Післяслово

Жарких М.І.

Осёл останется ослом,

Хотя осыпь его звездами.

Г.Р.Державин

Читач вправі запитати: так що ж таке Лев Гумільов? він за незалежну Україну чи проти неї?

На це я відповім: Лев Гумільов ЗА історичну правду і ПРОТИ фальсифікації. Творцям незалежної України він дає таку пораду:

"Награбовані багатства діставались хижим чиновникам, лінивим, байдужим і неосвіченим, які вміли тільки витрачати, але не створювати. І навіть найкращі закони, які в інший час склали б щастя людей, не могли врятувати країну й народ від бід. Вони просто не виконувались і при загальних зловживаннях втрачали силу. Щоб знайти вихід, потрібні були не закони, а люди – чесні, віддані, мужні й здатні на самопожертву хоча б заради ілюзій. І поки вони не народились одразу у великій кількості – країна котилась у прірву. Але вони з’явились раптово, й історія розпочалась заново" [ХК, с. 232].

Здавалося б, новому поколінню українців є між чим вибирати: чи бути лінивими й байдужими чиновниками – чи бути чесними й самовідданими, здатними на самопожертву в ім’я незалежної України.

Але люди так само не можуть змінити стереотипів своєї поведінки, як і підняти себе за волосся. Стереотип поведінки – це природний фактор, який не піддається жодним впливам свідомості. Ми свідомо можемо вивчити молодих українців на музикантів у найліпших консерваторіях, але ми не можемо надати їм музичних здібностей. А культуру будуть творити ті, хто мають природні здібності та енергію. Ми можемо підготувати грамотних авіаконструкторів, але зробити так, щоб літакам у польоті хвости не відпадали, ми не можемо, бо для цього не досить раціональних суспільних факторів (як освіта), а потрібна ще така ірраціональна природна річ, як відповідальність за свою справу. Ми можемо вишколити наших молодих хлопців на офіцерів у найкращих воєнних академіях, але ми не можемо зробити їх хоробрими. Тому військо під проводом таких освічених, але не-пасіонарних командирів неодмінно буде розбите.

А оскільки сучасні українці ліниві, байдужі й ні до чого не здаті, то ніякі раціональні заходи їх не врятують. Не допоможе освіта, не врятує наука, не спасуть інвестиції та коаліції. Мине час – і нащадки українців житимуть в резерваціях, як індіянці у сучасних США, а екскурсоводи будуть пояснювати відвідувачам: "This is sadok vyshnevyj kolo xaty; and this is xrushch, which is gude nad pashneju". Це станеться ще не завтра (сподіваюсь, я до того часу не доживу), але станеться неодмінно, і люди, які годуватимуть отих реліктових українців по резерваціях, будуть зовсім новим етносом, який до українців не матиме відношення так само, як ми не маємо відношення до скіфів чи трипільців.

Робота закінчена 15 жовтня 2004 року в Києві.