали промови. Населення дуже радо вітало представників, як Високої Директорії, так і уряду. 12 жовтня в м[істі] Красилові має відбутись такий же мітинг-концерт. Справа інструкторсько-інформаційного відділу потребує великих видатків і грошових затрат.
9) З надісланих до мене звітів повітовими комісарами нічого конкретного і докладного про діяльність органів санітарії, та про санітарне становище в губернії немає. Єдині відомості про те, що скрізь панують великі пошесті тифу, а медикаментів та медичного персоналу майже немає. Народними управами вживаються рішучі заходи аби усунути те тяжке і прикре явище.
10) Бажання населення як найскоріше нарізати землю, аби урівняти користування нею і бажання його якнайшвидше привести в життя земельну реформу зустрічає відсутність технічного апарату і не зовсім налагоджену діяльність земельних повітових і волосних управ, організація, яких де в котрих місцях Звягельского та Житомирського повітів майже кінчається, а Старокостянтинівському та Ізяславському скінчилася цими днями.
11) Справа постачання населення хлібом та продуктами базується поки на вільній торгівлі. Продовольчі відділи при народних управах тільки що організувалися. Великих запасів продуктів на місцях не мається, позаяк ввесь час військові частини забирають їх. Населення відчуває страшенну недостачу солі, нафти, мануфактури, яких на ринку зовсім немає. Справи постачання армії харчами, одягом, обіттям і білизною відбулось, в Старокостянтинові, дві наради, на котрих приймали участь представники: губнародної управи, губземельної управи, жидівської громадської управи, повітової ради, державного інспекторіяту, корпусу С[ічових] С[трільців] начпостачання кошу С[ічових] С[трільців], команди С[ічових] С[трільців], команди залоги міста, повітової народної управи і її продовольчого відділу. На нараді вирішено якнайскоріше організувати закупку всіх продуктів. Для нормального ходу закупки встановити граничні ціни на кожні продукти.
12) Справа з допомогою сім’ям призваним до народного війська доки ще не налагоджена, але вживаються заходи про найскоріше задоволення цієї вимоги. Багато прохань надходить до мене про видачу допомоги, чи пенсій сім’ям поранених, або забитих в сучасну війну козаках. Не маючи ніяких вказівок про те, як задовольняти таки прохання, я звернувся до Міністерства внутрішніх справ за роз’ясненням.
13) Большовицьке панування і терор, якій вони вели проти всього українського, розбудило національно патріотичні почуття майже всього українського населення; яке почало гуртувались в то[вари]ства «Просвіта». Майже більшість сіл заснували такі то[вари]ства. Участь тих товариств в державній роботі невелика, але культурно-освітня діяльність помічається.
14) Наступ большовиків з півночі, та польські легіони з заходу багато перешкоджують нормальній і успішний роботі органам. Більш точні і повні відомості я зазначив, як з початку, так і в кожному зокрема пунктах подаваємого звіту.
Волинський губерніяльний комісар Сумникевич
Оригінал Міністру внутрішніх справ, машинопис
ЦДАВО України Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 71. – Арк. 265-270.