«Софійські архімеди»

Котляр Микола Федорович

головний науковий співробітник
Інституту історії України НАН України,
член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук

У наші часи нестабільності політичного, суспільного і культурного життя історична наука переживає скрутні часи. Вседозволеність дається взнаки. Неосвічені й енергійні дилетанти прагнуть залишити слід у науці, й роблять вони це з граничною безцеремонністю і нахабством. Ця тема нині в полі зору світової науки, розробляють її й наші сусіди. Нещодавно в «Українському історичному журналі» (2009, № 4) вийшла стаття відомого скандинавіста й фахівця з історії Давньої Русі О.О. Мельникової «Ренесанс середньовіччя. Роздуми про міфотворчість в сучасній історичній науці». Автор розглядає популярні серед дилетантів вигадки Фоменка (нова хронологія, коли історія людства «пресується» до кількох століть), Тура Хейердала, котрий шукав прабатьківщину норвежців на Дону, «Влесову книгу», що продовжує хвилювати псевдо-патріотів в Україні й Росії. Всі ці вигадки ріднить непрофесіоналізм творців, відсутність історичної освіти й історичних знань. Адже Фоменко є математиком, Хейердал – мандрівником, а «Влесову книгу» зліпив Миролюбов, котрий хіба що закінчив гімназію.

Саме з такого штибу вигадками ми маємо справу в питанні «нової дати» створення Софії Київської та особи її засновника. Коли я дізнався про революцію в «Софієзнавстві», то був приголомшений: адже таке гучне й рішуче передатування пам’ятки зроблене на рівні відкриття Туринської плащаниці й з відповідним піаром. І було воно здійснене без попереднього обговорення в наукових і культурних колах, без консультацій в Академії наук, в науковому Інституті Міністерства культури – і зразу в ЮНЕСКО. Це вже питання наукової етики, і не тільки. Як можна було, не будучи ні істориками, ні археологами, ні архітекторами, ні мистецтвознавцями, ні знавцями літописів, сотворити таке обурливе дійство! Адже Софія є пам’яткою світового значення, вона належить не славному колективу заповідника, а всьому світові. Думаю, що висновки зробить Міністерство.

По суті справи. Цитую літопис під 1037 р.: Ярослав Володимирович «заложи же и церковь святыя Софья» – дуже точне слово: «заложи» – означає заснував, заклав, започаткував, сказано ж не «расстрои», не «украси». Однозначно: церкву заклав Ярослав. Певна річ, 1037 р. дата сумарна, в статті описано будівничу діяльність Ярослава Володимировича, але тільки його. Дати могли б бути дещо різними, С.О. Висоцький відкрив графіто з датою 1032 р. Я був у нього опонентом на докторському захисті й разом з його іншим опонентом Жуковською, видатним знавцем палеографії графіті, ми довго роздивлялись цей запис. Отже, Софія могла бути збудована в кінці 20-х – на початку 30-х рр. ХІ ст. Ніякої дати 1011 р. ніде у джерелах немає і не може бути.

«Софійські архімеди» запевняють, ніби літописці приписали Ярославу здіяне його батьком. Це йде від їхньої неосвіченості й самовпевненості. Авторам цієї вигадки, мабуть, невідомо, що давні літописці не могли відняти у когось подію і віддати її іншому князеві. Літописи є надзвичайно міцно збитими пам’ятками письменства. Не те що подію, а й одне лише слово неможливо було довільно переставити, вилучити або додати. Це доведено працями літописознавців початку ХХ ст. й пізніших часів. Лише зовсім неосвічені дилетанти з непомірними амбіціями могли зважитись на таке блюзнірство щодо головної та, по суті, єдиної пам’ятки нашої історії – «Повісті временних літ».

Переконаний, що після сьогоднішнього обговорення необхідно виступити у засобах масової інформації і спростувати це, так би мовити, відкриття. Зробити це слід без галасу, спершу не журналістам, а науковцям. Я готовий взяти в цьому участь. Що ж стосується журналістів, то вони, виходячи з нинішнього обговорення, могли б долучитись до цього.